Наталія Ярославівна Матолінець - Академія Аматерасу, Наталія Ярославівна Матолінець

появу студенток-жінок, але ще важче він сприйняв той факт, що одна з них була богинею чаклунства — жахливої, ірраціональної, на думку директора, речі. Проте зараз директор, здавалось, був цілком вдоволений життям. Геката підливала вина в келих Крона Осса, і темно-мідні кучері розливались по її плечах, як піна кривавого прибою.

— Нині свято ж, — стенула плечима Нут, і важка металева пектораль на її грудях дзеленькнула. — Може, пан директор теж хоче відпочити від своєї вічної ненависті до нас.

— Нічого, скоро він побачить, які ми чудові богині, — Аматерасу пробігла поглядом по залі в пошуках знайомої золоченої чуприни. Проте Зевса ще ніде не було видно.

— Та прийде він, просто хоче ефектно з’явитися, — Діта легенько штурхнула Аматерасу ліктем, а тоді голосно заявила: — Та-ак, вина мені! Сьогодні богиня кохання і краси питиме до скону!

— Не до скону, — тихо відповіла Нут. — Я встановила обмеження на алкоголь, який може взяти одна особа. Тобі ще іспит складати завтра.

— А я б охоче подивилась на цю комедію, — зауважила Афіна і довірливо схилилась до богині кохання. — Якщо хочеш, моє вино — твоє.

— Я теж тебе люблю, — хмикнула Діта і вигукнула: — Індра-а, забери свою подружку, вона, безсовісна, мене споїти хоче!

Афіна різко відступила і зашарілася.

— О, ви вже тут! Красуні! — смаглявий хлопець із сонячними очима й ще сонячнішою усмішкою підбіг до гурту і поклав одну руку на плече Діти, а іншу — на Афінину талію. — Дівчата, я викраду у вас наймудрішу богиню Академії! Афі, вперед — потанцюймо, доки не почався ритуальний танок!..

—

Афі ]]> , — пирхнула Діта, щойно вони зникли з поля зору. — Ні, Ама-мі, чула це — Афі!

— Вона навчила його читати, то, може, він навчить її веселитися, — пробурмотіла новоприбула.

Білявка озирнулася, проте на місці, де щойно стояла подруга, тепер опинилась Лакшмі, загорнута в шовки з ніг до голови, як дорогоцінна статуя.

— Привіт, — вона тепло всміхнулась і поправила зелену шаль, котра закривала її шоколадні кучері і спускалась через плече. — Чудовий вечір для здійснення мрій, правда ж?

Смоляні коси Аматерасу, нашпичені золотими прикрасами й червоними квітами, майнули біля виходу на терасу.

— Правда, — кивнула Діта, підозрюючи, що зникнення Ама-мі означає одне: Зевс нарешті прийшов.

* * *

— Тепер вам відомо про все, — твердо відповіла Аматерасу. — Дякую за розповідь про візит до Сансари Іґґдрасіль. Ви обоє проявили себе як справжні боги Академії.

Рен машинально кивнула. Вона змовчала лише про Хамсіна — це була та частина історії, яку їй найбільше праглося обговорити з Амоном. Наодинці. Подалі від чіпких очей директорки. Наразі вистачало вже новини, що візит, який здався їм з Енлілем кількома годинами, розтягнувся у світі Академії на два місяці. Та й усе інше, про що розповіла Аматерасу, виявилося раптовим, загрозливим і зовсім не спонукало до радості.

— Пані директорко, — спохмурнів Енліль. — Сансара не забуде вчинку Амона. Навіть якщо ви й допомогли йому втекти зараз. Ця втеча і обман можуть коштувати Академії всього. Буквально — всього.

— Кандидате, поки ви не бачите повної картини, не раджу вам казати мені, що чого коштує, — Аматерасу напрочуд вдоволено посміхнулась. — Я йду на ризик і знаю про це. Але поки що ми вбезпечені. Стовпи, звичайно, дуже сильні, проте навіть вони, як і Мойри, підкоряються певним законам. Отож, щоб потрапити сюди, їм потрібно пройти велике коло… і це триває довго. Дуже довго. Кожен із них перетинає безліч світів, відстежує баланс енергій там, і це — першочергова робота, якої великі й милостиві не покидають ніколи. До всього, вони повинні оберігати Колиски Душ. На тлі вселенських справ дрібна помста їх довго не дійматиме. А щодо Колеса Долі, то її мінливість може взяти і стерти ту дрібку гніву, котра привела її сюди. Тож, якщо не знайдеться жодної лазівки, яка дозволила б їм пришвидшити свій візит, то ми в безпеці. А якщо шлях і виникне — що ж, нам нема звідси втечі. Ми не відступимося.

Рен промовчала. Вона чомусь була певна, що Сансара ніколи не забуде про те, що забрав у неї Амон. Хай скільки Аматерасу твердить про те, що це було того варте.

— А як може виникнути лазівка? — поцікавився Енліль.

— Коли хтось порушить початкові закони, — повідомила Аматерасу.

— Пані директорко, я волів би дізнатися детальніше.

Очільниця любовно торкнулась золотої шпильки, яку їй повернула Рен, і лише тоді відповіла:

— Лазівки, кандидате, відкриваються тільки під впливом напрочуд сильного втручання в тканину реальності. Усе, що виходить за рамки початкових законів, — це наче «дірки» на старій тканині, яка протерлась від часу, і якщо її в правильний момент у правильному місці розірвати, вона не витримає. Як приклад, візьмемо час. Один з головних законів полягає в тому, що не можна змінювати минуле…

Перед очима Рен миттю виникли підвали Академії і худорлявий студент на ім’я Гермес, який мав нещастя зустріти їх з Енлілем. Вона покосилась на кандидата в Тріаду і зрозуміла, що він думає про те саме: Енліль рідко мав насуплений вигляд, але зараз скидався на грозову хмару, достоту як Одін.

Проте жоден із них не встиг повідомити, що лазівка, найімовірніше, вже існує. Бо Аматерасу владно підняла обидві руки і зі стриманою усмішкою повідомила, що задля загальної безпеки, Діонісового порятунку і втілення його великого плану мусить позбавити їх деталей цієї історії.

А тоді взяла — і позбавила.

* * *

Коли Рен вийшла з кабінету директорки, її заполонило єдине бажання: подрімати хоч годину. А краще — тиждень. Тіло нило, голова розколювалась, і перед очима час від часу спалахували кольорові плями, які добряче впливали на орієнтацію в просторі. Дівчина поняття не мала, чому слабкість на неї отак зненацька накотилася, та не могла нічого вдіяти.

Директорка впевнено роз’яснила, що велика і милостива Сансара Іґґдрасіль не навідається до Академії — а коли й зробить це, то ще зовсім-зовсім не