Костянтин Шелест - Максим Темний. Набуття , Костянтин Шелест

Глава двадцять перша. 15-те жовтня, субота, день 41-й

Суботнім ранком Макс прокинувся як зазвичай – рівно о шостій. Йому вже з годину не спалося. Вчорашні події бентежили свідомість. Усе було дуже швидко, дуже незвично. Депутатик цей із синочком... Якщо виїде – значить перемога. Але не розслаблятися. Хто його знає – поки не здох, може й вжалити нишком. Якось дивно, що у нього усього одна бригада була… Може інші десь на завданнях? Бо якщо хтось вчора дивився зі сторони, то чому не встряг? Розростається ця грудка подій навколо нього самого, дедалі більше людей щось та знають... Імовірність якихось проблем росте геометрично. Ті, підіслані Бенею, – Франт і його підручні, які напали на нього ввечері, це не проблеми. Це просто непідготовлені люди. Але ж можуть прийти і підготовлені. І найімовірніше – так і буде. Питання тільки часу. Щойно знатимуть про нього побільше, так і прийдуть. Значить треба поспішати і готувати дім, а то й переїжджати туди. Це моя фортеця. Якщо депутатик принесе гроші, то всі фінансові питання вирішуються. Потрібно буде звільнятися з роботи. Висновок – треба мати готовий повний список того, що треба купити одразу і швидше збирати все це. А сьогодні – Макс мрійливо посміхнувся... – сьогодні вичищаємо авгієвий гараж... точніше гараж Петровича, що, в принципі, одне й те саме.

Встав, зробив розминку і вирушив на пробіжку. Повернувшись, розтягнувся, погодував пса – цей ледар тепер уже регулярно чекав на нього біля під’їзду, від’їдався, висипався, а вранці супроводжував або на пробіжці, або доводив до машини, що возила на роботу. Поснідавши, Максим переодягнувся у підходящий одяг з огляду на те, що надворі вже за середину жовтня, і температура була плюс вісім у середньому. Перевірив, чи все поклав у сумку – рукавиці, мішки для сміття, молоток і новий замок, пляшка води, ґрунтовний перекус. Монтировка там була, бачив. Усе, вперед.

О восьмій він уже стояв перед будкою вахтера. Хвіртка була ще зачинена, але Сергійович привітно помахав рукою з-за скла, і Макс пройшов, відчинивши її сам.

Перше, що зробив, підійшовши до гаражів – оглянув їх і прилеглу навколо територію. Гараж, який примикав до номера двадцять п’ять з іншого боку, справді мав номер п’ятдесят, що підтверджувало теорію Макса і відповідало документам. Якщо двадцять п’ятий був зачинений на два замки, то на п’ятдесятому зовнішнього замка не було видно взагалі, отже – зачинено зсередини. Гаразд, залишимо його на потім, коли звільниться туди дорога. Трохи пізніше, коли буде зрозуміліше все інше, треба буде перевірити дах і вентиляцію. На стіні між гаражами, в акуратній коробці висів лічильник, видно було, що його кришку нещодавно відкривали. Електрика вже має працювати, це добре. Під козирком гаража була лампа, а поруч із лічильником вимикач. Клацнув клавішею – лампа засвітилася, на лічильнику привітно блимнув червоний діод. Просто чудово. Відчинивши ворота навстіж, Макс ще раз зітхнув... Величезна кількість усякого барахла вражала. Це треба так уміти! Не кожен ще й зможе так засратися. Прилаштувавши сумку на гачок, дістав новий замок і додав його до вже наявного. Одягнувши рукавиці, взявся до розгрібання сміття. Насамперед вирішив витягнути все великогабаритне. На смітник пішли старі полиці, двоє міжкімнатних дверей зі склом, кілька телевізійних коробок із паперами. “Макулатура, чи що? теж мені... піонери”... Старий холодильник “Бірюса” був відкантований назовні і теж відтягнутий до контейнера. Кілька напіврозібраних велосипедів: дві “України” і “Салют” Макс оглянув – колеса никудишні, каретка теліпається в одного, в другого рама гнила... “Салют” теж був зовсім убогий – зрештою все пішло на смітник. Можна було перезібрати, але займатися цим було ніколи. Дитячі велосипеди і самокат без коліс... якісь парасольки... Тобто – залишки парасольок. Складав усе акуратно – може, й справді комусь треба. Макулатуру обов’язково розтягнуть. Лишив собі кілька в’язок газет – піде підстелити під усяке, усередині зв’язки газети були чисті, навіть не пожовклі... Якщо що – можна буде в ліс забрати на розпалювання. Залишив також чималий стос журналів “Техника молодежи”, “Наука и жизнь”. Теж в ліс поїде, погортати можна, раніше там багато цікавого було... а далі – у топку. Усе інше – рвані книжки, журнали, листівки... усе до смітника. Лісапеди розставив під парканом, може комусь на запчастини знадобиться. Часто старі запчастини були кращі за новоділи і їх спеціально вишукували. Пара маленьких телевізорів, що примостилися на верстаку, без жалю теж пішли за велосипедами. Телевізор він не дивився. Набагато простіше знайти потрібне в мережі і подивитися або записати і подивитися пізніше, з будь-якими паузами або ж повторюючи цікаві моменти. А в лісі телевізор йому взагалі ні до чого.

Так... навколо машини більш-менш розчистилося. Тепер її можна було вже обійти навколо, за її двометрової ширини залишалося достатньо вільного простору – метр ліворуч і десь з півтора метра праворуч. Ну так... гараж-то ширший за стандарт, а яму робили згідно з центром гаража звичайного розміру. Між стелею і кузовом місця залишалося майже метр. Прибравши всі картонні листи, що прикривали борти, Макс почав огляд свого скарбу. Так... це справді був скарб. Знав би Петрович, що він так задешево віддає... Колеса були величезними... напевно, все таки 38 дюймів... Щоб вони нормально працювали, колісні арки повністю переробили. Зазирнувши за колесо, побачив там пружини і важелі... Спробувавши переглянути все це другим зором, Макс отримав картинку, а пам’ять послужливо видала цифри і дані, як за каталогом... Volvo Laplander C303, портальність: 112 мм, кліренс: плюс 120 мм до оригінального, Ширина: 1780 мм, диференціал: блокується в обох мостах, привід – пневматичний із керуванням. Гальма: дискові, супорти – Toyota, свердління під колісний диск 5 на 150. – І звідки я знаю всі ці тонкощі? Про лапландери, їхні параметри і встановлення на УАЗ начитався останніми днями, напевно, звідти і запам’яталося. Але все ж дивно, дуже дивно... Занадто багато різних дрібниць у пам’яті з’явилося. Виліт двадцяти дюймових колісних дисків було підібрано так, що потужна гума мінімально видавалася в сторони, самі арки були акуратно підрізані рівно настільки, щоб не заважати колесам. Підрізані були і борти, щоб на глибоких ямах не чіплятися об планету. У результаті старий добрий УАЗик не виглядав страшним коником горбокоником. Ну так... габарити змінилися, стандартна ширина УАЗу 1990 мм, а тут тільки міст 1780... плюс ширина коліс. Збільшення кліренсу відбулося через портальність моста плюс додалася висота коліс... ось тобі і п'ятдесят см під пузом у підсумку. Нічого собі... Людина, яка все це зібрала, була або фанатиком, або божевільним... Тут тільки чотири колеса в зборі коштували вдвічі дорожче, ніж Максиму обійшлася вся машина.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍