Шарль де Костер - Легенда про героїчні, веселі і славетні пригоди Уленшпігеля і Ламме Гудзака у Фландрії та інших країнах

— Коли з нами Бог, то хто може нам що вдіяти? — зауважив на те старий.

Уленшпігель мовив:

— Собаки валують, люди гукають, віти тріщать, наче в лісі буря.

— А чи смачне оленяче м’ясо? — запитав Ламме, дивлячись на сковорідку.

— Крики нагоничів наближаються, — сказав йому Уленшпігель. — Собаки зовсім близько. Який гвалт! Олень, олень! Бережися, мій сину! От клятий звір! Повалив мого товстого друга на землю в одну купу з казанами, сковорідками, горщиками і шматками м’яса. А жінки й дівчата тікають, мов божевільні від жаху. В тебе наче кров іде, сину мій?

— Ти ще й смієшся, сякий-перетакий! — вигукнув Ламме. — Авжеж, іде кров, він же мене шпигонув рогом у зад. Ось глянь, і штани розірвані, і моє м’ясо також. Та ще й на землі валяється така чудова печеня! Ох, уся кров витече в мене через сідницю!

— Цей олень — досвідчений хірург. Він урятував тебе від удару, — відповів Уленшпігель.

— Негіднику ти бездушний! — розсердився Ламме. — Не мандруватиму з тобою більше. Я залишуся тут. З цими добрими людьми. Чи тобі не сором? Ти зовсім не жалієш мене, а я ж ходжу за тобою слідом, наче пес, і в сніг, і в мороз, і в дощ, і в град, і в вихор, і в спеку, що аж душа з мене разом із потом виходить!

— Рана твоя незначна. Приклади до неї oliekoek — це буде смачний пластир, — відповів Уленшпігель. — А чи ти знаєш, як прозивають жителів Лувена? Не знаєш, бідолахо? Ну гаразд, скажу тобі, тільки не скигли, їх прозивають koeyeschieter'ами — стрільцями в корів, і ось чому: одного разу вони як подуріли і почали стріляти в корів, бо подумали, що то вороже військо. Ну, а ми стріляємо в іспанських козлів — м’ясо у них, правда, смердюче, але шкіра годиться на барабан. А як прозивають жителів Тірлемонта? Також не знаєш? Вони носять славетне прізвисько kweker'ів, бо одного разу на зелені свята до них у собор залетіла качка і пролетіла від хорів до вівтаря, а вони подумали, що то Святий Дух. Приклади ще koekebakk’ів до рани. Ти мовчки збираєш казани й шматки м’яса, які перекинув олень. Ось вона, куховарська завзятість! Ти знову розпалюєш вогонь, ставиш казанок з юшкою на триніг. Ти весь поринув у куховарство. А знаєш, які в Лувені чотири чуда? Ні? Тоді я тобі скажу. Перше — там живі проходять під мертвими, бо церква святого Михаїла стоїть коло міської брами, а цвинтар над брамою, на валу. Друге — там дзвони не на дзвіниці, а знадвору, як у церкві святого Якова. Там є великий дзвін і малий. Для малого місця на дзвіниці не вистачило, і його повісили знадвору. Третє — вівтар у соборі також знадвору, бо портал собору святого Якова — це чистісінький вівтар. Четверте чудо — це вежа без цвяхів: шпиль у церкві святої Гертруди з каменю, а не з дерева, а каменю цвяхами не прибивають, лише камінне серце кривавого короля, яке б я хотів прибити над головною брамою Брюсселя. Але ти мене зовсім не слухаєш. Чи не треба додати солі в підливу? А ти знаєш, чому жителів Термонда прозивають грілками, vierpann’ами? А ось чому. Один молодий принц якось зимою зупинився в готелі «Герб Фландрії», а хазяїн не знав, як йому зігріти постіль, бо не мав грілки. Нарешті спало йому на думку покласти в постіль свою молоду доньку, а та, почувши, що йде принц, метнулася прожогом з кімнати, і принц потім питав, чому ж не залишили йому грілки в постелі. Якби то Господь дав, щоб Філіппа замкнули в розпечену до червоного залізну скриню і нагрівали нею постіль для пані Астарти!

— Дай мені спокій, — мовив Ламме. — Сміх бере мене від усяких vierpann'ів, веж без цвяхів та інших дурниць. Не заважай готувати підливу.

— Бережися! — сказав йому Уленшпігель. — Гавкіт не вщухає. Він навіть голоснішає. Собаки гарчать, сурми сурмлять. Бережись оленя! Тікай! Ріг сурмить.

— Це кінець полювання, — сказав старий. — Вертайся, Ламме, й готуй печеню. Оленя вбито.

— Добрий матимемо обід, — сказав Ламме. — Ви ж і мене почастуєте, бо я і для вас тут подбав. Смажена птиця в соусі вийшла смачнюща. Правда, трохи хрумтить на зубах, бо вона ж повалялася в піску, коли той чортів олень штрикнув мене в зад і роздер штани разом із м’ясом. А ви не боїтеся лісничих?

— Нас тут дуже багато, — відповів старий, — вони бояться нас і зачепити. Шпигуни й судді так само. А місцеві люди нас люблять, бо ми нікому зла не робимо. Ми люди мирні і ще трохи поживемо тут, поки іспанці нас не оточать. А якщо таки оточать, то всі ми, старі, молоді, жінки, дівчата, діти, дорого продамо наше життя і скоріш повбиваємо одне одного, ніж віддамося на страшні муки до рук кривавого герцога.

Уленшпігель сказав лісовим братам:

— Був час, коли ми билися з катом на суходолі. Тепер треба на морі знищити його могутність. Ідіть до Зеландських островів через Брюгге, Гейст і Кнокке.

— У нас грошей нема, — відповіли вони.

Уленшпігель сказав:

— Ось вам тисяча каролю від принца, їдьте водою річками, каналами. Коли тільки побачите кораблі з літерами Г. I. X., то нехай хто-небудь із вас заспіває жайворонком. Як почуєте у відповідь кукурікання, то знайте, що ви серед друзів.

— Ми так і зробимо, — відповіли вони.

Незабаром з’явилися мисливці з собаками, тягнучи на мотузках вбитого оленя.

Тоді всі посідали навколо вогню. Лісових братів було душ шістдесят — чоловіків, жінок, дівчат. Вони дістали хліб із мішків, витягли з піхов ножі. Оленя оббілували, випатрали, порубали на частини і понастромляли на рожни разом з дрібнішою дичиною. Під кінець трапези Ламме притулився до дерева і захріп, схиливши голову на груди.

Коли настав вечір, лісові брати пішли в землянки спати; Уленшпігель і Ламме теж полягали.

Табір охороняли озброєні вартові. Уленшпігель чув, як шурхотить листя в них під ногами.

Другого дня він з Ламме вирушив далі. Лісові брати гукали:

— Щасливої дороги! А ми підемо до моря.

35

В Гарлебеке Ламме поновив свій запас oliekoek’ів, з яких із’їв двадцять сім штук, а тридцять поклав у кошик. Уленшпігель ніс у руках клітки. Надвечір вони дісталися в Куртре і зупинилися in de Bie — в заїзді «Бджола», у Жілліса ван ден Енде, який зразу ж вийшов на поріг, тільки-но почув спів жайворонка.

Тут була їм повна догода. Господар,