Ярослав Гашек - Пригоди бравого вояки Швейка

загубленої люльки. Правдоподібно неприятель запримітив на двірці Швейка, бо став гатити густо шрапнелями. За хвилю заклекотів ще ворожий скоростріл, що також взяв за ціль залізничий двірець. Швейк вважав за відповідне скритися за муром спаленого станційного будинку. Скулившись під муром, став пригадувати собі як сюди були зайшли, а куди втікали. А коли гармати і скоростріл затихли, пішов у відповідний напрям.

Знайшов якраз ту яму від ґранати, що розторощила четверту чоту лейтенанта Дуба. Став довкруги тієї ями кружляти.

— Ну, довкола цієї ями можна кружляти навіть до судного дня і нічого не відшукати, — подумав спочатку Швейк, тратячи надію віднайти свою люльку. Обійшов яму раз, обійшов другий і нагло радість засяяла на його обличчі.

У вогкій траві лежала його люлька, його власна, кохана люлечка, а на ній мерехтіли краплі роси, мов сльози жалю по втраті свого пана. Швейк зігнувся, щоби підняти люльку з трави, але в тій хвилі ворожий скоростріл почав наново сипати кулі просто під ноги Швейка. Швейк миттю підносить люльку з землі і ще скоріше втікає знов під мур двірця, шукаючи там захисту. Тут вийняв з торбини пачку тютюну, набив люльку і хотів вже закурити, але враз помітив, що цибух люльки надбитий, а також бракує кінця мундштука. Аж тепер зрозумів, що тут сталося. В хвилі, як піднімав з землі люльку, почув був, що вона начеб хотіла вирватися йому з рук. В тій хвилі вдарила була в люльку куля зі скоростріла і так її покалічила.

Швейк висунув руку з поза муру і погрожуючи російському фронтові, сказав з погордою:

— Ох, ви голодранці! Такі з вас вояки? Псувати мені люльку, то у вас називається геройство?!

Відповіді на це питання не отримав. Ґранати і шрапнелі знов стали обсипати двірець. Тільки хвилями двірець був безпечний, коли російська артилерія переносила вогонь на австрійську артилерію, яка стояла за лісом.

За румовищем спаленого маґазину сидів Швейк і цмокав в губах люльку, притримуючи її в зубах за відламок мундштука. Рівночасно на догаряючій платві варив собі каву. Був дуже веселий, задоволений з того, що віднайшов бодай побиту свою люльку. Зарослий, як дід, і замурзаний, мов коминяр, став пити заварену чорну каву, а напившись, витягнувся вигідно на сонці і почав навіть підспівувати пісеньку:

Як мня в сині штани вбрали,

Ще й карабін важкий дали,

Кажуть спати на штрозаку

З головою на рюкзаку…

До схід сонця кажуть встати,

Ґвер і мундур пуцувати,

А я все те лиш партачу,

За тобою, мила, плачу…

Вояцька пісня Швейка гомоніла серед густої стрілянини, а співак додавав строфу за строфою, аж дійшов до того місця, де вояк дорікає дівчині, що заходила до касарні і через те втратила віночок. Вкінці Швейк замовк. Недалеко від себе почув якийсь людський стогін. Швейк пішов туди, звідкіля доходив голос і за маґазином знайшов молоденького вояка, що спираючись на руках, ліз на череві в сторону Швейка. Вояк мав у підштанцях повно застиглої крови. Йойкаючи, підлазив до Швейка серед великого болю, мов кіт з нарушеним хребтом. Побачивши Швейка, зложив руки, мов до молитви і заговорив до нього:

— Рятуйте, рятуйте мене, благаю вас!…

— А тобі що зробили, сарако? — спитав співчутливо Швейк.

Став оглядати вояка і ствердив, що він має перестрілені обі литки. Підніс його обережно і заніс до маґазину. Там стягнув з нього чоботи, розпоров штани, а відтак приніс з недалекої криниці води і обмив воякові рани. Воячина при цих Швейкових заходах тільки йойкав і стогнав. Швейк наклав йому сякий такий бандаж і сказав весело:

— Ну, ну, не пхенькай, нічого тобі, камрате, не станеться. Будеш жити до самої смерти. Куля перейшла, здається, через литки, але не зачепила костей.

— А, щоб на них пошесть! — стогнав воячина, проклинаючи москалів. — Ох, мої ноги, мої ноги…! — Вояк аж заплакав з люти і з болю.

— Не реви, не реви так, мов пастух, — втихомирював Швейк раненого. — Радше затисни зуби і спробуй заснути, то це принесе тобі полегшу. Зрештою, як будеш кричати, то готове ще бути нове нещастя. Можуть розпочати наново стрілянину. Але зажди, я перенесу тебе до тієї ями від ґранати, бо тут може впасти на тебе кусень муру. А тоді може з тобою бути амінь. А сам скочу, щоб роздобути дещо з харчів.

Переніс раненого вояка до ями і пішов на двірець. В канцелярії двірця не було нічого, тільки розбитий телефонічний апарат, але в пивниці знайшов Швейк кіш з великим плетеним бутлем. Баґнетом вилупав корок і понюхав, що криється в бутлі. Аж крикнув з радости:

— Герґот! Та це ж вино! Бігме вино! А воно як тут втрималося? Це справді щасливий трафунок.

Швейк налляв цілу їдунку вина і став пробувати його смак. За першим ковтком аж облизався. Вино було знамените. Приклав їдунку до губ і за хвилю випив вино до краплини.

— Тож то винце, винце, брате милий! Господь, видно, пам’ятає про нас. Але пити багацько вина натще, здається, не добре. Вперед добре було б дещо перегризти.

Виніс бутель з пивниці перед двірець, а відтак поліз до маґазину на розшуки. В маґазині було пусто, тільки в однім куті стояли якісь обсмалені скриньки. Швейк підійшов до тих скриньок, підважив баґнетом дощинку і занімів: у скриньці лежали російські м’ясні консерви. Швейк став негайно виймати їх і в плащі виносити перед двірець, де вже стояв бутель з вином. Відтак пішов до раненого, забрав наплічник і став у ньому зносити консерви до ями.

Ранений молодий камрат був увесь пообкладуваний коробками консерв, а коли Швейк притаскав останню посилку цих несподіваних скарбів, сказав з задоволенням до раненого:

— Ну, Богу дякувати. Назносив я тут харчів чимало, можемо тут навіть видержати облогу, москалі можуть нас поцілувати десь…

Відчинив кілька бляшанок і пішов з ними знов на двірець, де ще тлів вогонь. Загрів консерви і повернувся з ними до раненого. Сам став жадібно їсти м’ясиво і припрошувати до нього нещасного камрата.

— Їдж, хлопче! Москалі мають консерви, мов курятину. Аж шкода для них таких консерв. Повинні їх нам віддати добровільно.

Оба вояки стали харчувати з великим завзяттям, запиваючи консерви вином. Вино розгрівало кишки, а в душі викликало радість і надію. Від часу до часу ще вибухали ґранати і шрапнелі, але воякам здавалося, що це тільки музика грає в дні іменин найяснішого пана… Вже смеркалося, як Швейк весело підспівував:

На дворі вже північ била,

Як мене пестила мила,

І шептала: мій