Лариса Юріївна Копань - Пульсари

Вечеряли мовчки. Мусій і не їв, і не пив. Віталик смачно плямкав, ласував, і на душі в Мусія теплішало. Правда, коли Галя підсунула стопочку парубійку, той сьорбнув, скривився, наче не з нашого світу, й виплюнув. «Дарма, — заспокоював себе Мусій, — навчиться. Що-що, а це легко засвоїти…»

Галя, не моргнувши оком, ковтнула свою порцію і пішла до плити плакати.

«Нічого… Воно навіть краще, що не повірила у своє щастя, хоч правець не розіб’є. Звикне. Бо зрадливий чоловік для жінки діло поясниме, а от коли б повірила, що син воскрес, то з такого удару милосердя чи й боком змогла б ходити».

Усю ніч Мусій екрипів підлогою — то до Галі зазирне («Хоча б не повісилась!»), то до Віталика. Вченим добре, вони воскресили й руки вмили. А тут мучся, а раптом Віталик батька задушить, хату підпалить, і гайда.

Віталик мирно сопів, не збираючись перетворюватися на вампіра. Галя плакала, гортаючи синів альбом. Потім перекладала дитячі сорочечки і чепчики, прикладала до обличчя пожовклі від часу льолі й стояла, розгойдуючись. Мусієві набридло зазирати у дверну шпарину, і втома його змагала. Та й Галя плакала звично і не шукала налигача, тому він зручніше вмостився на канапі в кухні і, наслухаючи скрип старої сосни за хлівом, задрімав.

Вранці наступного дня — а це була субота — Галя нагодувала обох молодою картоплею, налаштувала собі вузлик і пішла до матері.

Два дні чоловіки розкошували самі, поки поїли геть усе наготоване, окрім сала. Віталик так і не навернувся до пива, може, тому, що два дні — короткий строк для практики. А в понеділок заявилися родичі. Нагодували свиню, що несамовито верещала на весь куток, і вигнали чоловіків із хати.

Погода теж ніби вступила у змову з тещею: періщить зверху, хлюпотить під ногами. Якби Віталик був син, як син, то здійснилася б нарешті Мусієва мрія — пішли б до «Рути». А так куди подінешся?

Постояли за ворітьми, походили переліском. Годину-дві покуняли у кумовій повітці. А дощ все мрячив, обіцяючи врожай і вимагаючи довшого відсиджування. Воно б і всю відпустку можна було тут перекантуватися, так дошкуляли блохи, що понастрибували, певне, з курника. Тільки перебравшись у рідну клуню, Мусій збагнув усю геніальність рідного пращура, який збудував її далеко від хліва, сажа й тепер порожньої вівчарні, збудував аж по другий бік садка. За клунею починався піщаний пустир з чебрецем та сосною. Тому клуня була стерильно чиста, хочеш — сам ночуй, хочеш — дачникам в оренду здавай. Мудрий був пращур. Певно, й він тут не раз відсиджувався…

В обід свиня не кричала, отже, Галя повернулася додому. Віталик навчився грати в дурня, двічі батькові начепив погони з шісток. Все-таки треба буде віддячити Психологу, як ось пересядеться домашня буря, бо синок тямущий, так і всотує батьківську науку. Шкода тільки, що до буряківки в нього огида. Зате яйця п’є так, що кури не встигають нестися. Галя, видно, це теж помітила, бо ні виганяє з клуні, ні їсти не приносить. Дома теж нічого не залишає — вчора перевіряли, коли бороди голили. Але, що саме в клуні мужики розкошують, знає точно, бо, не задумуючись, привела сюди медичну інспекцію, яка заради Віталика забилася аж у цю далечінь. І таке вже бабське криводушне поріддя — ослона принесла, ягід у друшляку перед гостями поставила, ще й комедію розіграла:

— Може, до хати завітаєте? Вони тутечки відпочивають, бо прохолодно й мухи не кусають.

Відступати почала.

Приїжджі взялися за Віталика: Ірина Олексіївна легені послухала і на язик подивилася. Психолог молоточком по колінах постукав і по ребрах ручкою провів, картинки Віталику показував, просив розповідати, що на них намальовано, фотоапаратом клацав. Зрадів, коли дізнався, що Віталик батькові шістки на плечі почепив.

Увесь час, поки комісія працювала, Галя стояла біля одвірка, не вимовивши слова. Лише коли парубка відпустили в садок погуляти й стали розпитувати про його поведінку, Галя виступила наперед і, стримуючи гнів, чемно запитала в Ірини Олексіївни:

— То як ми будемо? І далі Мусія ділитимемо пополам?

Іванова почервоніла і, певне, теж розгнівалася, але промовчала. Проте Галя розвивала свою думку:

— Раз ви — Віталикова мати, то переходьте в клуню жити.

Комісія запитально подивилася на Мусія. Той піднявся з мішка, наповненого половою, і лагідно пояснив дружині:

— Тобі ж баби розказували, що в місті когось оживили. Так це саме нашого сина. І саме оця докторка, — шанобливо вклонився Івановій.

Да-а. Деньок сьогодні грозовий, але й везучий: зранку нашкребли на сідалах півдесятка яєць, до крамниці завезли свіжого хліба й кільку в томаті, а тут ось і лікарі заявилися. Тепер можна й Галі відвертіше про хлопця розповісти — як дійде до непритомності, то медицина в дворі.

— Я інститутів не кінчала, але стара вже та й непорочній Магдалині не пара, так що знаю, як життя на світ божий благословляється. І дурити мене нічого. Гріх! Не заслужила я ваших глузів. Усеньке життя працюю і не дозволю над собою збиткуватися. Ідіть ви всі до дідька лисого! Бо сусідів покличу і родичів — бач, знайшли собі забавку! Думаєте, як двадцять років мене в чорному тумані водили, то й далі так буде? А зась! — і ні сльозинки в очах, тільки полум’я. Сильна жінка Галя. Психолог із молоточком підійшов, хотів, видно, сказати щось заспокійливе, та лише знаряддя праці позбувся: пополам ручку переломила і під ноги кинула. Да-а… До Галиного тину літаюча тарілка не пришвартується… Такій не потрібен прогрес, їй поросяток із сосок поїти, коліна в росі на грядці забрьохувати, як за часів княгині Ольги. А була ж найрозумнішою і найгарнішою на селі… Ич, яке язикате під старість