Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова - Житіє моє, Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова

Чарак став додавати до моїх плетив свої, і вони так і танцювали у просторі, пронизуючи одне одного, співіснуючи, але не змішуючись. Це зовсім не втомлювало, але приводило думки в такий розсіяний стан, що чверть години в кінці занять довелося виділяти виключно на медитацію, інакше я би просто не зміг доїхати додому.

Навіть найміцніший самогон мене так не пробирав!

Напевно, дивний ефект заняттями не обмежувався, тому що і за межами полігону я перебував у нехарактерно благому для чорного мага настрої. Ніхто і ніщо не могло вивести мене з рівноваги. Все, абсолютно все видавалося мені правильним і доцільним. З раннього ранку і до пізнього вечора я знаходився у постійному русі: Університет, «Біокін», різноманітні консультації і безконечні тренування — але це не дратувало і не втомлювало. Увечері сон приходив моментально, варто було лише лягти до ліжка. Ракшат бурчав про те, щоби бути обережним з сумнівними практиками, але я щиро не розумів його натяків. Містер Даркон викликав мене для розмови, довго вивчав мою незворушну фізіономію, а потім плюнув і казав кудись іти. Я пішов. Декан алхіміків обережно уточнював стосовно готовності дипломної роботи, нарвався на півгодинну лекцію про перспективи модифікованих мікроорганізмів. Якщо існує якийсь спосіб привести чорного в типовий для білих стан, то це був якраз він — відчуття тремтливої нестабільності переслідувало мене постійно.

Рідкісні моменти пробудження були болючими, як крижаний душ. Щонеділі, зробивши над собою титанічне зусилля, я вирушав на зустріч зі старшим координатором, і той самий полігон, який тричі на тиждень служив мені для занять з некромантом, перетворювався на філіал інквізиції. Скажу прямо, з наставниками у мене в житті перебір. Я не казав? Отой капрал виявився першим вчителем Сатала (то-то мені його стиль одразу видався знайомим), а за званням — полковником (сволота в погонах!), причому, головою регіонального Відділу Усунення. Головний чистильник обожнював можливість особисто зустрічати молоде поповнення і повчати новачків, імовірно, тому, що всі інші за таке ставлення не вагаючись дали би йому в морду і, взагалі, страшно помстилися. Дві близькі душі злилися в екстазі, і тепер вони на пару ганяли мене по всьому полігону (хіба лише що не з гиканням), слідуючи якійсь своїй особливій програмі. Я пітнів і стрибав, розуміючи, що для боротьби з нежитями такі премудрості ні разу не потрібні — усі ці блискавичні постановки щитів, підвішені плетіння і відхилення стихій потрібні лише для протистоянні іншим магам. І нафіга? Може, Сатал мріє виростити в Редстоні власну армію? О, є ідея!! Мені треба ДОНЕСТИ на старшого координатора, і всі мої проблеми вирішаться! Знати б лише — кому.

До кінця занять від бажання розслаблено споглядати світ не залишалося навіть пилинки.

Я похмуро розглядав пропалені у двох місцях штани, розуміючи, що в такому вигляді на заняття з некромантом йти не можна — на диво педантичний дідок нічого не скаже, але дивитися буде косо. Доведеться купувати ще один комплект робочого одягу.

— Треба бути готовим до всього! — повчально зауважив Сатал. Він був свіжий і бадьорий, ніби і не кидався прокляттями битих дві години майже безперервно.

Та що йому зробиться-то, виродку!

Ми закінчили вивчати класичний атакуючий комплекс, — продовжив розвивати думку старший координатор, — але це не означає, що твій суперник буде діяти за підручником. На наступному занятті ми детально розглянемо, які нюанси додає в захист і атаку використання амулетів.

Я приречено зітхнув:

— Вчителю, скажіть, ми збираємся воювати з Каштадаром?

Сатал задоволено засміявся.

— Дитя, — він безсумнівно був у хорошому настрої, — ти думаєш зовсім не про те. Якщо у Інгерніки з’явиться зовнішній ворог, всі ці премудрості тобі не знадобляться — на війні переможця визначає тупа сила. В мирний час, будучи співробітником НЗАМПІС, ти в будь-який момент можеш зіткнутися з віроломним нападом якоїсь асоціальної особи. Я не маю на увазі чокнутих білих придурків. Ти думаєш, чому «наглядові» ніхто не наважується заперечувати? Репутація! А репутацію треба підтримувати.

— Ви натякаєте на дуель?

Облудний інструктор гидко заржав. Сатал по косився на нього і засуджуючи похитав головою.

— Дуеллю це назвуть, якщо ти переможеш. В реальності все стається несподівано, непередбачувано і без особливих причин, тому що, нападаючи, чорні не вагаються. Психів багато і кожного з них хтось повинен приборкати. Думаєш, всі так спокійно ставляться до Кайданів Вибавлення? Ніфіга! Більшість буянить, хоча точно знає, що дістане по шиї.

Нова перспектива радості мені не принесла:

— Мені що, доведеться виїжджати на затримання? — Все життя мріяв возитися з буйними чаклунами.

— Хтозна? Я вперше попав під роздачу стажером, зайшов, розумієш, в кімнату варти чаю попити, — він знову запосміхався, схоже, його такі спогади веселили. — А там місцеві слідчі контрабандиста затримали — хлюпик, самоучка, а як пішов косити, ледве заламали. Хоча, дуеллю буде рахуватися лише єдиноборство і лише з ліцензованим магом. До речі, переможцеві дістається печать переможеного!

Типу, сувенірчик на могилку. В чому парадокс: мені двадцять років твердили, що битися недобре — прийде «нагляд» і а-та-та, тепер пішла протилежна пісня — я і є «нагляд» і це саме «а-та-та» доведеться роздавати мені. Ні, я не боюся, але як же це примітивно! Де в цьому торжество духа, інтелект моральна вищість, в кінці кінців? Плетінням по морді і амулет в сраку — бойова магія, їдрить її вош!

Сатал помітив у мені вагання і прищурився:

— Чи будеш щоразу чекати, коли прийде дядечко-чистильник і все зробить за тебе?

Я почитав головою. Ні-ні! Якщо я надаю перевагу тому, щоб давити народ інтелектом, то ще не означає, що парочка силових прийомів мені зашкодить. Он, на єдиноборства я ж ходжу, хоча здавалося би, навіщо це магу. Як би пояснити йому причину моїх сумнівів так, щоби він зрозумів?

— Сер, а ви впевнені, що мені вдасться знайти достойного опонента?

Ось саме так! Найобразливішим буде освоїти всю цю хрінь і виявити, що застосувати її просто нема де.

Старший координатор важко зітхнув.

— Хлопче, повір моєму досвіду, опоненти у тебе будуть. Завжди знайдеться баран, який захоче перевірити міцність брами власним лобом. Фатуне, в тебе уже скільки?

— Три, — посміхнувся вічний капрал.

Гм. Три дуелі — це було, якщо по хорошому, небагато, враховуючи його гидкий характер.

— А у мене вже п’ять! — гордо оголосив Сатал. — І, як ти розумієш, у тебе без цього теж не обійдеться. Буде образливо, якщо держава вкладе у твою освіту стільки засобів, а потім якийсь шмаркатий недоучка пристукне тебе за твій гонор.

Прекрасно, виходить, я тут виламуюся для того, щоби зекономити гроші урядові! Цікаво, а мені з цього хоч якийсь відсоток не належить? В цілому в корисності своєї науки Сатал мене не переконав, тому що єдиним магом, проти якого мені хотілося її повернути, був він сам. Від знайомства з