Микола Васильович Гоголь - Зібрання творів у семи томах. Том 6. Духовна проза, Микола Васильович Гоголь

кожного його слова. Вічне, воно закорениться глибше й глибше, як дерева, розхитувані вітром, пускають глибше й глибше своє коріння.

…………………

Одне тільки тут ясно, що хрест даний Тим, Хто дає одне благо, благо у різних виглядах, чи у вигляді ясного, зрозумілого нам щастя, чи у вигляді тяжкого, незбагненного для нас страждання. У такій впевненості велика сила; та й цю силу ми отримуємо від Бога.

…………………

Коли б нас хто-небудь назвав лицеміром, ми глибоко образились би, тому що кожний цурається цього низького пороку; однак, читаючи у перших віршах 7-ї глави Євангелія від Матвія, чи не докоряє совість кожному з нас, що ми саме той лицемір, до котрого взиває Спаситель: Лицеміре, витягни спочатку колоду з очей своїх. Яка стрімкість до осуду…

…………………

«Гірше за все те, що будеш судити самого себе, будеш сам суддею своїм».

«Та хіба це страшно?» «О, як страшно! Не забувай, що погляд набуде прони<кливості> орлиної, а ум повного поняття, справедливого, що ти будеш іншою людиною, будеш судити мудро, справедливо й гаряче, зі всією любов’ю до добра, з усім благодатним гнівом і ненавистю до зла, і, щойно промовиш ти безпристрасне слово суду, тобі скажуть: “Це все ти, справедливий суддя, ти це наробив”. Га?»

«Чому ж ніхто не є подвижником правди, чому не стоїть за добро спільне, як за своє, чому не влюбився у це добро. Тому що руки віднімаються, бачачи, що всі розкрадають те добро, яким він клопочеться, що все, накопичене ним, дістанеться в жалування першому дурневі».

…………………

Чому потрібне господарство? Тому, що від цьо<го> залежить добробут всієї держави. Тому що облаштується краще влас<не> життя всякої люди<ни>. Тому що заняття й невпинний рух зміцнюють тіло та здоров’я. Тому що від цього самі розумові здібності у свіжості. Тому, врешті, що цим виконує людина свій обов’язок і призначення, дан<е> від Бога, у поті лиця здобувати хліб.

Що відбувається від занедбання господарства? Від занедбання господарства відбуваються нещастя всієї землі, остаточне збідніння її та розлад. Посухи, дочасний розлад.

Чим розорили маєтки помі<щики>?

Тим, що кинули маєтки. Віддали землі до рук управ<ителів> та найманців, котрі дбають тільки про свої вигоди, про доставляння тимчасових прибутків, не звертаючи уваги на майбутнє, все виводячи й нічого не насаджуючи, як уже й сталося в Росії, де вирубали багато лісів. Від цього зміліли ріки й менше стали давати потрібної вологи. Земля стала сухішою та безпліднішою. Припинилися дощі, які принаджуються зазвичай лісистим місцем.

На що переважно треба звертати в господарстві увагу?

На те, щоб не згаяний <був> час. Тому треба знати час, коли що робити.

Що треба робити навесні?

…………………

<Труд>[257]

Людина народжена на те, щоб трудитися. «У поті лиця здобуватимеш хліб свій»[258], — сказав Бог після вигнання людини за непослух з Раю, і з тих пір це стало заповіддю людині, й хто ухиляється від труда, той грішить перед Богом. Всяку роботу роби так, ніби її замовив тобі Бог, а не людина. Якби й не нагородила тебе людина тут — не ремствуй; зате більше нагородить тебе Бог. Важливіша за всі роботи — робота землероба. Хто обробляє землю, той більше від інших угодний Богові. Сій і для себе, сій і для інших, сій, хоч би ти не сподівався, що пожнеш сам: пожнуть твої діти; скаже спасибі тобі той, хто скористається твоїм трудом: пом’яне ім’я твоє і помолиться за душу твою. За всякого випадку тобі вигода: всяка молитва у Бога значить. Тільки трудись з тією думкою, що трудишся для Бога, а не <для> людини, і не дивись ні на які невдачі, хоч би все те, що ти напрацював, і пропало, і не вродилось, побите було градом, — не втрачай віри і знову берись до роботи. Богу не треба, щоб ти наробив багато грошей на цьому світі; гроші залишаться тут. Йому треба, щоб <ти> не був у неробстві і працював. Тому, працюючи тут, напрацьовує собі Царство Небесне, особливо якщо робить з думкою, що він робить Богові. Праця — святе діло. Коли робиш роботу, говори собі: «Господи, поможи!» — і за кожним разом кажи: «Господи, помилуй!» Заступом чи копнеш, чи вдариш сокирою, кажи: «Господи, удостой мене бути в Раю з праведниками». Коли робиш роботу, старайся бути таким благочинним у думках, начеб ти був у церкві, щоб від тебе ніхто не почув лайливого слова, щоб і грубого не почув від тебе товариш; щоб у взаємній любові всіх робилося діло: тоді праця — святе діло. Така праця рятує твою душу. Такою працею тут — заробиш ти собі Царство Небесне там. Амінь.

Переклад Т. Михед

Молитви, духовний заповіт, передсмертні записи*

На 1846 <рік>[259]

Господи, благослови на сей грядущий рік! Оберни його весь у плід і труд багатотворний і благотворний, весь на служіння Тобі, весь на спасіння душ. Будь милостивий і розріши руки й розум, осінивши його світлом вищим Твоїм і прозрінням пророчим великих чудес Твоїх. Нехай Святий Дух зійде на мене й ворушить вустами моїми, й нехай освятить у мені все, спопеливши і знищивши гріховність і нечистоту, і мерзотність мою та обернувши мене на святий і чистий храм, достойний, Господи, Твого перебування. Боже! Боже! не відлучайся від мене! Боже! Боже! пригадай древню любов. Боже! благослови і дай могутність полюбити Тебе, оспівати і восхвалити Тебе, і возвести всіх до хваління святого імені Твого.

…………………

Схиляй мене до Себе, Боже мій[260], силою святої любові Твоєї. Ні на мить буття мого не залишай мене; будь зі мною в труді моєму, для нього ж привів мене у мир, щоб звершуючи його, перебував увесь у Тобі, Отче мій, Тебе єдиного уявляючи день і ніч перед мисленими моїми очима. Зверши, щоб перебував я німим у світі, щоб нечутливою була душа моя до всього, крім єдиного Тебе, щоб не відгукувалося серце моє на житейські скорботи і бурі, що їх воздвигає сатана на збурення духу мого, щоб не покладав моєї надії ні на кого з тих, хто живе на землі, але на Тебе єдиного, Владико й Господине мій! Вірю бо, що Ти єдиний у силах підняти мене; вірю, що й се саме діло рук моїх, над яким же працюю нині, не від мого призволення, але від святої