Рафаелло Джованьолі - Спартак, Рафаелло Джованьолі

Після похорону дев'ятисот страчених легіонерів він другого дня зняв свій табір і вирушив по слідах Спартака. А той, побачивши, що на Рим іти неможливо, швидко пройшов через Кампанью, Самній і знову повів своє військо до Апулії. Спартак надіявся заманити туди Красса і далеко від Рима, вступивши у вирішальну битву з ворогом, розбити його легіони, а потім іти до Тібру.

Та хоч як швидко йшов Спартак, не менш швидко просувалися і легіони Красса, бо децимація зробила їх терплячими перед якою завгодно втомою, готовими до нових боїв.

На п'ятнадцятий день претор наздогнав гладіатора, який став табором на землях даунів біля Сіпонта. Бажаючи замкнути гладіаторів між своїм військом і морем, він розкинув табір між Арпами і Сіпонтом і став чекати зручної нагоди зав'язати з Спартаком бій.

Після того як уже три дні обидва війська стояли поблизу одне: від одного, вночі, коли все замовкло у римському таборі, Красса розбудив один з його контуберналів і доповів, що прибув гонець від гладіаторів і хоче говорити з претором про надзвичайно важливі справи.

Красс взагалі спав мало. Він устав і звелів ввести гладіатора.

Гладіатор був невеличкий на зріст, у розкішному озброєнні. Його обличчя було закрите опущеним забралом. Наблизившись до Красса, він підняв забрало і показав преторові своє бліде жіноче обличчя.

Це була Евтібіда. Вона прийшла до Красса з метою зрадити своїх братів по зброї.

— То ти не впізнаєш мене, Марку Ліціній Красс? — спитала вона насмішкувато.

— Так… твоє обличчя мені ніби знайоме, — промимрив претор, намагаючись пригадати ім'я цієї людини.

— Швидко ж забув ти поцілунки Евтібіди, яких жоден чоловік ніколи не забував!

— Евтібідо! — скрикнув украй здивований Марк Красс. — Присягаюся блискавицями Юпітера! Яким вітром тебе сюди занесло? І чому в таку пізню годину?.. І при зброї?

Але, раптом охоплений недовірою, він відступив крок назад, схрестив руки на грудях і, втупивши в неї завжди тьмяні жовтаво-сірі очі, що яскраво заблищали, твердо і суворо промовив:

— Якщо ти прийшла, щоб мене обплутати, то я тебе попереджаю, що ти прийшла марно, бо я тобі не Клодій, не Варіній, не Анфідій Орест…

— Ах, це не заважає тобі бути трохи недоумкуватим, бідолашний Марку Красс, — зухвало, з глузливою посмішкою відповіла гречанка і кинула на нього погляд, повний ненависті і злоби. Трохи помовчавши, додала: — Ти справді найбагатшнй серед римлян, але від цього ти не став найрозумнішим серед них.

— Чого тобі треба?.. Куди ти гнеш?.. Кажи коротше…

— Присягаюся славою Юпітера Олімпійського, я прийшла, щоб принести тобі перемогу, і не сподівалася, що ти мене отак прийматимеш! От і роби після цього людям добро!.. Щира винагорода, присягаюся богами!..

— Чи скажеш ти нарешті, чого прийшла? — все ще недовірливо й нетерпляче запитав Красс.

Тоді Евтібіда у палких гнівних словах пояснила Крассові причини своєї незгасної ненависті до Спартака. Розповіла, як вона призвела до побоїща десять тисяч германців і про те, як після цієї битви милістю Ерінній-месниць вона здобула славу звитяжної жінки, якою безмежною довірою вона тепер користується у гладіаторів. Прикриваючись цим довір'ям як контубернал Крікса, вона прийшла тепер порадити римлянам напасти зненацька на розділене на дві частини гладіаторське військо і таким чином здобути остаточну, повну перемогу.

Не зводячи з Евтібіди допитливого погляду, Красс уважно вислухав її. Потім повільно і спокійно відповів:

— А що коли оці твої теревені тільки хитрість, щоб заманити мене у пастку, приготовлену Спартаком?.. Га?.. Що ти на це скажеш, чарівна Евтібідо?.. Чим можеш ти довести мені щирість твоїх слів і намірів?..

— Я, я сама віддаю в твої руки своє життя як запоруку правдивості моїх слів.

Красс трохи подумав і сказав:

— А якщо і це воєнна хитрість?.. Може, ти ладна пожертвувати своїм життям заради перемоги рабів?..

— Присягаюся богами, Красс, твоя недовірливість стає просто безрозсудною.

— А чи не думаєш ти, що краще бути з людьми недовірливим, аніж занадто довірливим? — повільно промовив претор Сіцілії.

Евтібіда промовчала. Потім кинула на Красса напівдопитливий, напівглузливий погляд і трохи згодом сказала:

— Хтозна, може й так. Проте вислухай-но мене, Марку Красс. Як я вже тобі сказала, я користуюся цілковитою довірою Спартака, Крікса та інших гладіаторських начальників. І мені відомо, що задумав ненависний фракієць після твоєї появи біля Арпі.

— Правду кажеш? — напівжартома, напівсерйозно запитав Красс. — То що ж він задумав?.. Ну, послухаємо…

— Завтра, серед білого дня, так, щоб усе населення бачило і звістка про це швидко дійшла до тебе, корпус Граніка й Арторікса — вісім легіонів з кіннотою, всього сорок тисяч бійців — на чолі з Спартаком виступлять з Сіпонта до Барлетти. Вони вдаватимуть, що простують на землі піценів. У той же час Крікс з своїм тридцятитисячним корпусом залишиться в Сіпонті і пустить серед населення чутку, що відокремився од Спартака ніби через розбрат. Тільки-но ти почуєш, що Спартак пішов геть, ти вирушиш до Крікса. Та поки він з тобою битиметься, Спартак швидко повернеться з своєї схованки у лісі вздовж шляху між Сіпонтом та Барлеттою і вдарить по тобі з тилу. І твоє військо, хоч як хоробро воно битиметься, буде порубане на шматки.

— Ой-ой! — сказав Красс. — Ач як вони задумали!..

— Саме так.

— Побачимо, чи попаду я в цю пастку?

— Повір мені, Красс, що без мого застереження ти в неї попав би. А хочеш зробити більше, ніж уникнути цієї пастки? Хочеш упіймати їх у ті самі тенета, які вони розставляють на тебе? Хочеш ущент розгромити тридцятитисячне військо Крікса і, маючи бійців вдвоє більше, вдарити потім на Спартака?

— Ну?.. Що ж я повинен для цього зробити?

— Вирушити звідси завтра вдосвіта і йти до Сіпонта. Поки ти туди прийдеш, Спартак буде вже за п'ятнадцять-двадцять миль. Мені буде доручено повідомляти його про тебе. Але поки він чекатиме, що я сповіщу його про те, як ти попав у приготовлену пастку, я, навпаки, скажу йому, що ти лишився у своєму таборі. Потім повернуся до Крікса і скажу, ніби Спартак наказав йому йти до Гарганської гори і, якщо ти на нього нападеш там, — захищатися до останнього. 1 справді, як тільки Крікс відійде досить далеко від Сіпонта і наближатиметься до схилів Гаргана, нападеш на нього. Ти матимеш досить часу, щоб розбити його наголову раніш, ніж Спартак прийде йому на допомогу, якимсь чином дізнавшися про небезпечне становище Крікса.

Красс здивовано слухав мерзенну жінку, яка так переконливо і розумно розгорнула перед ним план битви, мабуть кращий, ніж він сам міг