Костянтин Шелест - Максим Темний. Набуття , Костянтин Шелест

Макс кивнув, щойно машина завелася, він і сам оглянув її, використовуючи свої нові можливості. Бачив, як енергія метнулася по дротах, забарвлюючи всю систему в червоні відтінки, бачив, як грілися свічки розжарення і як вибухнули перші порції палива в циліндрах. Бачив, як працює весь механізм, рухаються поршні і крутиться колінвал... Він навіть бачив, що болт, який притискає мінусовий дріт до металу кузова, затиснутий не дуже щільно, і через це струм розходиться сильніше через інші точки маси. Підійшов до потрібного місця, взяв ключ на тринадцять із Сашиного набору і дотиснув гайку. "Треба буде законтрити її, щоб не відкручувалася," – подумав. Схема проходження струму перед його внутрішнім поглядом тепер трохи змінилася, все стало краще, стабільніше.

– Давай спробуємо проїхати – сказав він Сані... Обоє залізли в кабіну і Макс обережно виїхав заднім ходом із гаража. УАЗ із багажником на даху був досить високим, рама воріт гаража була лише за десять сантиметрів від нього. Повернувши ліворуч, поїхали вздовж рядів інших гаражів по великому колу. Накрутивши дві вісімки по всьому кооперативу на різних передачах перевіряючи всі можливості для руху з використанням тільки переднього або тільки заднього моста або обох одразу, з пониженням передач і без нього. На його погляд – все було ідеально. Передачі вмикалися легко і точно, машина була абсолютно слухняна керму і волі людини. Зупинившись перед воротами, заглушив мотор.

– Так... одначе ти даєш. Купив, не дивлячись і виграв таку лотерею... Дизельний УАЗ, повністю перероблений... і щоб усе працювало так ідеально... Я такого ще не зустрічав. То мости у них рвуться нафіг, то щось просто не розрахували під час встановлення…

– Та я сама офігєла, – відповів йому Макс словами зі старого анекдоту. – Ти зробиш мені з нього конфетку?

– Давай уточнимо, що саме ти хочеш?

– Перше – замінити і залити все, що треба. Масло, гальмівна, антифриз... якщо треба. Зробити ТО всьому, чому треба, якщо таке знайдеться. Щоб сів і знав – тут усе гаразд. Також мені потрібен запасний комплект фільтрів мастила і палива і ремені про запас крім того, що ти поставиш – ГРМ і що там ще. Друге – привести до ладу кузов – вирівняти, очистити і пофарбувати.

Саня кивнув йому, зупиняючи:

– У мене немає боксу для фарбування…

– Сильно старатися з фарбуванням не потрібно, мені потрібна надійність, щоб іржа не лізла і гілки не з першого разу обдирали, а якщо тон не той або фарба не дуже рівно ляже, то це не смертельно. Третє – зробити внутрянку. Утеплити, обшити. Мета – хороша шумо– і теплоізоляція, максимум місця під вантаж, уздовж однієї стіни – рундук для речей, розміри узгодимо, я поки прикину, що там буде їздити. Найімовірніше, довжина буде до закінчення колісних арок. Підлогу теж утеплити і закрити від пошкоджень. Там я бачив по стінках ребра жорсткості приблизно зо три сантиметри... вистачить для утеплення? На ребра ці потрібно прикрутити кріплення і до нього присобачити захист усього цього. Мені потрібна надійність і тепло. Але в розумній мірі – щоб корисний об’єм втрачався по мінімуму. Якщо є цікавіші думки – роби на свій розсуд. Ну і четверте – виправити все, що десь зламано, наприклад, ящик для другого АКБ поламаний, його або замінити, або зробити, щоб надійно закривався. А... ось ще – коли будеш із кузовом возитися, заплануйте зробити приховані петлі, щоб можна було швидко зачепитися і щось прив’язати для транспортування... Зверху, знизу і посередині... Подумай, пліз, як краще... може, хлопці твої що скажуть. Ну і якщо будуть якісь корисні ідеї – робіть одразу.

– Час? – Саня прекрасно розумів, що хоче від нього Макс, і зайвих запитань не ставив.

– За тиждень подужаєте?

– Думаю так. Особливих запчастин тут не потрібно, найскладніше – це кузов. Зробимо.

– Тоді поїхали? Я пережену його до вас, а ти на своїй... І ще... Саш, я дуже прошу – нікому не кажи, що це моя машина. До того ж її ще не переоформлено на мене. Нехай усі думають, що це якийсь новий клієнт, а я просто допомагаю. Не хочу відповідати на безліч запитань.

До свого будинку Макс підійшов лише о десятій годині... Застряг на СТО – весь персонал зібрався подивитися на отаке диво. Біля під’їзду знову делегація. Це що за хрінь? Знову чи що? Тут згадав, що вчора говорив Бені... Невже? Невже до того дійшло?

– Максиме Олександровичу, – гукнув його недавній герой, – зачекайте, будь ласка, хвилинку.

– Ну ось... можеш же... чому відразу так не зробити?

– Так... дякую вам. Ми вчора... після всього... довго розмовляли з братом. Праві ви в усьому... Гроші душу застелили. Як роботи немає – на все згоден... а там уже йде по накатаній. Сьогодні ми допрацьовуємо, попросили нас, і звільняємося. Ось, я маю вам передати. – Із цими словами хлопець простягнув доволі великий пакет і папку. У пакеті були гроші. Упаковані пачки стодоларових купюр. Одна пачка – це десять тисяч, десять пачок – сто тисяч, такий собі брикет виходить... а тут три брикети. Макс засунув руку в пакет і пошелестів купюрами... начебто різаного паперу немає... У цих пакованах сильно не розгледіти, але схоже, що цього разу зробили все точно і без каверз. У папці ж були документи дарування квартири за адресою... будинок №... загальна площа 155 м²... "Ніфіга собі... Це він що – дві квартири з різних під’їздів в одну об’єднав? Схоже на те... Ну, депутатик... і все ж на одну зарплату... Усе життя збирав, відкладав, недоїдав... А хто в нас продавець? – якась Татаринова Ольга... Це ще хто така? Ну так... на себе ж вони, ці слуги народу, нічого не оформляють ніколи. – склав документи назад в папку. – А це що? Квитанція про сплату зборів і податку... Хм... Підметушився Степан Ілліч, підметушився... На випередження зіграв." – поглянув на стоячого охоронця.