Колектив авторів - Precedent UA — 2015

Українська система правових цінностей вривається останніми роками в нову парадигму, знаходячись в критичній точці відкидання у століття назад або прориву у нове бачення. Енергія можливого переходу акумулюються саме в судовій практиці, так як лише вона встигає за стрімкими змінами у суспільстві, а неповороткі або інколи занадто поспішні заполітизовані механізми законодавчої гілки влади сьогодні повноцінно не спрацьовують.

Реформи мають не такий стрімкий запал як революції, але є більш потужними рушіями необхідних змін в системі, що перезавантажується. Українська система нині знаходиться саме на цій стадії. Правові реформи у нас тривають уже роками, і будуть ще десятиліттями до отримання очікуваного результату. Тут не буде швидких та легких відповідей, і складно буде навіть потім визначити конкретних осіб, які посприяли цьому процесові, це кожен із нас: крапля, що камінь точить. Головне, що це буде в руслі цивілізованого та мирного шляху, без кровопролиття та бездумного перекроювання того, що є, а все буде просуватися шляхом творчого експертного пошуку нових вирішень складних питань.

Одним із перших найбільш близьких за своєю суттю до судового прецеденту можна назвати рішення Конституційного Суду України від 10 лютого 2000 року у справі про ціни і тарифи на житлово-комунальні та інші послуги, в абзаці 2 пункту 2 мотивувальної частини якого зазначено: «Виходячи з наведених положень, Конституційний Суд України у Рішенні від 2 березня 1999 року висловив правову позицію щодо розмежування повноважень Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади у сфері формування та реалізації цінової політики. Відповідно до цієї правової позиції Верховна Рада України згідно з пунктом 5 частини першої статті 85 Конституції України визначає засади внутрішньої та внутрішньої політики, у тому числі цінової як однієї із складових внутрішньої економічної і соціальної політики держави. Кабінет Міністрів України забезпечує проведення цінової політики (пункт 3 статті 119 Конституції України). Це означає реалізацію урядом визначених парламентом основ установлення і застосування цін і тарифів, що логічно включає їх регулювання та контроль за ними»[2]. На думку Станіслава Шевчука, судді процитованого вище Суду, в Україні «починає складатися конституційне прецедентне право»[3].

Однак, для правників української континентальної системи права, прецедентне право досі продовжує бути чимось чудним та незрозумілим. Мені приходить образ навіть не дракона, названого вище американським суддею, а інопланетянина, який іде посміхаючись нам на зустріч, а ми не знаємо чи іти до нього, чи тікати. Адже є багато теорій про існування інопланетян, навіть свідчення очевидців, документальні підтвердження, але побачити самому — це інше. І ступивши крок назустріч, за такої ситуації хочеться залишити місце для відступу, аби чого не сталося. Адже з іншого боку на суддю чекають люстраційні процеси, які з диками криками: «Ганьба!», — женуться за суддівською недоброчесністю. Як за таких умов можна плідно працювати? Оскільки учасниками цього процесу є десятки тисяч українських суддів, то складно знайти одну відповідь. Можу лише висловити своє бачення зустрічі із цим інопланетянином.

Я розпочала б розмову після обміну загальними вітальними словами текстом присяги українського судді, адже там проголошено, що «…вступаючи на посаду судді, урочисто присягаю Українському народові об’єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно, справедливо та кваліфіковано здійснювати правосуддя від імені України, керуючись принципом верховенства права, підкоряючись лише закону, чесно і сумлінно здійснювати повноваження та виконувати обов’язки судді, дотримуватися етичних принципів і правил поведінки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді або підривають авторитет правосуддя». Думаю, що після цього можна було б згадати інопланетному гостю також про положення статті 8 Конституції України: в Україні визнається та діє принцип верховенства права. Думаю, що після цього ми почали б говорити однією мовою.

Безпечним відступом від неочікуваних ситуацій в ході спілкування з таким інопланетянином на сучасному етапі є Закон України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року. На підставі цього закону були внесені численні зміни в національні кодекси та інші нормативно-правові документи, що уже успішно працюють. Однак, думаю, що це перехідні закони і вони стануть за декілька років непотрібними, так як використання судових прецедентів буде щоденною звичною справою, що переформує українську правову систему. І такі улюблені американські фільми про суди присяжних та юристів, що вишукують у тисячі рішень схожі випадки та одним влучним прикладом перемагають у справі — це буде наша реальність із притаманним лише нам певними особливостями, що потрібно ще створити, тобто самоідентифікувати себе в новому для нас правовому просторі, відмінному від радянського.

Попри те, що наша правова система тягне за собою багаж жорсткого права в інтересах держави, останніми роками вона настільки змінилася, що тепер є змішаною структурою жорсткого та м’якого права, в якому людина починає займати першочергове місце, а отже і її права та свободи. У нас зараз час, коли ми можемо створити щось нове, перейти на інший цивілізаційний виток розвитку або бути відкинуті у світ таліону, де панує лише дух помсти. У другому випадку ми приреченні на самознищення. В Україні на практиці діють сьогодні не лише імперативні приписи законодавця, але й національні та міжнародні правові принципи. Тому можливо нам вдасться переламати крах мало рухливої позитивістської системи природним бажанням людини до життя, повноцінного, щасливого життя. На мою думку, саме природному праву Європейського суду з прав людини ми зможемо завдячувати прогресивним змінам у нашій державі, якщо вони настануть. Адже його філософія уплелася настільки тісно у нашу юриспруденцію, що ми з кожним днем все більше схиляємося до гнучкого «живого» права. Багатогранність життя потребує більш майстерного механізму врегулювання ніж одне лише законодавство, і право, прецедентне право, є саме таким. І коли ми побачимо усміхненого інопланетянина, що протягує нам доречно руку допомоги, можна сміливо занурюватися у світ судових рішень та творити таке рішення, що буде не лише вирішенням конкретної справи, а взірцем для інших суддів. Суддя може власноруч створити таку систему права, яку він уявляє. Так, суддя може сам творити право, несучи світло прав людини у віки!

Поки судді з обережністю та острахом дивляться на прецеденти, незвіданий інопланетний світ лякає та манить водночас. Практика застосування національними судами рішень Європейського суду з прав людини