Луї Фердінанд Селін - Смерть у кредит

правдою, що я повністю віддавався роботі!.. Я мав чим зайнятися… з ранку до вечора… Крім «вантажів» та друкарні, був ще «Завзятий» у підвалі, нескінченні лагодження, наші голуби, якими я мав займатися двічі, тричі на день… Ці маленькі створіння перебували весь тиждень в кімнаті служниці, на горішньому поверсі попід дерев'яними балками… Вони несамовито туркотіли… Не втихаючи ні на секунду. Вони працювали по неділях, під час польотів, їх піднімали в кошику… Куртіаль відкривав кришку на висоті двісті-триста метрів… Це був чудовий «випуск», з «посланнями»!.. Вони вилітали всі, гарячково тріпочучи крилами… У напрямку до Пале-Роялю!.. Шлях туди був вільний… Вони ніколи не загулювали дорогою, оскільки не любили села й тривалих прогулянок… Завжди поверталися звичним шляхом… Вони дуже вподобали своє горище… і «Тру!.. Рру!.. та Трууу!!.. Рруу!..» Їм більше нічого не було потрібно. Це ніколи не припинялося… Вони завжди поверталися раніше за нас. Ніколи не зустрічав я голубів, які так мало любили подорожі й так кохалися у спокої… Я ніколи не зачиняв їх… Ніколи у них не виникало бажання зробити коло над садом… поглянути на інших пташок… на товстих сірих бурчунів, які пустували на галявині… навколо басейну… на статуях!.. На Демулені!.. На Тоторі! Яким влаштовували добрячий макіяж!.. Анітрохи! Вони спілкувалися лише один з одним… Їм було добре в комірчині, де вони ледве могли рухатися, звалені в купу у своїй клітці… Через корм вони обходилися недешево… Зерна було потрібно величезна кількість, голуби були ненажерами… Просто ненаситні! ніколи б не подумав! Температура у них була завжди підвищена, сорок два градуси та кілька десятих… Я ретельно збирав їхній послід… Робив із нього маленькі купки вздовж стін та залишав на просушування… Це трохи компенсувало нам витрати на їхній харч… Оскільки це було чудовим добривом… Разів зо два на місяць, коли набирався цілий лантух, Куртіаль відвозив його, добриво було йому потрібне для власних сільськогосподарських культур… на пагорбі в Монтрету. Там він мав чудовий будинок та великий експериментальний сад… кращого ферменту годі було шукати.

Я чудово порозумівся з голубами, вони трохи нагадували мені Джонкінда… Я навчив їх виробляти різні штуки… Вони мене знали… Звичайно, вони їли з руки… Але я домігся набагато більшого, вони могли втриматися, всі дванадцять, сидячи на ручці мітли… Я домігся того, що коли я піднімався й спускався з ними з горища, жоден із них не рухався і не намагався злетіти… Це були справжні домонтари. Коли їх запихали в кошики, щоб їхати, вони ставали жахливо сумними. Переставали туркотіти. Ховали голови в пір'я. Їх це дуже гнітило.

* * *

Минуло ще два місяці… Потроху Куртіаль перейнявся до мене довірою. Він нарешті переконався, що ми створені одне для одного… Зі мною було вигідно мати справу, я не був вибагливий у їжі, не вимагав грошей, не стежив за часом роботи… Ніколи не дорікав йому!.. Коли у мене був вільний вечір і мене залишали у спокої після сьомої години, я був задоволений своєю долею…

З того моменту, коли він ішов на потяг, щоб їхати додому, я ставав єдиним господарем усієї контори й часопису… Я сам приймав винахідників… Підбадьорював їх, а потім вирушав до вулиці Рамбюто з візком та цілою купою часописів і журнальних паперів. На початку тижня я мав забирати останню коректуру, гранки, виготовлені кліше та ілюстрації. А ще були голуби, «Завзятий» та інші справи, ні секунди перепочинку… А він вирушав у свою діру. Говорив, що у нього термінова робота! Гм! Неоземлеробство!.. Так і казав, без жартів… Але я все одно думав, що це брехня… Іноді він не повертався, і його не було днів два, три… Я особливо не переймався… Дозволяв собі трохи розслабитися, це мені було потрібно… Я годував птахів нагорі під дахом, а потім просто посеред вітрини вішав записку «Сьогодні зачинено»… І спокійно вмощувався на лавці під деревами поблизу… Звідти спостерігав за будинком, за алеями та відвідувачами… Я спостерігав, як навколо весь час вештається та сама банда голодранців, маніяків та божевільних, орда скандалістів, докучливих передплатників… Вони натикалися на напис, торгали за ручку і відвалювали, а я був дуже задоволений.

Його повернення з «роботи» нагадувало секрет полішинеля, на нього було смішно дивитися… Він позирав на мене з цікавістю, щоб переконатися, чи я часом чогось не запідозрив.

— Я затримався, ти знаєш, дослід дійшов до такої стадії… Я думав, що ніколи не розберуся з цим…

— А! Шкода! — говорив я. — Сподіваюся, ви задоволені?..

Мало-помалу, слово за слово, він вибовкував усе, щодня він розповідав мені нові подробиці про початок своєї справи… То було дуже нелегко! Як він поступово здолав усі труднощі й небезпечні завдання… Щоб усе влаштувати, до того ж усі ці випадковості, клопоти, приниження… Зрештою, він мене повністю ввів у курс справи, що важко було собі навіть уявити, якщо взяти до уваги його паскудний характер, страшну недовірливість та незліченні прикрощі… Ця людина не любила скаржитися… У нього траплялися поразки та зриви! І справді, в це важко повірити!.. Далеко не завжди була ідилія, спілкування та дружба з винахідниками!.. до цього було далеко, як до неба!.. О! ні! Часом траплялися справжні дикуни, геть осатанілі, які вибухали, як динаміт, якщо їм більше нічого було заперечити… Очевидно, всім догодити було неможливо! Диявольське кодло! З ними не засумуєш! Це я добре уявляв!.. Він, до речі, наводив мені приклади справді жахливої людської підлости! До чого лише можна дійти…

У 1884 році він отримав замовлення від видавців «Епохи» Бопуаля і Брандона, з набережної Урсулинок, на загальноосвітній підручник за підготовчою програмою… Робота невелика, але відповідальна, не дуже складна, але доволі насичена! І дуже специфічна… «Домашня астрономія» і ще «Гравітація. Сила тяжіння. Пояснення для родини». Він, звичайно, повністю поринув у роботу… Він узявся до неї відразу… Хоча міг би просто до призначеного терміну подати короткий опис, підготовлений абияк, запозичений з іноземних журналів… насмикати, не вникаючи, різних цитат… Прибрехати! Нашвидкуруч! Вибудувати ще одну нову космогонію, в тисячу разів жалюгіднішу, ніж усі попередні, абсолютно нереальну й безглузду… Нікому не потрібну!.. Але вже наперед можна було припустити, що Куртіаль такими речами не займається. Він мав сумління! Вже до початку роботи його найбільше хвилювали відчутні результати… Він хотів, щоб його читач сам міг скласти своє власне уявлення виходячи з власного досвіду… щодо речей найбільш відносних, хай то зірки чи сила тяжіння… Щоб він сам наново відкрив для себе закони… Він хотів таким чином