Костянтин Шелест - Максим Темний. Набуття , Костянтин Шелест

Після того, як він походив навколо і в буквальному сенсі обмацав все, що тільки можна, інформації додалося. Помітно було, що була перероблена оптика, світлодіодні фари доповнені протитуманками, задня оптика замінена на якісь не звичайні для УАЗа ліхтарі плюс – додано захист від гілок... Нагорі, закріплені за багажник, були встановлені ще п’ять потужних фар, центральна, як він виявив, управлялася хитрим приводом із салону. Фари були теж прикриті гратчастим кожухом для захисту від гілок. “Це я вдало зайшов”... – в котрий раз повторював собі Макс, задоволено потираючи руки. Пороги були посилені, бак захищений листом металу. Силові бампери, передній і задній із пристроєм для кріплення додаткового інструменту або лебідки, а на задньому ще й спеціальний відкидний пристрій для запасного колеса. Самої запаски не було. Скло передніх дверцят було замінене, встановлені гілковідбійники, бічних шибок по кузову не було жодної, ручки дверцят замінені, замінені й самі замки. Викинувши із задньої частини салону всю погань, Макс також виявив місце під додатковий акумулятор, ось тільки самого АКБ не було, алкаші, схоже, викорчували і продали. Добре хоч проводка залишилася ціла – зі стінки стирчали два потужні дроти з клемами. Квадратів по п’ятдесят... круто! Поставив собі позначку – купити АКБ, дві штуки... напевно, сотки... Якщо що – в лісі стануть у пригоді... Підлогу в салоні було вже посилено, бокові ребра кузова підварено смугами металу, що гарно його укріплювало й давало змогу вантажити на дах щось доволі важке. Перегородка, що відокремлювала пасажирську частину від вантажної, була наполовину вирізана, що давало доступ у передню частину. Там же знайшовся автономний обігрівач. Під стелею висіла змотана в рулон щільна, важка штора чомусь не постраждала від пожежі.

Перейшов до кабіни. Водійське місце збереглось більш-менш непогано... Очевидно, друзякам Петровича тут було незручно, і вони особливо не бешкетували, а тільки накидали сміття. Вичистивши все це, Макс уже в деталях розглянув досить акуратну кабіну. Крісло водія було замінене на більш зручне, з регулюваннями нахилу і висоти. Друге сидіння було безнадійно занапащене – посередині чорніла пропалена діра. Досить багато було приладів нестандартних для УАЗу – електронний тахометр, датчик температури оливи, управління ще якоюсь електрикою і ще чимось. Рульове – теж переробка з чогось потужнішого та зручнішого, схоже теж Тойота, що не дивно, з такими-то колесами... Зазирнув до моторного відсіку. Там стояв... там стояв явно не уазівський двигун, а щось здорове і потужне. До того ж – дизель. За спинкою сидіння від повітряного фільтра нагору, по краю кабіни, відходив шноркель. Коробка передач теж не рідна – невелика рукоятка перемикання передач з короткими ходами, була виведена в зручному для управління місці, під правою рукою. Воно й не дивно – якщо і двигун, і ходовка не свої, то і коробка має бути кращою, ніж оригінал. Основний акумулятор Макс так і не знайшов. У підкапотному ж просторі була чистота і краса. Всі дроти пов’язані в джгути і закріплені, нічого не бовталося, патьоків мастила або чогось іншого теж не було. Людина робила собі улюблену іграшку, яка дісталася алкашу... Така ось доля…

Добравшись до оглядової ями, зрушив дошки, що прикривали її, і заліз усередину. Ура... хоч тут алкашня не насвинячила. У бічній ніші лежала переносна лампа в захисному кожусі. Увімкнувши її, став ретельно оглядати машину знизу. Як і очікував, з огляду на педантичність творця цього транспорту, стан кузова знизу теж був на п’ять – дно знизу було укріплене і оброблене товстим шаром захисту. Саморобного схоже... Щось жирне, погано застигає. Напевно, сало гарматне в суміші з гасом, переробом, нігролом та ортофосфорною кислотою – знову в голові виникла інформація, так, наче і раніше все знав, але ось згадав тільки зараз. Гас, як гарно проникаюча речовина, змочує поверхню, кислота захищає від іржі, а сало з мастилом заліплюють все і вся. Дешево і сердито. Для такої машини – саме те, якщо треба оновити – справа п’яти хвилин. Другий зір показав, що всі порожнини в підлозі та порогах теж повністю залиті цією мазюкою... Будемо сподіватися, що іржавіти не буде. Більше нічого особливо нового під машиною він не знайшов.

Ходова була потужна, майстерно зліплена і вбудована в УАЗівський кузов, все було свіже, акуратне. Підсилювач керма був присутній. Як він зрозумів раніше, читаючи описи різних переробок в УАЗі – “лапландери” – мости від позашляховика “Вольво Лапландер”, робили машину не надто швидкісною, але оскільки ганяти він не збирався, а лісом взагалі не їздиш на високій швидкості, то зайві шість-вісім см дорожнього просвіту і набагато якісніші самі по собі мости будуть зовсім не зайвими і набагато важливішими за швидкісні можливості машини. Ну, і – це все в нього вже є. Якщо саме в руки прийшло, то чого відмовлятися?

Вибравшись на вільний простір з-під машини, Макс обтрусився від пилу і взявся за телефон.

– Ало... Саня привіт. Упізнав? Ну й добре, значить багатим не буду, зате любити дівчата будуть... Що? Не сходиться? Ну так... якраз багатих і люблять. Але, на щастя – не всі. Добре, у мене справа. Ти міг би зараз під’їхати до кооперативу “Дніпро”? Треба прикинути обсяг роботи і запчастин. Так, з’явилася нарешті. УАЗ, буханка... Ну, що хотів – те й купив. Ну так, зробити ТО після купівлі. Теоретично, можливо, потрібна заміна рідин і точно кузовний ремонт – борт погнули корчем якимось... Ну і тюнінг по салону. Загалом просто зараз потрібен аккум і літрів п’ять дизеля, щоб завести і до тебе доїхати... Так, рік простояв, а так має бути на ходу. Та приїжджай, сам побачиш, машина звір…

Макс ні хвилини не сумнівався, що цей звір заведеться. Другий зір показував, що поломок немає. Питання наскільки добре все працюватиме – то це видно буде вже коли заведеться і поїде. Не мучили машину, ні... познущалися трохи і все. Видно покійний Севостьянов Тихон Андрійович мав заспокоєння в житті – цей УАЗ, робив для себе і подарував зятю на народження онуки... А той, за два рази покататися, потрощив його, от тесть ключі й відібрав. Добре, що Петровичу було на що похмелятися досі, сюди він навідувався не часто. На щастя. Інакше або він, або його дружки скрутили б тут усе і винесли за копійки.