Корнелія Функе - Володар драконів

Він подивився вниз. Але земля була далеко, дуже далеко. Гном неспокійно совався головою Кропивника. Сніжинки сідали йому на капелюх. Вітер бився об скелі, сповнюючи ніч стогонами і зітханнями. Кропивнику це подобалося. Він любив холод. На холоді він робився сильнішим. Він підводився все вище й вище, постогнуючи під вагою своєї броні. Його лапи залишали на свіжому снігу глибокі сліди.

— Ох, уже цей гомункулус, — бурчав він. — Я знав, що він не наважиться мене зрадити. Він розумний хлопчисько, не якийсь там дурний любитель золота, як ти, гноме.

Кремінна борода насупився і потайки від Кропивника скривив йому гримасу.

— І все ж таки, — продовжував величезний дракон, підводячи очі до снігових вершин, які поступово наближалися, — я його, мабуть, з’їм. Надто він зухвалий як на чистильника панцира. На цій посаді я тебе залишу.

— Що? — Кремінна борода стривожено випростався. — Що ви сказали?

Кропивник бридко розсміявся:

— Я сказав, що ти залишишся у мене чистильником панцира. А тепер замовкни! Я мушу зосередитися на полюванні, — він облизався і глибоко встромив кігті у схил гори. — Вони вже близько. Нарешті зовсім близько. Я злизну їх, як голубів зі стелі печери.

Кремінна борода, весь тремтячи, вчепився йому в ріг.

— Але я не хочу залишатися у вас чистильником панцира! — крикнув він Кропивнику у вухо. — Я хочу отримати платню і повернутися до свого каміння!

— Щоб тобі заціпило! — Кропивник загрозливо загарчав. — Замовкни, а то я з’їм тебе ще раніше, аніж гомункулуса. І де ж я візьму тоді нового чистильника панцира? — він зупинився, переводячи дух, на уступі скелі.

— Ну, де вхід? — запитав він, закидаючи голову. — Мабуть, уже десь близько?

Кремінна борода засопів. Кулаки в нього стиснулися з люті.

— Ви обіцяли! — вигукнув він назустріч крижаному вітру.

— Де вхід, питаю? — гаркнув Кропивник. — Показуй, або я з’їм тебе тут же на місці.

— Там! — Кремінна борода вказав тремтячим пальцем нагору. — Там, де сніг сідає в улоговину.

— Добре, — прогарчав Кропивник і продовжив свій шлях.

Кремінна борода сидів у нього між рогів і гриз бороду в безсилій люті. Якщо не отримає обіцяної плати, то ніякий він більше не чистильник панцира. Дзуськи!

Він безшумно слизнув шиєю Кропивника — тихо, непомітно, з тією спритністю, якої наділила його звичка лазити по горах. Коли Кропивник вперся плечем у кам’яну плиту, що закривала доступ до здобичі, його чистильник панцира зістрибнув на сніг. А коли кам’яна плита відсунулася вбік і Кропивник протиснувся в тунель, тягнучи за собою хвіст, Кремінна борода нечутно побіг за ним. Але своїми власними ногами і на безпечній відстані. Не для того, звісно, щоб подивитися на велике полювання. Його просто тягнуло назад до чарівної печери.

Сірчана шкурка бігла щодуху. Вона мчала нескінченним тунелем і горлала:

— Іде! Іде!

Стрілою влетіла вона у велику печеру, підбігла до Лунга і вилізла нагору його хвостом. Бен уже сидів у нього на спині з Мухоніжкою на колінах, як звичайної ночі під час їхньої подорожі. Бур-бур-чан прилаштувався між зубцями Майїного гребеня.

— Він видирається на гору, як людська машина! — кинула Сірчана шкурка, пристібаючи ремінь. — Він пихкає, гарчить, і він величезний, як… як…

— Коротше, більший за будь-кого з нас, це давно вже зрозуміло, — перебив її щур, заводячи мотор літака. — Ну, поїхали. Діємо за планом, — він зачинив дверцята кабіни, спрямував літак круто вгору, а потім широкою дугою повів його до виступу скелі, що видався з тунелю у печеру. Там він посадив свою машину і став чекати на появу Кропивника.

— Хай щастить! — сказав Лунг, розправляючи крила. — Як ти гадаєш, дракон лише людям приносить щастя?

— Хтозна, — відповіла Майя. — Але нам його наразі знадобиться багато, дуже багато.

— Мухоніжко, — сказав Бен, востаннє перевіряючи ремінь, — тримайся міцніше, добре?

Гомункулус кивнув. Він невідривно дивився на вихід із тунелю. Серце у нього тремтіло, як у миші, що потрапила в пастку. А раптом цей дурний гном так розвів слину кобольдів, що вона не подіє?

— Може, ти краще в рюкзак залізеш? — шепнув йому Бен. Мухоніжка рішуче похитав головою. Він не хотів пропустити ані хвилини видовища. Він хотів на власні очі побачити кінець Кропивника. Він хотів побачити, як розтопиться панцир, який він чистив стільки років, і як Кропивник, охоплений драконовим полум’ям, перетвориться на те, з чого був зроблений.

Раптом Сірчана шкурка випросталась.

— Чуєте? — хрипко сказала вона. Всі почули, навіть Бен із його слабким людським слухом. Тунелем лунав глухий тупіт. Він насувався загрозливо повільно. Кропивник нарешті відчув, де ховається здобич. Полювання почалося.

Бен і Сірчана шкурка вчепилися в ремені. Мухоніжка міцно притиснувся спиною до живота хлопчика. Дракони розправили крила і злетіли. В очікуванні вони описували поряд кола під стелею печери.

Тупіт все наближався. Здавалося, вся печера двигтить. Нарешті з тунелю просунулась до печери золота голова Кропивника. Він стояв, пригнувшись. В іншому положенні його величезне тіло не вміщалося в прохід, побудований дубідаї. Він повільно обвів печеру криваво-червоними блискучими очима і потягнув носом, жадібно втягуючи запах драконів.

Бен чув, як важко він дихає після довгого підйому. Злоба і