Жан-Крістоф Гранже - Конґо. Реквієм, Жан-Крістоф Гранже

закрити справу, слід було звести рахунки з кожним її персонажем — тобто помістити кожного по цей або по той бік життя.

— Сонечку, — лагідно мовила Меґґі, — ти маєш зрозуміти… Це не приємні спогади.

Та ти що…

— Ти бачилася з ним, чи ні?

— Ні. Але не раз зв’язувалася без відома твого батька.

— Навіщо?

— Власне, через Ґреґуара. Пернеке був єдиним, хто знав причину його психозу.

Ервану важко було уявити це лікування на відстані під керівництвом спільника у вбивстві.

— Тож він лікував тата через тебе як посередницю?

— Ні. Я говорю про кілька дзвінків на пару десятиліть. Коли Ґреґуар відмовлявся піти до лікаря в Парижі, я телефонувала де Пернеке, щоб спитати поради…

— Скільки тривала ця твоя маленька гра?

— Я обірвала всі зв’язки з ним у 90-х.

— Ти знаєш, що з ним сталося?

— Він продовжив професійну діяльність у Бельгії. Помер 1997-го в Намюрі. Але важливий не він.

Ерван був згодний. І все ж таки не міг облишити цю тему:

— Ти кохала його?

Вона моторошно, коротко зареготала: у пітьмі цей звук нагадував булькання якоїсь почвари в похмурому болоті.

— Отже, ти нічого не зрозумів… Мені важив тільки Ґреґуар. Де Пернеке був лише засобом повернути його.

Світанок 1-го травня 1971 року. Морван, накачаний психотропами, лежить у машині під зливою. Меґґі начиняє тіло Каті цвяхами й скельцями, працює сама, ніби шкуродер на бійні. Разом з де Пернеке вони йдуть до лісу, викидають тіло, а потім кохаються в ангарі для човнів. У Міжнародний день праці ця маленька бригада не байдикувала…

— Після всіх цих років, — вела вона далі, ніби подумавши про те саме, — я й досі не спокутувала свого злочину.

Шосте чуття фліка підказувало, що Меґґі от-от вивалить на нього щось страхітливе.

— Вона була жива, — промимрила жінка. — Я маю на увазі, в ангарі…

Ерван відрізав свої відчуття від зовнішнього світу. Так затримують подих під водою. Почекав кілька секунд, перш ніж дозволити голосу диявола знову пробитися до його свідомості.

— Я довго дивилася на неї. Мене зачарували це тіло, це обличчя. Ти, мабуть, знаєш, що твій батько поголив їй голову. Він почав вирізувати їй свастику на лобі. У нападі божевілля він перетворив Каті на Жаклін Морван. Невідомо, що ще він із нею зробив, поки вона була непритомна, але припустити можна що завгодно…

Морван, який кохається з непорушним тілом — тілом обожнюваної коханки й ненависної матері, — ніби серійний убивця з книжки для криміналістів. Як такий чоловік міг вести напозір нормальне життя? Як він міг керувати поліційними службами, вести кримінальні розслідування, командувати операціями державного значення?

— Ти її вбила? — зненацька запитав він.

— Я могла б сказати, що не мала вибору, що Каті свідчила би проти Ґреґуара, але це неправда. Вона знову йому пробачила б, я впевнена. Я порішила її суто з ревнощів. Коли я побачила, як вона приходить до тями, у мені зринули ненависть і лють. Ця курва ніяк не хотіла здохнути. Вона збиралася вкрасти моє життя, дітей, яких я мала народити Морванові… Я схопила молоток і вдарила її по голові. У груди. У ребра. Цього разу вона вже не поворухнулася. Я взяла кілька цвяхів і ввігнала їй у скроні. Вона знову заворушилася. Я зв’язала її, заткнула їй рота кляпом і…

Вона замовкла, ніби щоб перевести подих, але насправді шукала свій втрачений глузд. Від згадки про ту ніч жінка знову божеволіла.

— Позбавлю тебе всіх подробиць, — зрештою закінчила вона. — Я зробила те, що було потрібно…

Вона простягнула руку й почала гладити Ервана по голові, ледь відчутно, ніби павучиха лапкою. Він уже не реагував: нерви ніби посікли на шматочки.

«Позбавлю тебе всіх подробиць»… Він, однак, пригадав уривки звіту про розтин, складеного якимось лікарем із клініки Стенлі. Через увіткнуте скло в Каті витекло ліве око. Один цвях розірвав праву щоку до ясен. Нутрощі були цілковито вийняті, а поріз живота доходив аж до отвору сечівника. Меґґі де Крефт перевершила Тьєрі Фарабо на його ж території. У відповідь Людина-цвях зірвалася з ланцюга: Колетт Блоке, Ноорче Ельскамп… Страхітливі торги.

— А дитя, — раптом озвався він, — як ви з ним викрутилися?

Нереально співставити це «воно» з якимось «я».

— Це було не дуже складно. По тому, як Морван мене відгамселив, я переїхала до Кісанґані, в регіон Великих озер. Зараз це важко уявити, але тоді це було мирне місто з широкими дорогами, квітучими садами. Я забрала тебе з собою. Морван продовжив своє розслідування і зрештою спіймав Людину-цвяха. Усе якось владналося. Ми одружилися й змогли оголосити про твоє народження, підтасувавши дати. Це була не та чарівна казка, про яку мріють дівчатка, але я пристосувалася.

Меґґі висловилася майстерно. Дитина, народжена від божевільного батька, вихована вбивцею матері, на тлі серії вбивств. Знайомтеся, Ерван Морван. Сорок два роки моторошних таємниць, сяк-так стиснутих між 9-міліметровим калібром і їжачком чуба.

Він спробував підвестися. Все в нього ломило, й це нагадало, що він досі існує в фізичному світі — загіпнотизований цим розчиненим у пітьмі голосом, він цілковито перестав усвідомлювати себе живим.

— Прошу: не суди мене.

— Ти забуваєшся, Меґґі. Тут не йдеться про суд чи покарання. Ти просто вбила мою рідну матір!

— То були інші часи.

Він своєю чергою вибухнув сміхом — регіт, мов бритва, порізав йому рота.

— Тобі потрібне лікування.

Жінка забрала свою павучину лапу, й він нарешті зміг стати на ноги. Тепер уже виразно бачив Меґґі з її застиглою в повітрі кистю. Кострубатий силует худої постарілої гіпі, такої само висушеної, як і ті ідеї, що їх вона нібито відстоювала. Ерван не знав, що flower power включає ще й убивство з варварською жорстокістю…

— Ти не зрозумів,