Джек Лондон - Мартін Іден

своїм приятелям, їхнє товариство було йому не до смаку, так само як і їхнє дешеве пиво. Тисячі прочитаних книжок стали прірвою між ними. Він сам засудив себе на вигнання. Довго блукаючи по безмежних просторах розуму, Мартін загубив дорогу назад. А проте він був людиною, і потреба його в людському товаристві лишалася незадоволеною. Нової домівки він собі не знайшов. Його не розуміли ні давні приятелі, ні рідня, ані буржуазні кола, і навіть ця дівчина поруч нього, яку він так глибоко поважав, не могла зрозуміти його і тієї честі, що він їй виявляв. Від усіх цих думок до його суму домішалася гіркота.

— Помирися з ним, — порадив він Лізі, провівши її до вбогої робітничої хатини на розі Шостої й Маркет-стріт, де вона жила. Він мав на увазі хлопця, місце якого сьогодні мимоволі захопив.

— Не можу вже… тепер, — відказала Лізі.

— Пусте! — весело заперечив Мартін. — Тільки свисни, і він прибіжить.

— Ні, я не про те, — промовила вона просто.

І він зрозумів її.

Коли Мартін прощався з нею, вона раптом потяглася до нього, але не владним чи звабливим рухом, а якось тужливо і покірно. Це зворушило Мартіна до глибини душі. Він відчув до Лізі глибокий жаль. Обнявши дівчину, поцілував її і відчув на своїх губах найщиріший, який тільки буває, дівочий поцілунок.

— О Боже! — схлипнула вона. — Я б могла вмерти за тебе!

Вона вирвалася від нього й побігла сходами. Мартінові на очі набігли сльози.

— Мартіне Ідене, — пробурмотів він, — ти не звір, а нікчемний ніцшеанець. Тобі б одружитися з нею і сповнити щастям її натруджене серце. А ти не можеш, не можеш! Сором тобі й ганьба!

«Старий блукач, він скаржиться так гірко, — пригадав Мартін рядки Генлі. — Усе життя — це помилка й ганьба»[77]. Так, усе життя — це помилка й ганьба!

Розділ XLIII

«Ганьба сонця» вийшла у жовтні. Коли Мартін розрізав мотузок на бандеролі від видавництва й поклав на стіл шість авторських примірників книжки, глибокий смуток пойняв його серце. Він подумав, скільки безтямної радості відчув би, якби таке сталося хоча б два-три місяці раніш. А тепер він лишився холодний і байдужий. Вийшла його книжка, його перша книжка, а серце не забилося дужче. Мартінові стало тільки сумно. Тепер це так мало важило. Щонайбільше — це дасть йому певну суму грошей. Але нащо йому тепер гроші?

Він поніс один примірник на кухню і подарував Марії.

— Цю книжку написав я, — сказав він, щоб розвіяти її подив. — Я написав її тут у вас, і той суп, яким ви частенько мене підгодовували, допоміг мені її скінчити. Візьміть цю книжку собі. Я дарую вам її на пам'ять.

Мартін і не думав хизуватися перед Марією. Він тільки хотів зробити їй приємність, справдити її довгочасну віру в нього. Марія поклала подарунок у вітальні на родинній біблії. Для неї книжка, написана її пожильцем, була священною реліквією, фетишем дружби. Тепер Марія примирилася навіть з тим, що він колись працював у пральні, і хоч не могла зрозуміти в книжці жодного рядка, все ж була певна, що то книжка чудова. Ця бідна, проста, знесилена важкою працею жінка мала невичерпні запаси віри.

Так само байдуже, як до авторських примірників «Ганьби сонця», поставився Мартін і до рецензій на книжку, які йому щотижня надсилало бюро газетних вирізок. Було ясно: книжка наробила шуму, а це віщувало приплив золота в його кишеню. Він зможе і Лізі збагатити, й виконати всі свої обіцянки, і спорудити, нарешті, очеретяний палац.

Фірма «Сінглтрі, Дарнлей і К°» з обережності спочатку випустила тільки півтори тисячі примірників, але після перших рецензій видала книжку ще раз, удвоє збільшивши тираж. Не встигло розійтися друге видання, як почали готувати третє — тиражем п'ять тисяч. Відома лондонська фірма почала переговори про умови для англійського видання, а слідом за тим надійшли звістки, що готуються переклади у Франції, Німеччині та скандинавських країнах. Напад на школу Метерлінка стався у слушну пору. Розпалилася завзята полеміка. Салібі та Гекер уперше зійшлися думками й дружно обороняли «Ганьбу сонця». Крукс та Уоллес були у ворожому таборі, а сер Олівер Лодж намагався знайти компроміс, що не суперечив би його власним космічним теоріям. Прихильники Метерлінка згуртувалися під прапором містицизму. Честертон розсмішив увесь світ своїми нібито безсторонніми статтями з приводу суперечок, але всіх заглушив громовий виступ Джорджа-Бернарда Шоу. Зайве, мабуть, додавати, що на арену вибігли ще цілі стовпища менших світил, і гамір та шарварок знявся страшенний.

«Це просто якесь диво, — писали Мартінові «Сінглтрі, Дарнлей і К°», — що критико-філософська книжка розходиться, як роман. Ви надзвичайно вдало вибрали тему, і всі інші умови теж склалися дуже сприятливо. Будьте певні, що й ми куємо залізо, поки воно гаряче. У Сполучених Штатах і Канаді вже продано понад сорок тисяч примірників і готується нове видання тиражем двадцять тисяч. Ми ледве встигаємо задовольнити попит. Щоправда, ми самі сприяли його збільшенню. На саму рекламу видавництво витратило вже п'ять тисяч доларів. Ваша книжка повинна побити всі рекорди.

Ми маємо честь надіслати вам при цьому проект договору на нову вашу книжку (у двох примірниках). Просимо звернути увагу на те, що ми збільшуємо вам гонорар на двадцять відсотків від загальної суми продажу, а це найвища можлива межа, яку може собі дозволити тільки таке солідне видавництво, як наше. Якщо ви згодні прийняти нашу пропозицію, впишіть, будь ласка, у відповідний пункт договору назву вашого твору. Ніяких умов щодо його змісту й характеру ми не ставимо. Це може бути книжка на будь-яку тему. Якщо у вас є щось готове, тим краще. Слушний момент треба використати.

По одержанні підписаного вами договору ми з великою приємністю вишлемо вам аванс у сумі п'ять тисяч доларів. Як бачите, ми цілком вам довіряємо, а саму справу замірюємо у великому масштабі. Крім того, ми хотіли б скласти з вами умову років, скажімо, на десять, протягом яких ми мали б виключне право видавати всі ваші твори. Але до цього ми ще повернемось».

Мартін, відклавши листа, зайнявся підрахунками: помножив п'ятнадцять центів на шістдесят тисяч, що в сумі дало дев'ять тисяч доларів. Поставивши у відповідному пункті договору назву «Дим радості», він підписав його і надіслав видавництву разом з двадцятьма оповіданнями, створеними ще до того, як він винайшов бездоганну формулу писання газетних фейлетонів. І з найбільшою швидкістю, на яку тільки здатна американська пошта, до Мартіна прибув від видавництва «Сінглтрі, Дарнлей і К°» чек на