Літа Най - Потраплянка на заміну, Літа Най

У якийсь момент я зловила себе на думці, що цей бал і той, що був на честь нашого весілля, так сильно різняться, наче минуло щонайменше років 10. Радники шанобливо ставляться і постійно питають моєї думки, як під час Рад, так і просто в буденних темах. Еміри приймають як рівну. Світське панство намагається поводитись зі мною обережніше, знаючи, що я можу бути не такою доброзичливою до тих, хто мені не подобається. А звичайні люди дивляться на мене, ніби я восьме чудо світу, що звалилося їм на голову.

Але найбільше змінилися, звісно, наші стосунки з Дарлемом. Зараз чоловік просто таки ні на крок від мене не відходить. Мене вражає його увага і турбота навіть у дрібницях. Як він постійно притримує мене за руку чи талію. Як по моєму обличчю може зрозуміти, коли мені щось не подобається або навпаки, я чогось хочу. Або як зараз: чоловік стояв ззаду, щоб я могла спертися на його груди, і, обхопивши руками мій великий живіт, злегка підтримував його. Від блаженства мені хотілося закотити очі й застогнати або розчулено розплакатися (таке зі мною останнім часом часто трапляється).

Через якийсь час внизу живота стало тягнути набагато сильніше. Чи то стрес, чи то ця метушня так впливала на мене. Повернувшись у кільці рук Дарлема, я промовила йому на вушко:

– Я відійду на секундочку. Не хвилюйся.

Він подивився, трохи насупившись, але все-таки розчепив руки, випускаючи мене. Я попрямувала прямо до вбиральні. Ох же ж ці постійні походи в туалет. А ще мені хотілося охолодитися і вдихнути свіжого повітря: у залі було досить душно.

Я обполоснула руки в холодній воді, потім побризкала на обличчя. Але краще від цього не стало. Мене кинуло в жар, а живіт став просто кам'яним. У якийсь момент я зігнулася навпіл і видала гучний стогін. У лічені секунди, незрозуміло звідки, поруч опинився Дарлем.

– Що таке? – стурбовано запитав він.

– Нічого, – намагаючись оговтатися, відповіла я і, через силу всміхнувшись, кинула: – Я вагітна, якщо ти не помітив. У моєму становищі це нормально. Зараз відпустить.

– Ти певна?

– Так, я... Ох.

Не встигнувши договорити, мене ще сильніше скрутило. На обличчі з'явилась гримаса болю.

– Так, – серйозно протягнув Дарлем. Він підійшов до мене, взяв за плечі й повільно підвів до стіни, щоб я могла спертися. – Я знайду лікаря. Повернуся за хвилину. Тримайся.

Різкий біль різав низ живота. Мені хотілося чи то сісти, чи то лягти, чи то навпаки ходити кімнатою, але все, що я могла – заплющувати очі і стримувати стогони.

Мені здалося, минула вічність, поки чоловік повернувся, ведучи за собою літнього лікаря. Він одразу сказав, що потрібно провести повноцінний огляд. Дарлем, не зволікаючи, обережно підняв мене на руки і поніс у якусь кімнату. Там було величезне ліжко, на яке мене й поклали.

– Ну що, матусю, – промовив лікар, з-під пишних спідниць. – Почалося.

– Як почалося? – злякано вигукнула я, підводячись на ліктях. – Ще занадто рано. Мені до строку ще місяць. Та й до того ж емір драконячого хранителя може народитися тільки в рік дракона.

– За це не хвилюйтеся. Перші пологи можуть тривати й більше десяти годин, тож встигне настати рік дракона, – «заспокоїв» мене чоловік. – А що стосується термінів, то це коли дитинка вирішила, тоді й час.

Якби я зараз не відчувала такого тиску внизу живота, я б висловила все, що думаю про рівень медицини в цьому світі. «Коли дитинка вирішила», бачте.

Далрем рвонув на мені сукню, звільняючи від задушливого вбрання, і я залишилася в легкій довгій сорочці. У проміжках між переймами я вловлювала метушню навколо мене. Хтось щось приносив, на допомогу лікареві прийшла жінка-повитуха, навколо облаштували подобу палати з усім необхідним для пологів.

В якийсь момент до кімнати зайшла жінка. Я безпомилково впізнала її за пронизливим голосом.

– Вас шукають по всьому... ох, хранителі, – на підлогу щось упало з дзвінким звуком. Напевно Франсіс впустила келих. – Потрібно повідомити решту про деякі зміни в програмі свята.

Тигриця пішла, голосно шурхочучи черговою пишною сукнею. Потім, здається, повернулася. Не впевнена, я вже не могла нормально мислити. Біль змішався зі страхом і бажанням, щоб усе це нарешті закінчилося.

Але все одно моє серце було не на місці. Усе відбувалося занадто стрімко. Навіть не дивлячись на біль, я розуміла, що минуло всього кілька годин, перш ніж я почула стандартне: «Бачу голівку».

Я так сильно стискала руку Дарлема, що відчула, як щось там хруснуло, але чоловік не зронив ні звуку. Мені говорили тужитися, і я тужилася, говорили відпочивати – відпочивала. Усе це змішалося в якусь незрозумілу масу спогадів, які не складалися в логічний ланцюг. Пам'ятаю тільки, коли моя голова поверталася вправо, то я зустрічалася з яскравими блакитними очима, і мені на секунду ставало легше.

Двері відчинилися і з-за них почувся приглушений голос Таміорна:

– Дарл, може, хоча б ти вийдеш для ритуалу?

– Ні, – злякано пискнула я, стиснувши руку чоловіка ще сильніше і притягнувши до себе. У мене все ще було відчуття, що щось йде не так, і втратити в цей момент підтримку Дарлема здавалося нестерпним. – Будь ласка, не йди. Не треба. Не залишай мене.