Валерій Олександрович Шевчук - Тіні зникомі. Сімейна хроніка, Валерій Олександрович Шевчук

– Хай тебе вознесе в своїх милосердях Господь Бог!

Братові Олександру вручила образа Спасителя, сказавши:

– Хай тебе спасе й помилує і збереже повсюдно!

Петру Михайловичу подала архангела Ратаїла, що веде Товію у пустелю, мовивши:

– Хай керує тобою архангел Ратаїл повсюди і нехай товаришить тобі, як Товію в пустелі.

Мене ж благословила образом Богородиці, що тримала дитину Ісуса на правій руці, зі словами:

– Хай благословить тебе Володарка своєю правицею у замислах твоїх!

Цей, здійснений нею обряд, на мою думку – ще одне свідчення, що матінка таки володіла особливою магією. Ми, за винятком Івана Михайловича, більшість часу пробували поза домом, але, виявляється, чудово нас прозирала, навіть подала, певним чином, кожному своєрідне пророцтво. Отож, знаючи схильність до шаленства й нестримний характер Івана Михайловича, побажала, щоб Бог його своїми милостями із вад його возніс. Брат Олександр ніколи не повернеться в рідний дім, бо угрунтував себе в чужій стороні, через це матінка побажала йому спасіння як блудному синові, котрий додому не повернеться, через що й було сказано це слово: "Повсюди". В Петрі провідчула пустелю в душі (згадаймо, як блукав по лісах і розстрілював Блуд), отож і доручила його архангелу Ратаїлу; мені ж подала поміч Богородиці в замислах моїх, отже ніби прочувала, що вдамся до цього писання, а поміч Богородиці в цьому ділі аж ніяк не зайва.

Про Константія Борозну всього я не розповів. Поки тривав отой безконечний судовий процес, він, зникнувши, тобто бувши прогнаний матінкою, не з’являвся на очі, що й порушило усталений лад, навіть магічну силу матінки, відтак змушена була замінити його сином, Іваном Михайловичем. Вперше Константій з’явився, коли матінка, сильно застудилася – про це оповів Іван Михайлович, – хоч брат сумнівався, що матінка захоче його бачити.

Він, Константій, однак наполіг, щоб їй про нього сповістили. Матінка захотіла його бачити, і колишній управитель посидів біля її ліжка, але в маєтку й біля матінки не залишився, очевидно, на те не було її волі. Вдруге з’явився, коли в матінки почалася водяна хвороба і так само кілька годин просидів біля її постелі; і цього разу матінка веліла його до себе закликати. Втретє прибув, коли ми всі з’їхалися на заклика матінчиного, але цього разу його не прийняла, він же, не виказуючи жодних почуттів, незворушно від’їхав. Але на похоронах матінки був присутній, хоча й стояв позад усіх. Його запрошено на заупокійну трапезу, але відмовився, пославшись на якусь причину. Після того у наших володіннях, як засвідчила Варвара, ніколи не з’являвся, ніколи не навідувався й на могилу матінки – де він і що з ним, невідомо, очевидно, помер, бо мав би бути вельми старий. Здається, той Константій належав до типу чоловіків, які назавжди залишаються вірні одному коханню. Він був управителем у матінки, коли батько мусив сидіти в Симбірській губернії, коли ж повернувся, був ним відісланий. Після ж смерті Михайла Петровича знову став у нас управителем, жив без власної родини, І це тривало до описаного судного випадку. Ясна річ, що матінка завжди тримала його на належній відстані, отож Константій задовольнявся платонічним коханням і самою можливістю бути поблизу своєї вибраниці – на таке рицарство, признаймося, здатні із нас, чоловіків, небагато. Ми ж, діти, ставлячись ревно до цього чоловіка, його не любили, кепкували з нього, бачили карикатурно його поставу, очевидячки, маючи певну рацію, адже коли б матінка вийшла свого часу за нього, то нас би на цьому світі не було, як, до речі, й цього писання – вона б відійшла до іншого роду. Однак тепер, дорослим, я розумію всю достойність, ба шляхетність цієї персони, адже саме Константій допомагав матінці утримуватися на ногах, бо без чоловіка під боком, як уже казав, вона ставала цілком безпорадна.

Таку таїну мала наша матінка, отже виходило, як бувало, коли сідала до свого повоза, якого цілком можна бачити символом її існування: сама в нього сісти не могла, підтримувати її мали не один, а два чоловіки, правда, законне право на неї і все, що з цього витікало, дістав один, батько наш, а другий служив тільки підпоркою, отакою патерицею, без якої не може обійтися той, котрий непевно тримається на землі, але хто може сказати, що палицю свою любить? Найдивніше в цій історії те, що Константія така роль цілком задовольняла. Можна зрозуміти й матінку, чому його прогнала: Константій, очевидно, як і сама, не був сильний у судових справах, оборонити й підперти господиню не мав сили, отже уподібнився до поламаної палиці-підпірки, а таку зазвичай просто викидають. Чи не зажорстоко тут учинила матінка? Очевидячки, ні, коли стати на її бік: якщо людина на палицю-підпірку спирається, має бути певна, що та витримає її тягаря. Так чинять і матки у бджолиному рої: як трутень виконує свою місію, його утримують, коли ж ні, проганяється. Якщо ж стати на бік Константія, то матінка вчинила таки зажорстоко. Але логіка й алогічність жінок більше зв’язана із практичними міркуваннями, отож додати тут нічого. Секретні ж пружини цієї історії, очевидно, навіки залишаться у зітлілих серцях цієї пари, що вже стали тінями зникомими, відтак ніхто їхню таїну не розкриє.

Матінка любила лад, який витворювався з неймовірного хаосу, а останнім вона заповнювала всі свої дні. Вставала із світанням, лягала із смерканням, ніколи не любила світити світла, що також прирівнює її до бджолиної матки, отож сон і неспання могли бути довші й коротші залежно від пори року й довготи дня та ночі. Спала завжди навзнак і дуже при тому хропла, через що батечко ніколи не спав із нею в одній кімнаті; ми, правда, а ще в такому числі, у світ якось понароджувалися. Вставши, вона вдягалася без допомоги прислужниці, як це робиться у теперішніх пань, привішувала свою в’язку ключів і рушала будити слуг; дітей та чоловіка не чіпала. Всі збирались у залі, де найгустіше навішано було ікон, і довго шамотіли молитов чи якісь свої поганські заклинання – я не раз од того шамотіння прокидався. Ми мали молитися також, але згодом, перед сніданком. Після молитви матінка йшла вмиватися із мідного таза, вода до якого наливалася звечора, щоб була тепліша. Вранці матінка рухалася сонно, а отже заповільнено, через що все виконувала ніби за приписом, завжди однаково і завжди вчас. Але після вмивання ставала енергійна – починалася її невгамовна мотанина на кухню, в комори, до льохів, повіток, хліва, стайні, обори; інколи матінку можна