Костянтин Шелест - Максим Темний. Набуття , Костянтин Шелест

«Ого, часу вже чотирнадцята година... треба підкріпитися. – Поки він мив руки, поливаючи собі з пляшки, а потім розгортав свій нехитрий обід, до сміттєвого контейнера кілька разів навідувався місцевий народ і розтягнув майже все, що він там понаскладав. – Треба ж... та у Петровича тут золота жила була... виявляється. Недарма збирав.»

Саня під’їхав, як і пообіцяв – Макс тільки встиг доїсти, як підкотила чорна “Нива”. У свої тридцять п’ять років Олександр упевнено будував своє майбутнє – створив підприємство з ремонту та обслуговування автотранспорту і жорсткою рукою тримав його, виганяючи ледарів і хапуг. Багато хто казав йому, що в наш час виживає той, хто найшвидше зробить роботу і почне наступну, а в такому разі на якість розраховувати особливо не доводиться. Але Саша не погоджувався з цим і продовжував роботу так, як розумів життя – весело і з вогником. Може тому основні і постійні його клієнти трималися за нього і приводили всіх своїх знайомих до нього на СТО.

– Ну, показуй свою котлету.

– Котлету? Це ти що так обізвав?

– Котлета в жаргоні перегонників – це залізяка зліплена зі шматків і частин інших авто. Такий собі автофранкенштейн... А в тебе, як я зрозумів, від УАЗу залишився тільки кузов?

– Ну... типу того. Не тільки кузов... двірники ще... і емблема.

Вони дружно зареготали.

– Так... – зайшовши в гараж, Саня присвиснув, – ось це так штука... Лапландери? на тридцять восьмих колесах? Заглянувши під машину додав – так у тебе тут повний фарш... і підсилювач, і дискові гальма, і пружини замість ресор... Це хто ж такий божевільний, що таке збудував?

– Та я його не застав, узяв у перекупа, можна так сказати…

– А шо за двигун?

– Не знаю, щось здорове і дизельне…

– Та ти шо... Це хто ж тебе витягне звідти, куди ти зможеш заїхати?

Вони знову розсміялися. Байка була не нова, але сенс якнайточніше підходив до ситуації.

– Гаразд... пореготали й досить. І що ти від мене хочеш?

– Привести її до ладу, для початку давай заведемо.

– Так ти й не заводив?! Ну ти ризиковий…

– Нічим заводити, тому і просив аккум взяти. А ситуація була термінова. Можна сказати – палаюча. У мужика страшенно горіли труби і чекати було не можна. Я як “лапи” ці побачив і колеса, так і думати ні про що більше не міг.

Саня вийняв із Ниви запасний акумулятор і вони разом пройшли до кабіни УАЗа.

– Наскільки я знаю, у нього аккум має стояти за водійським сидінням... – пробурмотів Саня.

– Добре тобі... я й такого не знаю…

– Не вгадав, – бурмотів Саня далі, не звертаючи вже на Макса уваги, – де ж тоді?

Макс бачив проводку не очима... але без джерела енергії визначити місце встановлення основного АКБ швидко в нього не виходило. Силові лінії були однаково сірі й не дуже різнилися за товщиною. Зрештою, місце вони знайшли по прокладених силових кабелях. Алкаші сперли обидва акумулятори, паразити. Хлопці під’єднали новий, залили в абсолютно порожній бак паливо, і Саша підкачав його по всій магістралі через фільтр аж до самого насоса високого тиску.

– Це чого, дивак цей із бака все до останньої краплі витягнув? Вилизував він його там чи що? – Саня дивувався. – А добре старався хтось, усю проводку прокладено проводами із запасом. Там, де нуль п’ять вистачить, прокладено на один квадрат, а на силових лініях взагалі по п’ятдесят квадратів іде на АКБ, генератор і стартер. Стартер потужний, як і генератор. Зайвого по паливу, щоправда, буде жерти трохи, але воно того варте. Є, звісно, і кращі дизеля, але тут все дуже просто і надійно. Щоб він їхав, достатньо одного дроту, живлення електроклапана насоса пального... А ще в тебе груша ручного підкачування пального вбудована в систему. Закриваєш ось тут, відкриваєш тут – покачав доки паливо трубку заповнить, перекрив у зворотному порядку і заводь. На дизелях проблема, якщо паливо виїздив повністю. Поки воно прокачається по системі можна вбити насос. Ну це, звісно, навряд чи, але навіщо ґвалтувати машину? Взяв грушу, підкачав і все ок. Ну що... заводимо?

– Момент істини, – усміхнувся Макс.

Саня сів у кабіну, перевірив передачу і ручник, повернув ключ у замку запалювання. Панель приладів ожила, поповзла стрілка покажчика пального, щоправда, зовсім недалеко, загорілися лампи АКБ, розжарення свічок та індикації рівня охолоджувальної рідини в бачку.

– Я вже й призабув, що тут і як себе поводить, – зізнався Сашко, – звик уже до всіляких модних залізяк із навороченою електронікою... За ідеєю, коли жовта лампа згасла – можна заводити, – і повернув ключ ще на одну поділку.

Стартер шелеснув, крутячи мотор 4,...5,...6,...7, нарешті той гаркнув і завівся доволі гучно торохтячи. Залишивши двигун працюючим, Саня почав вмикати і перемикати все, що є. Уазик слухняно блимав аварійкою, показував повороти, вмикав ближнє і дальнє світло та всі свої “люстри”. Коли мотор трохи прогрівся і вже працював досить рівно, Саня почав пробувати режими роботи двигуна, підгазовуючи і розглядаючи якого кольору дим іде з вихлопної труби, як змінюються оберти і звук роботи... Нарешті, він виліз і сказав:

– Що я можу тобі сказати... проблем я не бачу і не чую ніяких. Машина в повному порядку. Поміняти масло, ремінь ГРМ про всяк випадок, фільтри масляний, паливний і повітряний... і може ще щось по дрібницях і буде порядок. Може, звичайно, на станції під час повного огляду щось і знайдемо, але я сумніваюся. Видно, що робилося все дуже старанно. Навряд чи тут є серйозні несправності.