Вікторія Шевченко - Рейн. Дощинка з проклятого лісу., Вікторія Шевченко

Вагар і Марта обмінялися поглядами, які я вирішила проігнорувати.

— Я мушу відправити повідомлення Інару, — сказала я, витягаючи з потаємної кишені сукні гліфтар.

Маленький циліндр з різьбленого каменю засвітився, коли я активувала його дотиком пальця. Заряду в ньому ще залишалося на кілька повідомлень. Чорт, я так і не спромоглася розібратися в ньому.

«Інаре, я переводжуся до драконів», — написала я на сувої. «Академія Аркони виявилася пеклом. Напишу, як влаштуюся в Скайхолді. Бережи себе. Твоя Рейн».

Я скрутила сувій, знову засунула його в гліфтар, і він блимнув синім, підтверджуючи відправку. Вагар поклав руку мені на плече.

— Портал до Скайхолду відкриється за дві години, — м'яко сказав він. — Може, варто відпочити перед дорогою?

— Так, ти маєш рацію. Мені б ще переодягнутися... Ця сукня чудово мені послужила, але навряд чи в ній зручно подорожувати.

Король Алвер Верис III увірвався до кабінету ректора, наче зимова буря — холодний, безжальний і такий, що змітає все на своєму шляху.

— Як ви це допустили?! — його голос, зазвичай спокійний і владний, зараз дзвенів від люті.

Ректор Гальдіус, блідий як полотно, стояв за своїм масивним дубовим столом. Поруч із ним застиг королівський управитель лорд Теренцій, а біля вікна, дивлячись на нічне місто, стояв принц Кірен Ведар Вейріс, якого вся академія знала як Кірена Тан Варена. Його плечі були опущені, а в руці він стискав келих із неторканим вином.

— Ваша Величносте, я...

— Мовчати! — гаркнув король, і ректор миттєво замовк. — Моя династія протегує цій Академії п'ятсот років. П'ятсот! А ви перетворили її на... на що? На розсадник принижень і знущань? «Перед магією всі рівні»? — він презирливо фиркнув. — Брехливе гасло для лицемірного закладу!

Ректор втягнув голову в плечі, не наважуючись заперечити.

Король повернувся до сина.

— А ти, — він вказав тремтячим від гніву пальцем на Кірена, — спочатку водишся з простолюдинкою, перетворюючи наш рід на посміховисько, а потім втрачаєш свою істинну пару на очах усього королівства!

Кірен повільно повернувся до батька, його обличчя було мертвотно-блідим, очі — запаленими від непролитих сліз.

— Батьку, я...

— Ні! — король підняв руку, зупиняючи його. — Я не бажаю чути твоїх виправдань. Ти зганьбив корону. Ти зганьбив наш рід. І тепер... — він на мить замовк, стискаючи й розтискаючи кулаки, — тепер ти даси клятву. Магічну клятву, що поки живий, не перетнеш кордони драконячого королівства. Не помчиш за нею, не спробуєш її повернути.

Кірен відсахнувся, наче від удару.

— Але ж це... — видихнув він, — це ж моя істинна пара! Трилика сама...

— Трилика? — король гірко розсміявся. — Що ж, нехай богиня допоможе тобі, коли весь двір почне шепотітися про принца, якого відкинула якась простолюдинка-артефакторка. Про принца, який так низько впав, що уклав парі на честь дівчини, а потім втратив її!

Кірен стиснув зуби, на його вилицях заграли жовна.

— Я не дам такої клятви, — тихо, але твердо сказав він.

— Даси, — крижаним тоном відрізав король. — Або я позбавлю тебе титулу. Тут і зараз. Та накажу її вбити.

Тиша, що запала в кабінеті, була важкою й густою, наче смола.

Кірен дивився на батька довгим поглядом, у якому біль змішувався з люттю, а потім повільно опустився на одне коліно й витягнув уперед праву руку.

— Клянуся своїм титулом, ім'ям і магією, — глухо вимовив він, і навколо його зап'ястя почали формуватися сяючі руни клятви, — що не перетну кордони драконячого королівства, поки живий.

Руни спалахнули сліпучим світлом, а потім увібралися в шкіру принца, залишивши ледь помітні білі шрами. Клятву було прийнято магією.

Король стримано кивнув, а потім повернувся до ректора.

— Щодо вас, пане Гальдіусе... З завтрашнього дня ви проведете повну ревізію правил Академії. Кожен випадок цькування буде покарано виключенням, незалежно від статусу та походження студента. І до кінця місяця я чекаю повний звіт про зміни.

Потім його погляд перемістився на управителя.
— А ви, лорде Теренцію... — його голос став тихим і від того ще більш лячним. — Ви не змогли переманити одного шеф-кухаря. Не змогли з'ясувати, хто володіє «Чотирма Сезонами». А тепер ми втратили і ресторан, і талановитого кухаря, і... Все це через вашу некомпетентність.

— Ваша Величносте, я...

— З завтрашнього дня вас звільнено з посади, — холодно відрізав король. — Раджу збирати речі.
Він ще раз окинув поглядом усіх присутніх і, не попрощавшись, вийшов із кабінету, залишивши після себе гробову тишу.

***

Три дні потому Кірен сидів у своїх покоях, втупившись невидющим поглядом на місто за вікном. 
На столі перед ним стояла пляшка рідкісного ельфійського вина — третя за сьогодні.

Порожній келих він стискав у руці так сильно, що кісточки пальців побіліли.

Двері м'яко відчинилися, і до кімнати увійшов граф Ельрін — один із його найближчих друзів.

— Кірене, — тихо покликав він, — ти мусиш поїсти. Вже три дні...

— Піди геть, — глухо відповів принц, не повертаючись.

— Але ми всі хвилюємося. Ти не їси, лише п'єш, не спиш...

— ПІДИ ГЕТЬ! — закричав Кірен, жбурнувши келих у стіну. 
Кришталеві уламки розлетілися по підлозі, виблискуючи у світлі призахідного сонця як глузливе нагадування про те, що могло б бути. — Усі йдіть. Залиште мене в спокої.

Ельрін зітхнув, але не став наполягати. Він тихо вийшов, обережно прикривши за собою двері.

Кірен потягнувся до пляшки, але його рука завмерла на півдорозі. Він підвів погляд до стелі, наче сподіваючись побачити там відповіді на болючі запитання.

— Я все зіпсував, — прошепотів він у порожнечу. — Усе зруйнував через дурну гру, через свою гординю...

Він закрив обличчя руками, і його плечі затремтіли від беззвучних ридань. Крізь пальці на стіл капали сльози — солоні свідки його розкаяння, які ніхто вже не побачить і не оцінить.

За вікном повільно опускалися сутінки, огортаючи місто тінями й таємницями. А десь далеко, в драконячому королівстві, починалася нова історія — історія без нього.