Жюль Верн - 20 000 льє під водою

тваринним світом, класифікували його представників. Нічого особливо цікавого ми не побачили, за винятком яйця пінгвіна, яке помітно вирізнялося з-поміж інших. Поціновувачі всіляких речей, що вибиваються з ряду звичайних, не замислюючись, віддали б за таке яйце тисячу франків. Воно мало синє забарвлення і було почеркане знаками, схожими на ієрогліфи, — справжнє диво. Я віддав те яйце Конселю, і він благополучно доставив його, як дорогоцінну китайську вазу, на борт «Наутилуса».

Я помістив це рідкісне яйце в одну з вітрин музею. А потім ми з апетитом повечеряли. До столу подали печінку тюленя, яка на смак нагадувала свіже свиняче сало. Повечерявши, я відправився спати, проте спершу, як індус, попросив у денного світила, щоб воно було прихильним до нас.

Наступного дня, 21 березня, я вийшов на палубу о п'ятій годині ранку. Капітан Немо був уже там.

— Трохи прояснюється, — сказав він. — Є надія. Поснідаємо і зійдемо на берег. Треба вибрати зручний для спостережень пункт.

Коли про все було домовлено, я зайшов до Неда Ленда. Мені хотілося, щоб він пішов з нами. Проте гарпунер відмовився, попри мої вмовляння і переконування. Я бачив, що йому стає дедалі важче контролювати свою хандру і роздратованість. Проте цього разу відмова Неда Ленда мене не дуже засмутила. Адже на березі було стільки тюленів — величезна спокуса для нашого мисливця!

Після сніданку я вийшов на палубу і чекав команди спускатися у шлюпку, щоб переправитися на берег. За ніч «Наутилус» пройшов ще декілька миль. Тепер він стояв у відкритому морі, на відстані милі від берега, над яким височів гірський шпиль заввишки у чотириста, а то й у п'ятсот метрів. У шлюпці, окрім мене, розмістилися капітан Немо і двоє членів екіпажу «Наутилуса»; вони взяли з собою хронометр, підзорну трубу і барометр.

Поки ми пливли до берега, бачили багато китів. Я помітив також і довгі білясті ланцюжки сальп і великих медуз, що гойдалися на гребенях хвиль.

О дев'ятій ранку ми були вже на березі. Небо прояснилося. Хмари мчали на південь. Холодні води скинули з себе пелену туману. Капітан Немо попрямував до вершини гори, яку він вирішив зробити своєю обсерваторією. Крутий підйом по гострих уламках пемзи і лави, в атмосфері, насиченій сірчистими випарами з тріщин у горах вулканічного походження, давався непросто. Але капітан Немо, який, здавалося, мав би відвикнути ходити по землі, спритно видирався на найбільш стрімчасті скелі. Його спритності міг би позаздрити будь-який мисливець за піренейськими сарнами. Я ледве встигав за ним.

Зо дві години ми піднімалися на вершину гори, ступаючи виступами скель з порфіру і базальту. З тієї висоти, де ми стояли, око могло бачити відкрите море аж ген до лінії небокраю, яка з північної сторони була різко обрамлена суцільними льодяними утвореннями. Під нашими ногами стелилася снігова рівнина, що засліплювала своєю білизною. А над нами світилася безхмарна небесна лазур. З північного боку показався сонячний диск, подібний до вогненної кулі, розрізаної навпіл небосхилом. З величавих вод вибивалися сотні прекрасних фонтанів. Удалині погойдувався на хвилях наш «Наутилус», немов стомлений кит. А позаду нас, у напрямку півдня і сходу, лежала неозора земля, хаотичне нагромадження скель і льодів!

Діставшись вершини гірського піка, капітан Немо за допомогою барометра ретельно виміряв його висоту над рівнем моря. Цей показник мав враховуватися під час подальших спостережень.

За чверть до дванадцятої сонце, яке ми досі бачили лише завдяки рефракції, випливло з-за обрію, мов золотий диск, і кинуло свої прощальні промені на цей безлюдний материк, на ці води, які ще не борознило жодне судно!

Капітан Немо взяв підзорну трубу з дзеркалом, що усуває обман зору у разі переломлення променів, і став спостерігати за світилом, яке хилилося до небокраю, описуючи видовжену по діагоналі дугу. Я тримав хронометр. Моє серце прискорено билося. Якщо рівно половина сонячного диска сховається за небосхилом у ту хвилину коли настане полудень, це означатиме, що ми на самому полюсі!

— Полудень! — вигукнув я.

— Південний полюс! — тріумфував капітан Немо, простягаючи до мене підзорну трубу.

У неї я побачив, що сонячний диск був наполовину зрізаний небокраєм.

Останні промені сонця золотили вершину стрімчака, а нічні тіні вже лягали на схили.

У цю хвилину капітан Немо, поклавши руку мені на плече, заговорив:

— Я, капітан Немо, 21 березня 1868 року дійшов до Південного полюса під 90° пд. ш. і став володарем цієї частини земної кулі, що становить одну шосту частину всіх відомих материків разом узятих.

— Хто поставив вас тут володарем, капітане?

— Я сам!

Зробивши таку голосну заяву, він розгорнув чорний прапор з вишитою на ньому золотою літерою «ГІ».

А потім він підвів голову і звернувся до небесного світила, що кидало останні промені на морську гладінь і на нас, свідків і учасників цього небувалого відкриття:

— Прощавай, сонце! Сховайся, величне світило! Вийди за межі цих вільних вод, і нехай полярна ніч огорне мороком аж на шість місяців мої нові володіння!

Розділ п'ятнадцятий

Випадкова перешкода чи нещасний випадок

Наступного дня, 22 березня, о шостій ранку розпочалися приготування до відплиття. Останні проблиски сутінків поглинула нічна темрява. Мороз дошкуляв дедалі сильніше. Зірки видавалися все яскравішими. У зеніті неба світилася полярна зірка Антарктики — прекрасний Південний хрест.

Термометр показував дванадцять градусів морозу, а вітер боляче щипав обличчя. Вочевидь, басейн Південного полюса упродовж шести зимових місяців скутий льодом і у цей час абсолютно недоступний. А що мали робити бідолашні кити? Безсумнівно, вони, пірнаючи під тороси, пливли «зимувати» у більш пристосовані для існування місця. А тюлені і моржі, що звикли жити в найсуворіших умовах, залишалися тут, на льодяних узбережжях. Поки я розмірковував над долею місцевих тварин і птахів, резервуари наповнювалися водою.

«Наутилус» поволі занурювався у воду. На глибині тисяча футів судно зупинилося. Гвинт запрацював, і «Наутилус» зі швидкістю п'ятнадцять миль за годину попрямував строго на північ. А вже ближче до вечора наше судно пливло під величезним льодяним панциром торосів. Я цілий день присвятив впорядкуванню своїх записів. І хоча подумки я все ще перебував на Південному полюсі, розпочалася наша дорога назад. Чи готує вона для нас так само багато несподіванок і відкриттів? Я сподівався дізнатися багато нового, бо знав, що запас підводних див невичерпний! Відтоді як випадок закинув нас на борт «Наутилуса», минуло п'ять з половиною місяців; за цей час ми пропливли чотирнадцять тисяч льє, подолавши відстань, довшу за земний екватор. Усю ніч фантасмагоричні сни з враженнями від пережитого