Лариса Підгірна - Печатка Святої Маргарити

— І все ж… Лізо, — прошепотів їй, сонній, на вухо. — Чому ти пішла слідом за мною і Зоєю до плебанії?

Вона торкнулася поцілунком його очей, губ, притулилася щокою до його щоки.

— Через ревнощі, — відповіла просто, ховаючи обличчя у нього на грудях. Я ж жінка, Марку… Жінка, яка тебе кохає. Через ревнощі, Марку, тільки через них. Мені раптом здалося… А тепер… давай або спатимемо… або…

— Або кохатимемось, — проказав він тихо. — Бо тепер і я уже отак просто не засну…

Срочно. Совершенно секретно.

Из донесения Вальтера Кривицкого товарищу Васильеву

27 июля согласно плану операции «Печать святой Маргариты» я прибыл в Волочиск. Однако мои поиски средневекового сокровища не увенчались успехом. На следующий день вместе с уполномоченным ОГПУ И. Мальцевым и отрядом солдат мы прибыли к указаному моим информатором месту — так называемой турецкой кринице. Тайник оказался вскрыт, сокровища вывезены. Мы обнаружили в тайнике несколько золотых монет и жемчужин, что доказывает реальное существование клада. Агент петлюровской националистической группировки, известный мне по Стамбулу как Марк Швед, сумел бежать.

Комендант Волочиской комендатуры Порфирий Кашин был арестован за сотрудничество с ним. Его пособник, Константин Чорницкий, и секретарша Кашина, Зоя Курцевич, были найдены мертвыми в пристройке местного костела во время религиозного празднецтва в городке Тарноруда. Есть предположение, что, заметая следы, Марк Швед застрелил их обоих.

Уполномоченный ОГПУ Иван Мальцев дал показания на Клєвєрова, но уже на следующий день был задержан по анонимному донесению как руководитель бандитской националистической группировки. Как оказалось, он руководил всеми действиями членов банды в Каменце-Подольском, Волочиске и Тарноруде. И именно по его распоряжению под именем Валериана Клєвєрова Марк Швед прибыл из Стамбула в Каменец-Подольский. Очевидно, в процессе поиска сокровищ между ними произошла размолвка и Швед предал свого подельника, тайно отыскал сокровища и вывез.

При обыске в погребе на территории дома Мальцева в Каменце-Подольском было обнаружено доказательство его причастности к деятельности националистической группировки — склад печатной петлюровской пропаганды: газеты, листовки, а также контрабандный алкоголь, который поставляли ему из Волочиска подручные коменданта Порфирия Кашина.

Преступная группировка вела подрывную деятельность на границе, всячески способствуя распространению националистических идей среди населения, покрывая местных контрабандистов…

1929 рік, січень

Париж, Франція

— Це надовго, Марку? — Елізабет дивилась йому в очі з погано прихованою тривогою, а він щільніше закутав її у теплу мериносову шаль. — Це надовго, — повторила вона, — цього разу?

Він подивився на неї довгим ніжним поглядом. Повернув до себе спиною, аби вона не побачила болю в його очах, обійняв.

Голі дерева в садку вороже зашуміли чорними вітами.

Вона зітхнула.

— Ти їдеш занадто далеко… Якби ж і я могла поїхати разом із тобою… Це дуже далеко, Марку! Дуже…

Елізабет зіщулилася під холодним вітром, повернулася до Марка обличчям.

— Лізо! Ти знала, за кого виходила заміж, — прошепотів він. — Невже та смілива жінка, яку я побачив у плебанії тарнорудського костелу, це була не ти?

Вона усміхнулася якоюсь гіркою посмішкою.

— Ні, я та сама. Але Харбін… то ж так далеко, Марку… Чому я не можу поїхати з тобою?

Маркові теплі долоні обережно лягли на її опуклий живіт, що випирав із запаху пальто.

— Мила моя, ну невже я мушу пояснювати тобі такі прості й очевидні речі? — Швед нахилився до її щоки і проказав тихо на вухо: — Якщо із тобою чи дитиною щось трапиться… я собі ніколи того не прощу. Та й до того ж… я не їду туди займатися, як ти розумієш, офіційною дипломатією.

— А якщо із тобою щось трапиться? Що мені тоді робити? Як жити далі? — з болем перепитала вона. — Що я скажу нашій дитині, коли вона народиться?

Марко занурився обличчям у її волосся. За звичкою вдихнув його знайомий аромат.

— Лізо… Якщо ми зараз думатимемо про те, що я не повернуся… Заспокойся, люба. Ти залишишся із моїми батьками, з тіткою Дариною і дядьком Альбером. Вони будуть доглядати тебе та дитину, аж поки я не повернуся, а я намагатимусь писати. До того ж я не поїду, поки ти не народиш, поки я не побачу нашу дитину. І тільки потім… та й твій батько говорив, що та місія ненадовго, — заспокійливо промовив він. — Усього на кілька місяців…

Торкнувся губами її скроні, знову стиснув в обіймах.

— То ти погодився на його пропозицію? Погодився? — прошепотіла вона, намагаючись дотягнутися до його губ поцілунком. — Хоч це добре. Тепер я буду спокійна, знаючи, що ти не сам по собі, а знаходитимешся у полі зору британської розвідки.

— Ходімо, ходімо, Лізонько… У садку так холодно, ще застудишся. Ходімо, он тітка Дарина нас кличе обідати.

Він не був готовий зараз говорити про це, бо ще сам не знав, чи буде мудро вчинити так, хоч Змієнко і повторював йому: «Марку, так ти принесеш українській справі більше користі. Британські спецслужби підтримують нас. Ти зможеш зробити незрівнянно більше, якщо погодишся на Сеймурову пропозицію!».

Елізабет слухняно подала йому руку.

— Постійно ти заговорюєш мені зуби! — мовила Елізабет тихо. — Ти кого більше хотів би, — запитала з погано прихованим смутком у голосі, — хлопчика чи дівчинку?

— Дівчинку! Дівчинку, звичайно! — відповів Марко, не замислюючись. — Таку красуню, як ти… Таку…

— Я не знаю… Поки ти їздив до Лондона, зустрічався з батьком, — проказала Елізабет, — я думала, як її назовемо, якщо, звісно, народиться дівчинка…

— І що? — Марко знову обернув Лізу до себе. — Які імена ти обрала? Кажи… я пристану на те, яке тобі подобається найбільше.

Елізабет на мить замислилася.

— Маргарет… Маргарита.

— Значить, Марго, — на французький манер промовив