Зінаїда Костянтинівна Шишова - Велике плавання

він постукався до нашої хатини. Але зробив він це вже після того, як побував у країні Оземи, і тепер повертався в Ізабеллу.

— Загін мій проходить трохи нижче, а я відлучився, намагаючись не привертати нічиєї уваги, — заспокоїв він нас.

Новини, які привіз Мігель Діас, були невтішні.

Незадоволення мешканців колонії адміралом досягло своїх меж. Селяни і ремісники, на яких ліг весь тягар робіт, весь час бунтували. Здирства дворян і духовенства довели цих людей до того, що багато з них втекло з Ізабелли і мандрувало по острову, а деякі приєднались до загонів індіанців, які знову почали з'являтися у різних частинах Еспаньйоли.

Дворяни і ченці також були настроєні проти адмірала, бо вважали, що сан і походження повинні позбавити їх від всілякої праці.

Очевидно, вороги адмірала знову набрали сили при дворі, бо монархи прислали на острів для розслідування справ колонії свого комісара — дона Агуаду.

Численні доноси ворогів адмірала, як видно, озлобили серця їхніх високостей, і через Агуаду вони вимагали від пана відповіді за всі його дії.

Знаючи нетерпеливу і зарозумілу вдачу адмірала, королівський комісар чекав заперечень та опору. Про цей випадок йому таємно було наказано арештувати Крістоваля Колона і, позбавивши його усіх повноважень, доставити у Кастілію.

Одначе таємне майже завжди стає явним, і навіть Мігель Діас, який тільки-но повернувся в колонію, чув розмови про те, що скоро Агуада арештує адмірала і повезе його в Кастілію.

Можливо, так і сталося б, якби не вплив розсудливого Бартоломе Колона. Що б не коїлося у душі адмірала, але насправді він, шанобливо поцілувавши королівські печатки, підкорився всім розпорядженням комісара.

А це була лиха людина. Агуада негайно почав відміняти всі — навіть розумні нововведення адмірала — і підбурювати колоністів проти їхнього віце-короля. Якщо він і приймав скарги від навколишніх касиків, то виключно для того, щоб принизити Крістоваля Колона, а зовсім не заради благополуччя індіанців.

Розуміючи, що така зміна у настроях монархів може згубно позначитися на його майбутній долі, адмірал вирішив вирушити разом з Агуадою в Кастілію. Він надіявся, що його красномовність допоможе йому знов завоювати прихильність короля і королеви.

Уся невелика флотилія колонії була навантажена запашним корінням, червоним деревом і золотом, причому на честь адмірала слід сказати, що він пожертвував і свою частину здобичі, що належала йому за угодою. Не було такої жертви, якої б він не приніс, заради того, щоб задовольнити жадібність монархів.

Агуада привіз від королеви категоричну заборону брати в рабство охрещених індіанців, бо духівники Ізабелли вважали це за нелюдське ставлення до християн.

Так вирішено було також, щоб принизити адмірала. Важко було повірити, що таке милосердя виявляли ті ж радники її величності, які вітали страти єретиків, маврів та євреїв. За чотири роки — з їхньої згоди і благословіння — було знищено понад вісім тисяч нещасних. Адмірал віднайшов інший спосіб задовольнити жадібність монархів: він до краю навантажив трюми своїх кораблів полоненими, ще не наверненими в католицтво індіанцями. Такий вихід підказали йому святі отці домініканського ордену. Ці ж домініканці поширювали чутки про жахливу жорстокість язичників, нездатних прийняти благодать святого хрещення.

Флотилія була вже готова до відплиття, коли несподівано сходилася буря, яка розкидала і знищила весь флот. Залишилась одна маленька «Нінья», на якій ми здійснювали подорож уздовж берегів Куби. З уламків решти кораблів було вирішено побудувати друге судно. Адмірала загибель флотилії повергла у глибокий відчай, але думку про повернення в Європу він все-таки не облишив.

Отоді і з'явився в колонії Мігель Діас. Вісті про багаті золоті розсипи одразу підбадьорили адмірала. Знову почались балачки про країну Офір і про копальні царя Соломона. Адмірал негайно послав загін — перевірити отриману від Мігеля звістку. І ось зараз цей загін з великим вантажем золота повертається в колонію.

Отже, пан збирався від'їздити в Європу. Слухаючи розповідь Мігеля Діаса, Орніччо кілька разів уважно поглядав на мене.

Кров то припливала до моїх щік, то відпливала, мені ставало то гаряче, то холодно, а наприкінці розповіді іспанця я почав тремтіти, мов у лихоманці.

Прохолодна рука Тайбоки лягла на моє палаюче чоло. Дивна річ, яка розумна і здогадлива ця маленька індіанська жінка!

— Брате мій Франческо, — сказала вона, стурбовано заглядаючи мені в очі, — ти хочеш повернутися до себе на батьківщину?

Ми багато і довго обговорювали моє становище.

Мігель Діас брав діяльну участь у наших бесідах, і ми прислухались до його слів, бо він провів багато часу серед індіанців і так само, як Орніччо, встиг полюбити цей простий і великодушний народ.

— Повертайся зі мною в колонію, Руппі, — сказав він просто, а потім ти поїдеш разом з адміралом у Європу. Інакше ти будеш худнути і зачахнеш від туги за батьківщиною.

Це сталося 1 березня 1496 року. Ми не спали цілу ніч, провадячи прощальну бесіду.

— Ти не так міцно зв'язаний з цим прекрасним народом, як, наприклад, я або синьйор Діас, — сказав Орніччо. — Можливо, якби ти знайшов тут своє щастя, як ми з ним, тебе не так манило б на батьківщину. Повертайся додому, любий брате Франческо. Я знаю, ці подорожі, ці п'ять років не минуть для тебе марно. Я вірю, що ти ще повернешся на Еспаньйолу, де на тебе будуть чекати вірні і віддані друзі… А там, на батьківщині, весь здобутий тобою досвід і всі запозичені тобою знання використай на користь бідним людям… На користь тим, хто жорстокості військових начальників, зарозумілості вельмож і жадібності попів може протиставити лише свої міцні м'язи і широкі плечі. Я ж, клянусь тобі, все своє майбутнє життя присвячу боротьбі за волю і щастя прекрасного і довірливого народу, який прийняв мене як рідного…

Я поцілував Орніччо, поцілував Тайбоки, Веєчіо і маленького Даукаса. Потім сів на коня позаду Мігеля Діаса.

Даукас ішов поруч,