Вільям Шекспір - Збірка творів

ти боягуз.

ТУРІО

Якої думки панна про мій рід?

ПРОТЕЙ

Відомо їй давно, що ви людина

Високого коліна.

ДЖУЛІЯ (вбік)

Ведете

Ви рід свій від вельможців аж до блазня.

ТУРІО

А панна чула про моє багатство?

ПРОТЕЙ

О так, і вас шкодує.

ТУРІО

А чому?

ДЖУЛІЯ (вбік)

Тому, що все воно ослу належить.

ПРОТЕЙ

Адже ж маєтки ваші у заставі.

ДЖУЛІЯ

Іде пан герцог!

Входить герцог.

ГЕРЦОГ

Туріо! Протею!

Ну, як ся маєте, мої синьйори?

Хто з вас синьйора Егламура бачив?

ТУРІО

Не бачив я.

ПРОТЕЙ

І я його не бачив.

ГЕРЦОГ

А донечку мою?

ПРОТЕЙ

Не зустрічав.

ГЕРЦОГ

Тоді втекла вона до Валентина,

Й до неї приєднався Егламур.

Так, — певно це, бо їх брат Лоренс бачив,

Проходячи по лісі, де моливсь він.

Він знає Егламура й запевняє,

Що з ним була й вона, хоч не впізнав

Під маскою її лиця. Збиралась

Вона до брата Патріка на сповідь;

Але ж у брата не було її!

Тож певен я, що справа тут нечиста.

От і прошу: без зайвих слів, панове,

Сідлайте коней і скачіть мерщій

Туди, де шлях здіймається на гору,

До Мантуї. Я там чекать вас буду.

Вона напевне ту обрала путь.

Скоріш, скоріш, синьйори, мчіть за мною!

(Виходить)

ТУРІО

Яке ж дурне дівчисько й непокірне!

Тіка від щастя власного, коли

Воно само за нею так женеться!

Помчу їм навздогін! Для того лиш,

Аби на Егламурові помститись,

А зовсім не з кохання до того

Шаленого дівчиська!

(Виходить)

ПРОТЕЙ

Я ж подамся

Лиш доганяти Сільвію кохану,

На Егламура зовсім я не серджусь.

(Виходить)

ДЖУЛІЯ

За ними я подамсь лише для того,

Щоб перешкодити його коханню,

Однак не мстити за її кохання.

(Виходить)

Сцена 3

Ліс. Входять розбійники з Сільвією.

1-Й РОЗБІЙНИК

Ходім, ходім!

Терпіння! Ми повинні відвести вас

До нашого отамана.

СИЛЬВІЯ

Я звикла

До лиха так, що й це знесу терпляче.

2-Й РОЗБІЙНИК

Веди її.

1-Й РОЗБІЙНИК

Де дівся той синьйор, що був із нею?

3-Й РОЗБІЙНИК

Він прудконогий і утік, але

Біжать Валерій з Мозесом за ним.

Веди її на західне узлісся:

Там наш отаман; ми ж — за втікачем;

У лісі повно наших! Ми — впіймаєм!

1-Й РОЗБІЙНИК

Ходім, я відведу вас до печери

Отамана; не бійтесь, має він

Шляхетне серце й жінки не покривдить.

СИЛЬВІЯ

О Валентине, все терплю за тебе!

Виходять.

Сцена 4

Інша частина лісу. Входить Валентин.

ВАЛЕНТИН

Як швидко в нас народжується звичка!

Ці сутінки дрімливі, пуща ця

Мені миліша гомінкого міста.

Тут можу я сидіть на самоті,

Ніхто тут не пасе мене очима,

І можу я до пісні солов’я

Й мою тужливу пісню приєднати.

О ти, що тут живеш в моєму серцї,

Не покидай надовго свій притулок,

Щоб сум тяжкий ці мури не пошкодив,

Не обернулась ця оселя в пустку!

О Сільвіє! Прийди, утіш мене.

Я жду тебе, ласкава, ніжна німфо!

Чути гамір.

Що там за гамір? Знов мої хлоп’ята

Здіймають бучу, взявшись за грабунок!

Їх воля — їм закон! Когось полюють.

Хоч я їм до душі, але ж як важко

У шори брати їхній буйний норов.

Сюди ідуть, — сховайся, Валентине!

(Зникає)

Входять Протей, Сільвія та Джулія.

ПРОТЕЙ

Щоб стати вам в пригоді, синьйорино,

Хоч послуг ви й не ціните моїх —

Життям своїм я важив, щоб звільнити

Вас від негідника, який хотів

На вашу честь тяжкий зробити замах.

Невже ж не заробив я у віддяку

Хоч погляду ласкавого від вас?

Вже менше я не можу вимагати,

Та менш мені ви й дати не могли б.

ВАЛЕНТИН (убік)

Чи ж це не сон, що бачу я і чую?

Любове, дай мені терпіння знести

Такий удар!

СІЛЬВІЯ

Яка ж бо я нещасна!

ПРОТЕЙ

Нещасні ви були, допоки я

Щасливою вас не зробив, коли

Так вчасно нагодивсь.

СІЛЬВІЯ

Моє нещастя

У тім, що ти наблизився до мене.

ДЖУЛІЯ (вбік)

Й моє у тім, що він почав до вас

Підходить надто близько.

СІЛЬВІЯ

Горе, горе!

Коли б голодний лев мене схопив,

Радніша я померти в нього в кігтях,

Ніж почувати, що від злої смерті

Мене Протей невірний врятував!

Бог бачить, як люблю я Валентина.

Життя його для мене дороге,

Як і моя душа; але безмежна

До брехуна негідного Протея

Палка моя ненависть! Геть, облудо!

ПРОТЕЙ

Ладен я кинутись в обійми смерті

За погляд твій єдиний чарівний!

О, вічне то прокляття для кохання,

Як нас жіноче серце не цінує,

Й мене не любить та, яку люблю я!

СІЛЬВІЯ

Свою кохану сам ти не шануєш!

Згадай-но Джулію, кохання перше.

Ти ж присягався тисячі разів.

І клятви всі ганебно розтоптав,

Мене злочинно покохавши потім.

Де ж честь твоя? Чи ти у ній дволичний?

Та це ж удвоє гірше, ніж її

Не мати зовсім. Так, зламать дві клятви —

То гріх подвійний; а великий гріх —

Зламати і одну! Ти зрадив друга!

ПРОТЕЙ

Хто ж для кохання не зламає дружби?

СІЛЬВІЯ

Всі, тільки не Протей.

ПРОТЕЙ

Ну, то гаразд!

Якщо я навіть ніжним красномовством

Не можу привернути вас до себе,

То я доб’юся силою свого!

Брутально, як солдат, я вас примушу

Любить мене, хоч проти волі!

СІЛЬВІЯ

Небо!

ПРОТЕЙ

Я ґвалтома візьму тебе!

ВАЛЕНТИН (виходить наперед)

Стривай!

Негіднику, не смій її торкатись!

О підлий друг! Геть руки!

ПРОТЕЙ

Валентине!

ВАЛЕНТИН

О ти, фальшивий друже, що згубив

І вірність, і любов! Оце-то дружба!

Ти ошукав мої надії! Зрадив!

В твій підступ я ніколи б не повірив,

Коли б його тут не побачив сам!

Тепер я не наважуюсь сказати,

Що друга мав. На кого ж здатись можу,

Коли правиця власна може так

Облудно зрадить серце? О Протею,

Тепер мені чужий став цілий світ!

Незрима рана — то найглибша рана.

О ниций вік! Зітерто віру в порох:

Найближчий друг — мій найлютіший ворог!

ПРОТЕЙ

Мене вбивають сором мій і злочин!

О Валентин! Пробач мені! Якщо

Душевної гризоти буде досить,

Щоб гріх перед тобою мій покрити,

Прийми її! Моє страждання більше

За гріх, що я ганебно учинив.

ВАЛЕНТИН

Хай буде так! Цього для мене досить.

Я вірю знов, що чесний ти, мій друже.

Той з нас, кого не може зворушити

Покута щира, гине сам; його

I небо відцурається, й земля,

Що всі гріхи дарують! Каяття

Зміняє