Ярина Каторож - Альянс. Трилогія Палімпсест. Книга 2

вони висипали з приміщень. Метеї впали на коліна, припавши чолом до землі, а белати низько посхилялись. І до усіх, хто прибув з господарем, ставлення було відповідне — навіть до сервусів. Крім того, Всевлад, аби зробити нам подарунок у вигляді вільного часу, послав по няню, яка мала опікуватись Адамом на час нашого перебування у столиці. Його наказ було виконано надзвичайно швидко. Спершу мене насторожувало і тримало в напрузі геть усе, я не хотіла полишати малого якійсь незнайомій жінці, не хотіла ночувати сама. Щойно я опинилась у своїх покоях, як одразу ж за звичкою зачинилась, але вже за півгодини в двері постукали. Відчувши знайому темну ауру, я відчинила.

Всевлад зайшов і причинив за собою двері.

— Я мушу вирушати до палацу. Вже дуже давно не був у столиці, але раз уже приїхав — так треба. Може статися, що я залишусь там на кілька днів, тому що є ряд справ, які я маю вирішити, а вони не стосуються нашого альянсу, — мовив чоловік, підходячи до вікна. За ним саме заходило сонце і силует плечистого високого дарвенхардця вирізнявся на тлі неба чорним. — Я вже розмовляв про це з Ханною, але вважаю, що тобі теж маю дещо розповісти особисто.

Він обернувся.

— Насамперед, Анно, я хочу нагадати тобі, що тут ніхто не знає про твоє походження. Тому вам з друзями потрібно бути обережними, але не боятися. Це по-перше. По-друге, всі наші пересування було легально зафіксовано в Дарвенхарді. Там є людина, якій я довіряю беззаперечно. Це один із найвпливовіших дарвенхардців в імперії. Думаю, ти неодноразово чула від нас із Ханною його ім’я.

— Ярий, — мовила я, подумавши.

— Так. Ми з ним листувалися. Звичайно, я не розповів йому правди, але повідомив про брата та сестру белатів, яких ми з Ханною взялися супроводжувати після того, як розібрались із вовками в Барговому. Дарвенхардців насправді немало і багато хто з них займається важливішими справами, та часом нас дійсно наймають і в таких цілях. Якщо Ярий і здивувався, то скаже мені про це при зустрічі. Тому, щоб ти знала — наша історія залишається в силі. Документи, які ви маєте, — справжні. Ну, відносно. Мого впливу для цього виявилось більш ніж достатньо. Звичайно, вони не мають підтверджень в Орієні, але якщо ви з друзями не вчините якогось злочину, ніхто не буде перевіряти їх достовірність. Поки мене не буде, ви можете гуляти, де заманеться. Не раджу тільки заводити надто тісні знайомства. І до палацу не потикатись. Я дав Ханні гроші... багато грошей. Для вас усіх. Завтра по обіді прийде кравець, зніме мірки з тебе та Тараса. Готуйся обирати між десятками тканин. Вам потрібно мати відповідний вигляд. І не надумай замовити штани. Жінки в столиці не ходять вбрані, як мандрівники, це... не модно. І привертає увагу. А потім... Я прийду за вами або пришлю когось. Маю спершу розвідати там ситуацію, а вже тоді щось вирішувати. Є книги з часів, що тебе цікавлять. Вони зберігаються під дуже серйозним захистом. Я придумаю, як тебе туди провести. Тоді — відправиш свого друга додому, розберемось з іншою дитиною, яку хоче врятувати Ханна. І... прийде час давати лад із моїми умовами.

Всевлад замовк, уважно вдивляючись в моє обличчя.

— Я все зроблю, — сказала я, хоч він наче й не очікував відповіді.

— Так, я знаю. Я тільки хочу запитати тебе, що ти відчуваєш тут. Очевидно, що тебе переповнюють емоції. І я... так і не поцікавився детальніше про той випадок, коли допоміг тобі з силами в тому палаючому селі. Я — белат, чистокровний. Як це взагалі могло статись?

— Твоя кров дуже схожа на патрійську. Я не можу це пояснити. І сил вона дала навіть більше, аніж Ханнина, хай навіть мені було боляче. Можливо, це тому, що ти народився в Колісії. Тут все просякло пам’яттю про сили, що творили це місто. Його ж створив такий, як я. Ти...

— Я знаю вашу історію. Не цілком. Але достатньо. Я знаю, як було створено це місто. І чому його назву не вдається змінити, навіть коли минуло майже тисячоліття, — дарвенхардець вперше сказав таке і я завмерла. Зазвичай Всевлад уникав розповідей про Стожарів, хоч я підозрювала, що знав чимало. Вочевидь, тепер просто прийшов час, коли він вирішив, що може почати виконувати свою частку угоди, — Та ти знаєш мої мотиви й мету. Навряд чи мені захочеться розбиратись з історією.

Всевлад минув мене і підійшов до дверей. Вже взявся за ручку, як я окликнула його. Ми стояли дуже близько і я помітила, що дарвенхардець якийсь надто блідий. Схоже, він давно не спав спокійно.

Чому я вирішила, що єдина тут переймаюся найдужче?

— Що, Анно?

— Я знаю, що ти хочеш руйнувати. Але в сусідніх покоях — жінка, з якою ти зміг би дуже багато збудувати.

Всевлад якусь мить стояв, завмерши, вдивляючись мені у вічі.

— Я б, може, прислухався до твоїх слів. Але знаю, особливо після побаченого в тому палаючому селі, що й ти прагнеш того ж, чого і я.

І пішов, залишивши мене наодинці з власними неспокійними думками. Я підійшла до вікна і стояла біля нього доти, доки вулицями не розлилася тепла весняна ніч, переплівшись нотками музики, запаху розквітлих садів та сяйва вуличних вогнів і небесних світил.

* * *