Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Фантастика » Lux perpetua 📚 - Українською
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Lux perpetua" автора Анджей Сапковський. Жанр книги: Фантастика / Пригодницькі книги.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 103 104 105 ... 152
Перейти на сторінку:
вигуками і криками поранених здійнявся оглушливий грім розрубуваних блях.

Усіх своїх підлеглих перевершив у відвазі та в ратній праці лицар Ян Змрзлік, пан на Орліку. Він ввірвався в лужицькі лави і лютував там, страшно, але методично рубаючи бойовою сокирою направо і наліво. Під його точно націленими ударами нагрудники і щити лускали, як глиняні черепки, вгиналися наплічники, ламалися наручі, а розтрощені салади і закривавлені гундсгугелі підлітали на два сажні вгору. Лужичани почали відступати і втікати від страхітливого воїна; а побачивши це, почали втікати й інші. Тим більше, що з боку броду вже долинали бойові крики: перші таборити, переправившись, поспішали на допомогу.

А лужичанам на допомогу не приходив ніхто. І Змрзлік щодо цього гав не ловив.

— Гир на них! — гаркнув він. — Бити їх, бити! Не давати втекти!

Його голос, хоч і гучний, губився в брязкоті та галасі. А лужичан і так били. Били, поки вони не стали відступати всі разом. А тоді врешті-решт почали налякано утікати. Частина гуситів кинулася в погоню, решта ж вибивала тих, що лишилися, позбивавшись у тісні купки і затято обороняючись. Найзапекліший і найуспішніший опір чинила одна група, якою командував лицар у повному обладунку і на ладрованому' коні.

— Єретики, псявіри! — ревів з-під піднятого заборола саладу лицар, рубаючи навколо себе великим мечем. — Ану сюди! Ну ж бо! На поєдинок, один на одного! Хто проти мене виступить! Ну, підійди же котрийсь!

Шарлей під'їхав до Рейневана, всунув йому в руку празьку «зрадницьку» рушницю з тліючим ґнотом.

— Підійди, — важко висапав він, — раз просить.

Рейневан змахнув з очей піт і кров. Клусом під'їхав, підняв самопал і випалив лицареві прямо в лице. Цього було досить.

— Пардон! — один за другим кидали зброю лужичани. — Пардон! Здаємося!

— Важних не бити! — крикнув поранений Пршедбор з Погоржілок, хитаючись у сідлі. — В'язати їх! Викуп…

Він захлинувся, більше нічого не міг із себе видушити.

Ян Змрзлік виїхав клусом на горбок, зіскочив із заляпаного кров'ю коня. Витер кров з обличчя. Подивився на поле, на якому його триста кінних розгромили і змусили тікати чотири сотні відбірної лужицької кінноти. Став навколішки.

— Non nobis, — він склав руки, здійняв очі до неба. — Non nobis, sed nomini Tuo, Domine, da gloriam…{43}

Інші, побачивши це, теж почали опускатися на коліна. Рейневан спішився, похитнувся, схопився за стремено. Тоді нагнувся і виблював.

— Героєм бути непогано, — зауважив Самсон, важко дихаючи. — Якби ж то тільки не той страх. Як ти себе почуваєш, Рейнмаре?

Рейневан ригнув. Самсон не став перепитувати. Під'їхав Шарлей, теж спішився. Почекав, поки Рейневанові попустить.

— Veritas Dei vincit, — сказав він. — Сам не знаю як, але vincit. Сам не знаю, як так сталося, що на нас тут не чекало десять саксонських хоругв. Певно, таки й справді Боже втручання. Або хтось переплутав броди.

— Ні перше, ні друге, — відповів з похмурою міною Рейневан. — Рікса наздогнала і прикінчила Божичка. Погубивши цим самим Ютту, прирікши її на смерть…

Поруч Самсон крутив головою. Врешті-решт показав на переправу. На свиту, що наближалася.

У супроводі Кромешина, Кержського та інших гейтманів під'їжджав Прокоп Голий, одягнений у соболиний ковпак і плащ з вовчим коміром, накинутий на «тлустий кабат», як називали у Чехії стьобану і всіяну заклепками бригантину. Він усміхався і сяяв, оглядаючи побоїще. Зіскочив з коня, міцно обняв Яна Змрзліка.

— Non nobis, — скромно схилив голову пан на Орліку. — Не нам, а імені Божому ця слава… Люди мужньо билися… Жертовно… Та от хоч би й ці троє. Чимало полягло…

— Жертва не буде забута, — пообіцяв Прокоп. Він схвально усміхнувся, побачивши забризканого кров'ю Шарлея і все ще захеканого Самсона. Помітив Рейневана. Посерйознішав. Підійшов.

— Вибач, — сказав сухо. — Я мусив. Я не вірив у твою зраду, але на мене тиснули. Підозри треба було розвіяти. І ось вони розвіяні. Тут, під Кессерном, ми переправимося без втрат. А курфюрст Саксонії, ландграф Тюрінгії і бранденбуржці всією своєю потенцією стоять біля броду під Дорнау, за десять миль звідси, чекають на нас. А про переправу під Дорнау я сказав тільки йому.

Він показав. Рейневан побачив чоловіка, якого вели на поворозах між двома кіньми. Він його впізнав, хоча впізнати було важко. Той уже не мав обличчя, а тільки маску із запеченої крові. Це був особистий цирульник Прокопа. Знавець італійського мила.

— Голяр, — Прокоп глянув зі зневагою, — з нього теж не був найкращий. Зроби так, брате Кромешин, щоби він усе виказав. Про спільників, про контакти і так далі.

— Він уже все виказав.

— Не думаю. У нього ще й досі є, як я оце бачу, ноги. І він іще може на них стояти. Докладіть більше старання.

— Слухаюсь.

Прокоп скочив у сідло, розвернув коня, подивився в бік ріки, де тривала переправа Табора. П'ятсот кінних під командуван ням Мікулаша Сокола з Ламберка вже переправилися і вирушили забезпечувати оборону плацдарму. Тепер переправлялася артилерія. З вод Мульди один по одному виринали вози, котрі везли розібрані пращі, тобто требуше і бліди[127], а також гармати різноманітних форм та калібрів. Новочасні фоглери з казенним заряджанням на дерев'яних домкратах. Легкі шестифунтові бомбардели, витончені кулеврини і шланги. Середні бомбарди, що стріляли ядрами завбільшки з людську голову Насамкінець з води витягли три важкі гармати калібром п'ятдесят фунтів. Ці гармати проповідники охрестили назвами «Свобода», «Рівність», «Братерство», але артилеристи поміж собою називали їх «Каспер», «Мельхіор» і «Балтазар».

— Я бачу, кредитом від Фуггерів добре розпорядилися, — пробурмотів Шарлей, поглядом фахівця розглядаючи гармати. — Тепер я знаю, навіщо я руйнував ті копальні під Марієнбергом і Фрейталем…

— Тихіше про це. Прокоп дивиться.

— Рейневане, — director operationum Thaboritarum зацікавився ними знову. — Ти, я бачу, не тільки успішно лікуєш, б'єшся теж мужньо. Ти заслужив на відзнаку. Кажи, чим я можу тебе нагородити. Або принаймні вдовольнити.

— Як завжди, — безцеремонно втрутився Шарлей. — Як під Коліном два роки тому. Відпусти нас із армії, гейтмане. У приватних інтересах, природно. Ми маємо залагодити одну приватну справу, життєво важливу. Залагодимо її — і повернемося, щоб виконувати обов'язки перед Богом і вітчизною.

— Непатріотично, — насупився Прокоп, — звучать твої слова, брате Шарлею.

— Патріотизм на словах, — відпарирував демерит, — це прикриття для негідників і нечестивців.

Прокоп Голий відвернувся. Він дивився на ріку, в якій кінний Отік з Ложі підганяв на переправі таборитських їздових. Потім спрямував коня у бік гостинця.

— Bene, — коротко кинув, перш ніж від'їхати. — Маєте вашу відпустку.

Табор просто з переправи йшов на позиції, шикувався в лави, прикриті з флангів павезниками. З боку броду зі співом марширувала піхота, цінники і

1 ... 103 104 105 ... 152
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Lux perpetua», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Lux perpetua"