Френк Херберт - Бог-Імператор Дюни

Це все було ключем до Бога-Імператора.

«Він одночасно і шторм, і корабель».

Монео зосередився на Айдаго, що сидів за столом навпроти нього в холодному світлі робочого кабінету. Чоловік і не здригнувся, але в ньому відчувалася якась жадоба.

— То ти не допоможеш мені довідатися, чого не навчився інший Дункан Айдаго, — сказав він.

— Чого ж, допоможу.

— То яку науку я завжди провалював?

— Науку довіряти.

Айдаго відкинувся від стола й зиркнув на Монео. Коли видобув голос, він виявився шорстким і хрипким.

— Я сказав би, що довіряв аж надміру.

Монео був невблаганним.

— Але як ти довіряв?

— Що ти хочеш цим сказати?

Монео поклав руки на коліна.

— Ти вибирав друзів-чоловіків з огляду на їхню спроможність битися і помирати на боці справедливості, як ти її бачив. Вибирав жінок, що могли доповнити твій чоловічий образ, який ти сам собі створив. Ти не допускав жодної різниці, що могла походити з доброї волі.

У дверях до кабінету Монео щось ворухнулося. Він підняв очі й побачив, як входить Сіона. Вона зупинилася, вперши руку в бік.

— Що, батьку, бачу, ти знову за свої старі трюки.

Айдаго різко обернувся і глянув на дівчину.

Монео пильно її вивчав, шукаючи ознак зміни. Вона скупалася і вдягла свіжий однострій, чорно-золотий, як у командирок Рибомовок, але її обличчя та руки все ще зберігали сліди пустельного випробування. Схудла, вилиці випиналися. Мазь не надто змогла замаскувати тріщини на губах. На руках виступили жили. Її очі здавалися древніми, а вираз обличчя був як у людини, що спробувала гіркого осаду.

— Я слухала вас обох, — сказала вона. Опустила руку, ступила кілька кроків углиб кімнати. — Як ти смієш говорити про добру волю, батьку?

Айдаго зауважив її однострій. Замислено стиснув губи. Командирка Рибомовок? Сіона?

— Розумію твою гіркоту, — промовив Монео. — Я пережив подібні почуття, коли…

— Справді? — Вона підійшла ближче, зупинившись біля Айдаго, що далі задумливо дивився на неї.

— Я неймовірно радий бачити тебе живою, — сказав Монео.

— Яке ж це задоволення для тебе — бачити мене в безпеці, на службі в Бога-Імператора, — промовила вона. — Ти довго чекав на дитину — і глянь! Дивись, якого успіху я досягла. — Вона поволі оберталася, демонструючи свій однострій. — Командирка Рибомовок — з однією підлеглою, а все-таки командирка.

Монео змусив себе говорити холодно й офіційно.

— Сядь.

— Я краще постою.

Айдаго закинув голову назад, а вона зиркнула згори вниз на його обличчя.

— Ах, Дункан Айдаго, призначений мені в пару. Тобі не здається це цікавим, Дункане? Владика Лето каже, що з часом я впишуся в командні структури Рибомовок. Наразі я маю одну ад’ютантку. Знаєш Рибомовку на ім’я Нейла, Дункане?

Айдаго кивнув.

— Справді? Я думала, можливо, це я її не знаю. — Сіона глянула на Монео. — Я знаю її, батьку?

Монео знизав плечима.

— Але ж ти кажеш про довіру, батьку, — промовила Сіона. — Кому довіряє могутній міністр Монео?

Айдаго повернувся, щоб побачити, як вплинули ці слова на мажордома. Обличчя Монео, здавалося, зараз лусне від стримуваних емоцій. Гнів? Ні… щось інше.

— Я довіряю Богу-Імператору, — сказав Монео. — І, сподіваючись, що це навчить чогось вас обох, я тут, аби передати вам його побажання.

— Його побажання! — глузливо промовила Сіона. — Чуєш, Дункане? Накази Бога-Імператора тепер називаються побажаннями.

— Викладай, — сказав Айдаго. — Я знаю, що вибір у нас невеликий.

— Ти завжди маєш вибір, — втрутилася Сіона. — У нього повно всяких трюків. Очікується, що ми впадемо одне одному в обійми й будемо розмножуватися ще краще, ніж мій батько. Твій потомок, мій батько!

Обличчя Монео зблідло. Він обома руками вхопився за край письмового столу та похилився вперед.

— Ви обоє дурні! Але я спробую вас урятувати. Усупереч вашому бажанню, спробую вас урятувати.

Айдаго побачив, як тремтять щоки Монео, як напружено дивляться його очі, і раптом відчув дивне зворушення.

— Я йому не жеребець, але послухаю тебе.

— Помиляєшся, як завжди, — сказала Сіона.

— Мовчи, жінко, — буркнув Айдаго.

Вона зиркнула йому на маківку.

— Не звертайся до мене так, а то зав’яжу тобі шию довкола щиколоток!

Айдаго напружився і почав обертатися.

Монео скривився, помахом руки звелів Айдаго сидіти.

— Попереджаю тебе, Дункане, що вона, схоже, зуміла б це зробити. Я не можу їй дорівнятися, а пам’ятаєш, як ти спробував напасти на мене?

Айдаго глибоко й швидко вдихнув, повільно видихнув і промовив:

— Кажи, що маєш сказати.

Сіона сіла скраю на стіл Монео й глянула на них згори вниз.

— Так значно краще, — прокоментувала вона. — Дай йому висловитися, але не слухай.

Айдаго міцно стис губи.

Монео відпустив край стола, за який тримався. Відкинувся назад, перевів погляд з Айдаго на Сіону.

— Я майже закінчив приготування до весілля Бога-Імператора та Хві Норі. Я хотів би, щоб під час святкування ви обоє зійшли з дороги.

Сіона запитально глянула на Монео.

— Це твоя ідея чи його?

— Моя! — Монео зустрівся з нею поглядом. — Невже ти не маєш почуття честі й обов’язку? Невже ти нічого не навчилася біля нього?

— О, я навчилася того ж, що й ти, батьку. І дала слово, якого дотримаю.

— Отже, ти командуватимеш Рибомовками?

— Якщо він довірить мені командування. Знаєш, батьку, він значно хитріший від тебе.

— Куди ти нас відсилаєш? — спитав Айдаго.

— За умови, що ми погодимося, — промовила Сіона.

— На краю Сар’єру є сільце музейних фрименів, — сказав Монео. — Зветься Туоно. Село досить приємне. Воно під Стіною, а відразу ж за нею річка. Там є джерело води й добра їжа.

«Туоно?» — задумався Айдаго. Назва звучала знайомо.

— Дорогою до січі Табр була котловина Туоно, — зауважив він.

— А ще довгі ночі й жодних розваг, — доповнила Сіона.

Айдаго кинув на неї різкий погляд, вона відповіла таким самим.

— Він хоче, щоб ми розмножувалися для вдоволення Хробака, — сказала вона. — Хоче дітей у моєму лоні, нові життя, щоб викривляти й калічити їх. Я радше побачу його мертвим, ніж подарую йому це!

Айдаго спантеличено глянув на Монео.

— А якщо ми відмовимося?

— Я думаю, що ви поїдете! —