Кейт Мосс - Гробниця

брюнеток, а не світлошкірих білявок, яким Констант віддавав перевагу. Одначе сьогодні він був готовий зробити виняток. Сьогодні він мав святковий настрій.

РОЗДІЛ 61

Леоні кинулася через площу Гамбета, де в калюжах дощової води вигравало сонце, а потім, пробігши повз неоковирну будівлю муніципалітету, подалася до центру Бастиди.

Заглиблена у свої думки та почуття, вона абсолютно не сприймала довколишньої метушні. Тротуари повнились людьми, а вулицями мчали потоки брудної води, несучи донизу сміття й уламки з горішніх районів міста.

До Леоні тільки зараз почало доходити, наскільки серйозними можуть стати для неї наслідки її денної екскурсії. Думки про те, як шпетитиме її Анатоль, крутилися в голові, коли вона то йшла, то бігла, то перестрибувала через калюжі, а її нерви напружились до краю.

А я все одно не шкодую.

Її покарають за непослух, Леоні аніскільки в цьому не сумнівалася, проте вона й не збиралася жалкувати, що вчинила саме так.

Глянувши на табличку, Леоні пересвідчилася, що потрапила на вулицю Куртежер, а не на Кур’єр Маж, як розраховувала.

Тепер вона й справді загубилася. Вона витягла план міста з кишені, але він розмок і розпався в неї в руках. Фарба попливла, і назви вулиць прочитати було неможливо. Леоні звернула спочатку праворуч, потім ліворуч, видивляючись хоч якусь відому їй прикметну рису довколишнього міського пейзажу, але двері та віконниці в усіх крамницях були позакривані проти негоди, і тому вузенькі вулички Бастиди виглядали тепер цілком однаковими. Кілька разів Леоні збилася з дороги, і минула, напевно, іще година, перш аніж вона примудрилась помітити церкву Сен-Вінсент, а вже від неї потрапити на Рю дю Порт до їхнього готелю. Коли вона злетіла сходами через парадний вхід, церковні дзвони вдарили шосту.

Притьмом ускочивши у вестибюль, Леоні, не зупиняючись, побігла далі, сподіваючись до неминучої зустрічі з братом спочатку дістатися своєї кімнати й перевдягнутись. Утім, Анатоль уже чекав на неї біля реєстратури, нервово походжаючи туди-сюди й покурюючи цигарку. Уздрівши його, Леоні завмерла наче вкопана. Побачивши її, Анатоль кинувся через залу, схопив її за плечі та щосили трусонув.

— Де ти, в біса, була?! — загорлав він. — Я ледь не збожеволів!

Від страху перед братовим гнівом вона заклякла на місці.

— Ну?! Тебе питаю!

— Ви… вибач мені. Я заблукала, потрапила в бурю й намокла.

— Не дури мене, Леоні! — заволав Анатоль. — Я ж чітко й недвозначно заборонив тобі гуляти самій! Ти ж спекалась Маріети під якимось сміховинним надуманим приводом, і кудись ізникла. Де ти, в біса, була? Кажи, чорт тебе забирай!

Леоні витріщилась на нього, не вірячи своїм вухам. Він іще ніколи її не лаяв. Жодного разу. Ніколи.

— З тобою могло статися все, що завгодно! Молода дівчина, сама, та ще й у незнайомому місті! Усе, що завгодно!

Леоні зиркнула на хазяїна готелю, котрий прислухався до розмови з неприхованою цікавістю.

— Анатолю, будь ласка, — пошепки сказала вона. — Я тобі все поясню. Ходімо кудись в інше місце. До нашої кімнати, і я…

— Ти що, не послухалась мене й вийшла за межі Бастиди? — Він знову струснув її. — Ну?! Кажи!

— Ні, не виходила, — збрехала дівчина, надто налякана, щоб сказати правду. — Я гуляла на площі Ґамбета й милувалася чудовою архітектурою Бастиди. Так, я дійсно послала Маріету за парасолькою — каюся, мені не слід було цього робити, — але коли почався дощ, мені здалося, що краще десь сховатись, аніж залишатися на вулиці. Маріета говорила тобі, що ми ходили на Кур’єр Маж шукати тебе?

Обличчя Анатоля спохмурніло ще дужче.

— Вона мені цього не говорила, — коротко відказав він. — А ти нас бачила?

— Ні, я…

Проте Анатоль знову розходився.

— Навіть якщо це й так, дощ скінчився більше як годину тому. Ми домовилися зустрітись о пів на шосту. Чи воно вже вилетіло в тебе з голови?

— Ні, я про все пам’ятаю…

— У цьому місті просто неможливо переплутати час. Тут тебе на кожному кроці переслідують дзвони. Не бреши мені, Леоні! І не придурюйся, ніби ти не знала часу, я однаково тобі не повірю.

— А я й не збиралася цим виправдовуватись, — сказала вона тоненьким від страху голосочком.

— Де ти ховалася від дощу? — напосідав Анатоль.

— У церкві, — похапливо відповіла Леоні.

— У якій церкві? Де?

— Я не знаю, — перелякано пробелькотіла вона. — Десь поблизу річки.

Анатоль ухопив її за рукав.

— Скажи мені правду, Леоні. Ти ходила через річку до Сіте?!

— Та церква не в Сіте! — вигукнула вона ображеним тоном і розплакалася, через що образилась на брата ще більше. — Відпусти мене, Анатолю, ти робиш мені боляче.

— Хтось до тебе чіплявся? Ніхто не завдав тобі шкоди?

— Ти ж бачиш, що не чіплявся й не завдав, — відрубала Леоні, намагаючись висмикнути руку.

Брат глянув на неї з такою люттю в очах, до якої вона ніколи не доводила його раніше. Її холодні пальці слизнули в кишеню, де вона поклала візитівку мосьє Константа.

Якщо він зараз її знайде…

Анатоль на крок відступив від неї.

— Ти мене розчарувала, і я тобі більше не довіряю. — Холодність і байдужість його голосу пробрали Леоні до кісток. — Я сподівався, що ти людина зважена й відповідальна, а ти взяла й отаке накоїла.

Гнів спалахнув у душі дівчини, і вона вже була зібралась відказати йому, що не зробила нічого поганого, а лише пішла погуляти без супроводу, проте вчасно прикусила язика. Не було сенсу дратувати брата ще дужче.

Леоні опустила голову.

— Пробач мені, — мовила вона.

Він відвернувся.

— Іди до своєї кімнати та збирай речі.

Ні, тільки не це.

Очі Леоні блиснули непокорою. І її войовничий характер таки взяв гору.

— Збиратися? Чому це я маю збиратися?

— Не став мені зайвих запитань, Леоні. Іди й роби те, що я сказав.

Якщо вони поїдуть сьогодні ввечері, то вона не зможе зустрітися завтра на площі Ґамбета з Віктором Константом. Леоні ще сама не вирішила, іти на цю зустріч чи ні, та вона не хотіла, щоб її позбавили права вирішувати самій.

Що він подумає, коли я не прийду на концерт?

Леоні кинулась до брата й ухопила його за рукав.

— Будь ласка, благаю тебе, ти ж чув — я вже перепросила. Можеш покарати мене, як хочеш, але тільки не так. Я не хочу їхати з Каркасона.

Анатоль струсив її руку.

— Прогнозують нові буревії та паводки. Це тебе абсолютно не стосується, — суворо сказав він. — Через твій непослух мені довелося послати Ізольду на вокзал саму з Маріетою.

— Але ж концерт! — скрикнула Леоні. — Я