Енді Вір - Марсіянин

Марс - це не Земля. У нього немає щільної атмосфери, яка б переломлювала промені світла та мала у собі часточки, що відбивають світло за кути. Тут практично вакуум. Коли сонця не видно, настає темпрява. Фобос дає мені трохи місячного світла, але не достатньо, щоб мати з цього користь. Деймос - це маленький кавалок гімна, від якого взагалі нікому нема зиску.

Кажучи коротко, у мене скінчилось світло. Ненавиджу лишати причеп лежати на надувній кулі ще на одну ніч, та з цим нічого не вдієш. Він пережив увесь день отак. Можливо він у стабільному стані нині.

І ще, при поставленому на колеса ровері я можу знову використати спальню! Це прості речі, які ми забуваємо цінувати.

Коли я вранці прокинувся, причеп ще не луснув. То ж це був хороший початок.

З причепом було важче ніж із ровером. Я мав цілком перекинути причеп. Це потребувало значно більше сили ніж учорашній фокус з важілем.

Першим кроком було підвести ровер поближче до причепа. Відтак треба було рити.

О Боже, скільки рити…

Причеп був догори колесами з зануреним носом. Я вирішив, зо найліпший спосіб поставити його на колеса - це скористатись схилом та перевернути причеп через його ніс. Власне, змусити його зробити сальто й упасти на колеса.

Я можу здійснити це прив’язавши кабель до задньої частини причепа й потягнувши ровером. Але якщо спробувати це не викопавши спочатку яму, причеп просто посунеться по землі. Треба було змусити його “клюнути”. Потрібна була яма у нього перед носом, щоб він у неї впав.

Отож я вирив яму. Яма один на три метри, й метр завглибшки. На це пішло чотири жахливі години важкої праці, але я це зробив.

Я заскочив у ровер та поїхав униз, тягнучи за собою причеп. Як я і сподівався, причеп зарився носом у яму та перевернувся, впавши на колеса й здійнявши величезний ореол куряви.

Відтак я на момент сидячи завмер від подиву, що мій план спрацював.

І ось я знову без світла. Не можу дочекатись, коли я виберусь із цієї клятої тіні. Усе що треба - це проїхати один день у напрямі до МЗЧ, і позбудусь стіни. Але поки що це ще один ранній вечір.

Я перебуду ще одну ніч без причепа, який вміщує моє життєзабезпечення. Можливо з ним все гаразд, але я не уявляю, чи ще працює те сміття всередині. У ровері все ще вдосталь запасів для мене.

Я перебуду решту вечора насолоджуючись картоплею. Кажучи “насолоджуючись”, я маю на увазі “ненавиджу її на стільки, що хочу убивати людей”.

День почався з Ніщо-чаю. Ніщо-чай просто приготувати. Спершу наберіть трохи гарячої води, потім додайте ніщо. Я експериментував кілька тижнів тому з Бульбошкірковим чаєм. Що менше про це згадую, то ліпше.

Сьогодні я наважився увійти у причеп. Не проста задача. Там у ньому досить тісно, довелось лишити у повітряному шлюзі ПЧД скафандр.

Перше, що я помітив, це що всередині вельми спекотно. Мені знадобилось кілька хвилин, щоб збагнути чому.

Атмосферний регулятор все ще був у бездоганному дієвому стані, уле йому нічого було робити. Без сполучення з ровером йому більше не треба було мати справу з моїм СО2. Атмосфера у причепі була досконалою, нащо щось змінювати?

Без потреби регулювати, повітря не помпувалось у ЗоКАР для заморожувального розділення. А тому він не повертався як рідина, яку потрібну нагрівати.

Але ж не забувайте, що РІТЕГ випромінює тепло без перестанку. Ви не можете його вимкнути. Тому тепло просто накопичувалось. Врешті була досягнута рівновага, при якому тепло втрачалось через корпус так швидко, як РІТЕГ його продукував. Якщо вам цікаво, точка рівноваги була на знеможливих 41 С.

Я зробив повну діагностику регулятора та оксигенатора, і я щасливий звітувати, що обидва працюють бездоганно.

Водяна ємність для РІТЕГа була порожня, що не дивно. Вона мала відчинений верх, я не планував, що вона перекинеться. На підлозі причепа були великі калюжі води, і мені довго довелось їх прибирати своїм спортивним одностроєм. Ємність я наповнив додатково ще й водою з герметичної ємності, яку приніс у причеп раніше. Не забувайте, що мені ця вода потрібна для пропускання крізь неї бульбашок повітря. Це моя система підігрівання.

Але загальний висновок такий, що новини є хорошими. Критичне обладнання чудово працює, і обидва транспорти знову на колесах.

Шланги, які сполучали ровер з причепом, були добре зроблені, і тому відділились без пошкоджень. Я просто настромив їх назад на їхнє місце, і транспорти знову мали спільну систему життєзабезпечення.

Останнім, що треба полагодити, була буксирна клямра. Вона була цілковито зруйнована. На неї припала уся сила аварії. Як я і підозрював, буксирна клямра причепа була неушкодженою. Тому я переставив її на ровер і знову зчепив два транспорти для подорожі.

Уся разом оця невеличка пригода коштувала мені 4 Соли. Але тепер я знов у дії!

Наче як.

Що, як я наїду на ще одну пилову яму? Цього разу мені пощастило. Наступного вибратись може бути не так легко. Гадаю, це була трохи дивна аварія. Проблема була у тому, що одне колесо було на твердому ґрунті, а інше - на м’якому поросі.

Потрібен