Михайло Сергійович Грушевський - «Ілюстрована Історія України»

починає гегьманський уряд і з свого боку також приводити „поспільство" до „обиклого послушенства підданих" своїм панам. В тім часі се послушентво ще не було дуже велике: селяне мали помагати при покосі, ставити гати для млинів то що. Але раз взявши селян в свої руки, загородивши їм заставами дорогу назад на правий бік, повели пани се діло скоро і вже в Мазепиних універсалах перших років XVIII в. наказний (1701) признаєть ся законною панщина— два дні на тиждень, і крім того дань вівсяна, і то все для селян, що сиділи на своїх власних грунтах, не були підсусідками.

Он горе нам, не Гетьманщина—

Надокучила вража панщина,

Що ходячи поїси, сидячи виспиш ся!

— як спїваєть ся в піснї.

Розуміеть ся, ся нова панщина страшенно бентежила селянство, що ще в свіжій памяти мало часи безпанські, як собі на вільній землі господарило. Гірка злоба підіймала ся в нім на сю старшину, що так хитро й швидко вміла взяти його в свої лабети. Особливим гнївом дихали люде на гетьмана Мазепу, підозріваючи, що то він як шляхич і „поляк", як його прозвали, напосїв ся завести на Україні польські панські порядки. З великою підозріливістю ставилися до всіх вчинків його і старшини; навпаки не підозрівали в тім руки московського правительства і навіть готові були вірити, що все се дїєть ся против його.

Мазепа і старшина чи не розуміли ваги сього, чи не вміли тому запобігти. Свідомі народнїх жалів і недовіря, вони не звіряли ся навіть на козаків і побіч козацьких полків заводили собі полки наемні, з усякої наволочи—так званих сердюків, компанейцїв; просили також московського війська на Україну. Але не робили нічого, щоб знищити причини народнього невдоволення і їх відчуженнє від народу і простого козацтва все збільшало ся. А се з часом відбило ся дуже тяжко на них коли їм прийшло ся стрінути ся з московським правительством, за кермою котрого так довго і спокійно плили.

93. Мазепине правлїннє

Перші роки гетьманування Мазепиного виглядали як звичайне собі продовженнє гетьманування СамоНловича. Далі будовано при помочи московського правительства і гетьманського „рейменту" поміщицьку верству старшинську і пильно держала ся і вона і гетьман московської клямки. Неприємностями грозили тодішні московські замішання, боротьба партиї царя Петра і царевни Софії— не вгадати було, кого тримати ся; але Мазепі пощастило вийти з сього тло. Його покровитель кн. ґолїцин упав на другий же рік, після нового, також нещасливого походу на Крим; але Мазепа, що ходив з ним разом, не тільки не попав в біду з ним укупі, а нагодивши ся в Москві під ту хвилю, попав в особливу ласку новому цареви, виправив з ґоліцинсьсих маєтків ті гроші, що заплатив йому за свій вибор, а для своїх рідних і близьких і для все своєї партиї старшинської при сій оказії нового царювання випросив цїлу купу ріжних надань маєтків, що як весняний дощ пролили ся на старшинські души, заохочуючи їх до дальшої вірности й „служби великому государю".

Все се зробило дуже сильним становище Мазепи на Україні. Заразом, користаючи з великих засобів, які дала йому спадщина по Са. мойловичу і всякі доходи військові, він дуже жваво заходить ся коло будівництва церковного, жертв на духовні й просвітні цїли. Немов щоб заглушити всякі поговорки ворогів, що він чоловік чужий, окатоличений, „Лях", заходить ся Мазепа коло величних як на той час будівель, головно церковних, обдаровує важнійші, найбільш шановані українські монастирі і церкви богатими роскішними будовами, образами, ріжними дорогими річами, записуючи на кождім місці перед очима і уявою народу свою побожність, прихильність українській народности і культурі, і заразом — свою славу, могутність, богацтво. Навіть після того як ся вкраїнська церква, так богато ним обдарована, — мусіла за наказами царськими його проклясти і відректи ся від нього, і всякі памятки по Мазепі нищено, затирано всяку память по нїм, — ще й тепер уся Україна повна тих ріжних памяток небувалої гетьманської щедроти для церкви і всього того що в тім часі підходило під розуміннє української культури.

Печорську лазру Мазепа відновив, обвів монументальною камінною огорожею, що й тепер дивує око глядача, поставив гарні брами з церквами на них-так звану Святу браму і другу, так звану Економську; не дурно його портрет на стін олтаря лаврської церкви ховав ся до самих останніх часів. В Пустинно-Миколаївськім монастирі вибудував нову величаву церкву св. Миколая (відібрану потім в 1831 р. від монастиря на воєнний собор). Вибудував наново брацьку церку Вогоявлення і поставив "новий будинок для академії. Поставив величаву церкву вознесення в Переяславі— згадану Шевченком в його славній панорамі України.

Без сумнїву, духовенство, старшина і вся так сказати тодішня українська інтелігенція славила такого щедрого і гойного гетьмана, і як би не пізнїйше нещастє, вш зістав ся в памяти українській як незабутнїй протектор українського духового і культурного житя. Без сумнїву, сї памятки робили сильне вражіннє і на маси народні.

292. Мазепа з портрета в олтарі київської лаври.

Мазепа з старшиною заходили ся приборкати нарід страхом, залякати: замішаних в тих розрухах ловлено і віддавано на ріжні суворі карі, від битя киями включно до кари смерти в ріжних тяжких формах, і по сїм „станула в мирі тишина і безбоязненноє людем тамошним мешкане", як записує сучасник Величко. Не можна сказати, щоб старшина не задумувала ся над причинами такого невдоволення, одначе на утишеннє його не знайшла нічого більше, як те щоб скасувати аренди заведені за Самойловича від 78р., за дозволом царським, на ріжні військові потреби, а голов на утриманнє наємного війська, яким окружавсебе гетьман і старшина з огляду на неприхильний настрій народу і простого козацтва.

Віддавано в аренду курення- горілки, шинкованнє нею і продажу тютюну і дегтю, і хоч при тім зіставлено право варити горілку для власної потреби (селяне господарі мали право зварити на рік оден казан горілки для себе, козаки-по два, а пиво і мед скільки схочуть), то все таки сі „оранди" розбудили велике невдоволеннє між народом. Тому рішено було тепер пошукати якихось иньших доходів, а оранди скасувати. Але що нових доходів не знайшли, а загального податку завести бояли ся, щоб не роздражнити людей ще гірше, то кінець кінцем таки аренди зістали ся далї і покасовані були тільки деякі лрібнїйші оплати. Бо без наемного війська таки й старшина й гетьман вважали неможливим підтримувати „безбоязненне мешканнє" своє.

Тим гетьман з старшиною і заспокоїли ся, але нарід не заспокоїв