Адальберт Штіфтер - Вітіко

У своєму домі Вітіко розпорядився, щоб Раймунд прибирав, готував їсти і дбав про коня, а Якоб виконував усю надвірну роботу, бо він був вправніший у ній.

Коли люди Вітіко закінчували навчання, то вже не мали роботи, тож тепер лісових людей у їхніх грубих плащах і важких чоботях часто можна було побачити на міських мурах, вони дивились на все, що помічали очі, надто коваль у сірому повстяному шоломі, сірій свиті, сірих штанах і в підбитих цвяхами чоботях. На його плечі висіла булава, яку він був метав у сина Начерата. Урбан, небіж коваля, мав на рані грубу полотняну пов’язку, так само й ткач Христ Северин. Скрипаля Тома Йоганнеса, теслю Давида і Віта Ґреґора занесли для лікування до черниць у монастир Святого Георгія.

Лісові люди дивилися тепер на довгий міст через Влтаву, на численні хати обох передмість, на гори, відображені у воді, або на поля за хатами. Потім придивлялися ближче: до одягу на людях, до коней, коли проїздили вершники або вози, показували один одному шви між камінням або стики між колодами, з яких були збудовані хати. Залюбки сідали на різні предмети, що були навколо, й розповідали про речі, про які дізналися тут від багатьох людей і завдяки численним запитанням. На одній скелі на Влтаві, ще до того, як її води добігали до Праги, стояв Вишеградський замок. Той замок був збудований давно, тоді, як усі гори над Влтавою ще вкривали первісні ліси, задовго до часу, коли жив герой Забой і співець Люмир. А потім прийшов Крок і мав у тому святому замку свій золотий престол. Потім була Лібуша, що з-поміж усіх сестер була його улюбленою дитиною, вона побралася з оратаєм Пржемислом, і вони витесали першу колоду для будівництва Праги. Від них походив численний рід, і вони панували над народом. Один з них охрестився, тож і там народився Христос і приніс святу віру у світ. Звали його князь Борживой. Його онук став святим Вацлавом, а його дружина — святою Людмилою. Він збудував першу церкву в Богемії у своєму замку Градеці. Потім збудував церкву Святої Діви Марії в Празі. В тій церкві князь Вратислав святкував обрізання волосся свого сина, святого Вацлава, і вона досі забезпечує спасіння всім вірним. А ще там стоїть висока церква Святого Віта. Її будували з великими труднощами. Її збудував святий Вацлав, а дозвіл йому дав Туто, єпископ Реґенсбурзький. А потім єпископ Туто помер, тож церкву освятив уже його наступник єпископ Міхаель. Вона сяяла золотом та сріблом і повнилася пишноти. А коли стала замала, князь Спітигнев зруйнував її і збудував на тому місці набагато більшу, потім вона згоріла, її відбудували, а потім блискавка зруйнувала дзвіницю і довелося спорудити нову. В тій церкві є великі святощі. Німецький король подарував святому Вацлаву одну руку святого Віта. Потім у тій церкві поховали тіло самого святого Вацлава, і там відтоді сталося багато див. Спочиває там і тіло святого мученика Адальберта, а його сутану бережуть у церковній скарбниці; там поховано й тіло мученика Подівена, вірного слуги святого Вацлава, і тіло Радима, брата святого Адальберта. Годі уявити собі масу людей, які збираються там на свято святого Вацлава, прибувають навіть хворі з чужих земель, прагнучи зцілення; багато людей приходить і на свято святого Адальберта. Ця церква найсвятіша в усій Богемії. Крім того, є ще й церква Святого Георгія. Її збудовано ще давніше, ніж церкву Святого Віта. Її збудував ще син охрещеного князя Борживоя, батько святого Вацлава, князь Вратислав. Його й поховали в ній, спочиває в ній і тіло його матері, святої мучениці Людмили. Поряд із церквою стоїть монастир Святого Георгія, де побожні черниці тепер піклуються про поранених. Там є й великий цвинтар, де ховають священиків, князів і панів, саме там захотів, щоб його поховали князь Бржетислав, уражений на смерть у лісі коло Крживоклату. Перед церквою Святого Віта стоїть просто неба кам’яний великокняжий престол. Тисячу років він стояв у Вишеграді, а потім його шістнадцятьма конями і вісьмома волами перевезли в Прагу. Князь Богемії та Моравії кладе на нього благенький одяг і личаки оратая Пржемисла, збережені в коморі Вишеградського замку, щоб вони нагадували йому про його походження, а потім одягає розкішні шати й сідає на кам’яний престол, тільки тоді він стає князем. Саме тому морави й хотіли здобути князівський престол. А коло князівського престолу стоїть княжий замок, щоб князь жив серед пишноти та розкошів, і з балкона того замку кидають народу монети, коли князь зіходить на князівський престол. Потім ще є дім єпископа, який називають Єпископською баштою, будинки старшого священика, церковних ієрархів, благочинних, священиків і слуг, щоб вони правили службу Божу в Празі, місті, яке панує над усіма землями. Там стоять ще будинки двірського жупана, двірського судді, двірського камергера, двірського канцлера, двірського єгеря, стольника, маршалка, чашника і численних панів, а також багато будинків, де живуть пани, їхні дружини і вродливі доньки, які часом показуються.

Отак лісові люди говорили проміж себе про все, що було навколо них.

Часто хтось один, а то й кілька ходили до своїх товаришів, про яких піклувалися черниці, і втішали бойових побратимів.

Якось Себастьян, швець із Плани, попросив, щоб Вітіко дозволив йому піти додому і взяти звідти потрібні йому речі, він уже й повернеться на той час, як у ньому виникне потреба.

— Ти знаєш, що казав князь? — запитав його Вітіко. — Кожен може піти, отож іди.

Себастьян пішов берегом униз, перейшов міст, проминув передмістя, а потім і Вишеград.

Після тривалої відсутності повернувся розвідник Владивой, що їздив із вершниками далеко в глиб країни.

Князь зібрав військових проводирів. Мав прийти Владивой і розповісти свої новини. Він заговорив перед зборами:

— Високі панове! Ми проїхали великим колом аж до Моравії і повернулися іншим шляхом.