Galina Vasilievna Moskalets - Королівство, Galina Vasilievna Moskalets

– А заклинання? – спитала Соня.

– Хай тобі! Ледь не забув... Повторюйте за мною: «Пробач, квітко, наші дитячі пустощі! Відпусти нас на всі чотири сторони світу!»

Ясько і Мацько повторили. Голоси в них були слабенькі, як у всіх привидів. Вода полилася на зелений мох.

– Це ще не стопроцентна гарантія, – мовив через якийсь час Мортіус, і тієї ж миті стовбур дерева почав двигтіти. Якась сила вчепилась у його коріння й почала тягнути в глибину землі.

Усі повідбігали. Тигрисик сховався за спину Мортіуса. Дерево зі скреготом повільно входило в землю. Вітер вив у листі. З горішнього поверху почали падати кавалки цегли.

– Сердиться, старий чорт! – із серцем вимовив Мацько.

За півгодини було вже по всьому. Квітку теж поглинула земля, разом із кошиком. Звільнені привиди, побравшись за руки, полинули крізь мур у свою першу мандрівку. На небі весело блищав тоненький серпик місяця. Соня з Мортіусом сиділи на лавці й мовчали.

– Ти надовго? – врешті спитала Соня.

– На все життя, якщо ти не проти! – палко відповів Мортіус.

Тигрисик розплющив одне око:

– Таточко хоче з тобою одружитись. Ти згодна?

– Я... ще подумаю! А ти допоможеш мені з ремонтом, Мортіусе?

– Навіщо? Ці руїни такі романтичні... Ну, добре, допоможу! Запросимо майстрів із Королівства... А ми будемо з тобою видавати газету для жителів Граничного світу.

Отакі справи. До речі, Стілець-підступець теж у Замку. Відколи там з'явився Тигрисик, від їхніх пустощів нікому немає спокою.

Бабуся, для якої Люцина написала три літери на стіні, більше не затуляє їх килимком. Вона вивчила решту літер, але найбільше їй подобаються А, Я та Ї. Вона вишила їх на серветці й надіслала принцесі Люцині. Незабаром бабуся поїде в гості до дівчинки.

Якось хлопчик, котрому Мортіус подарував годинник, побачив переліток і відтоді приходить дивитися, як ті садять Чарівний гай. Він такий тихий і чемний, що перелітки вирішили вивчити його на садівника, а це дуже велика честь, бо садівники, котрі беруть уроки в переліток, розуміють мову дерев і квітів.

А щодо злидників, то їх стає щораз менше. Ніхто не знає, куди вони діваються. Бува й таке.

У Королівстві...

Люцина щоранку тепер прокидалася в Королівстві. Чи падав дощ, чи світило сонце, однак це було Королівство. Вікна її спальні виходили в сад, і знову, як колись, кіт Фелікс на світанку зістрибував на підвіконня й солодко засинав. А Люцині доводилось вставати і поспішати на уроки, що мали її підготувати до навчання в Академії. Маму вона бачила рідко і, звісно, більше її не критикувала, бо тепер то була її Величність. Тож мусила стримуватись і з'являтись частіше в сукні. Не так легко стати принцесою в п'ятнадцять років, тобто дізнатись про те, що ти завжди була принцесою і маєш брата-короля. Власне, Серпень ще тільки вчився на короля і кожен день брав королівськи уроки. Пересиджував то в бібліотеці, то в архіві, аж помарнів. Мама була така зайнята, що за обідом не раз доводилося нагадувати їй про себе.

– Що? – перепитувала Олімпія. – Ти щось сказала, донечко?

Біда та й годі. Найліпшою приятелькою королеви стала тигриця Іляна. Як жартував Серпень, Іляна «вдочерила» їхню маму. Тигриця вирішила захищати королеву від невідомого ворога і ходила за нею слідом. Ніхто не смів увійти до кімнати королеви, коли та відпочивала, бо під дверима лежала величезна сніжно-біла тигриця. Ті, що знали її раніше, помітили, якою норовистою й дратівливою стала Іляна. Що ж, вона багато пережила... Не було Тигрисика, котрий би перекладав з мови тигрів, однак Олімпія, здавалось, усе розуміла. Коли королева приймала відвідувачів, тигриця лежала біля її ніг і уважно слухала. Тому ніхто не насмілювався підвищити голос. Така прихильність видавалась дивною, бо ж вони зустрілись не так давно. Старші люди бачили в цьому знак: їхній королеві загрожувала невідома небезпека. Вона ж була зовсім іншою, ніж король Даниїл – рішуча і впевнена в собі.

Крутиголовці майже всі покинули Королівство. Кілька указів, виданих Олімпією, зробили їхнє перебування в цій країні невигідним для них самих. Сама королева висловилась дуже чітко:

– Ми змушені запровадити особливий стан, тому що Королівство в небезпеці.

Вона багато подорожувала країною, прислухаючись до того, що казали їй різні люди, її голос вселяв упевненість і надію:

– Я не хочу, щоб із Королівством трапилось те, що з Серединним світом. Перш ніж передати владу, мушу впевнитись, що наші діти в безпеці.

Олімпія навіть написала листа Імператору. Цей лист багато хто вивчив напам'ять:

«...Ми охоче приймемо громадян із Імперії на навчання, але категорично проти перебування військ чужої держави на нашій території, бо це суперечить Закону про безпеку Королівства. Для мудрості й доброзичливості двері Королівства будуть завжди відчинені...»

Нещодавно Імператор запросив королеву до себе з офіційним візитом, і вона погодилась. Радники королеви були шоковані:

– Жоден король не ступав на землю Імперії! Це дуже небезпечно, Ваша Величносте!

На що Олімпія відповіла в дусі Серединного світу:

– Якщо мене вб'ють в Імперії, то це буде ганьбою для неї, а не для Королівства!

– А що буде з нами?

– Мої діти майже дорослі. Мій чоловік, покійний король, не побоявся прийти до Серединного світу. Принцеса і юний король виявили неабияку відвагу, щоб врятувати Королівство. Я піду з добрими намірами й відкритим серцем. Нехай люди Імперії пересвідчаться, що Королівство сторониться зла, але не є їхнім ворогом...

– Королева мудра, – казали одні.

– Вона божевільна, – говорили інші.

– Вона – дитя Серединного світу... – мовили треті.

«Лише часом можна виміряти правду!» –кажуть у Королівстві.

Люцина хотіла швидше стати дорослою й обрати для себе якесь заняття. Вона двічі на тиждень відвідувала художню студію й малювала олійними фарбами на полотні пейзажі. У неї була майстерня на вежі, звідки було видно дуже далеко. Вона більше дивилась у вікно, ніж малювала, і відчувала дивне бажання полетіти. Останнім часом принцеса ходила зажурена, бо голубка перестала приносити їй листи від Марка. Ні про що інше вона не могла думати. Вона не здогадувалась, що юність уже наближається до неї, бо коли тебе не тішать дитячі розваги, і ти нудьгуєш, це означає, що ти дорослішаєш.

Марко облишив навчання і подорожував. Він шукав відповіді на питання, які постають перед людьми, котрі передчасно подорослішали.

Одного разу, це було восени, він йшов стернею, щоб