Жюль Верн - 20 000 льє під водою

берега ще миль на десять на південь. Довкола панувала напівтемрява, лише смужка легкого світла біля небосхилу вказувала на те, що сонце ще досить високо.

Наступного дня, 20 березня, заметіль ущухла, проте стало набагато холодніше. Термометр показував два градуси нижче нуля. Туман піднявся вище.

Капітан Немо ще не виходив на палубу, але напередодні надав у наше розпорядження шлюпку. Куди ми могли подітися з Південного полюса! Ми з Конселем переправилися на берег. Тут, як і на острові, сувору природу полярного краю оживляли міріади птахів. Пернаті поділяли владу з величезними стадами морських ссавців, що дивилися на нас покірними очима. Тут були різноманітні види тюленів. Одні розпласталися на березі, інші лежали на крижинах, прибитих до берега прибоєм. Наша присутність їх не лякала, а це означало, що вони ще не мали справи з людьми. За моїми підрахунками, такого стада тюленів вистачило б на сотню промислових суден!

— Гай-гай! — вигукнув Консель. — Їхнє щастя, що Нед Ленд залишився на борту!

— Чому, Конселю?

— Та тому що цей затятий мисливець перебив би їх усіх.

— Твоя правда! Наш друг канадець не пропустив би нагоди загарпунити парочку ластоногих! Але це не сподобалось би капітанові Немо, він бо не любить даремно проливати кров беззахисних тварин.

— У цьому я з ним солідарний.

— І я також, Конселю. Ти краще мені скажи, чи встиг уже розкласти по поличках цих прекрасних представників морської фауни?

— Пан професор знає, що Консель не такий сильний на практиці, як у теорії. От якби він потрудився назвати цих тварин…

— Це тюлені та моржі.[58]

— Дві родини з ряду ластоногих, — відчеканив мій учений друг, — тип хребетних, клас ссавців.

— Браво, Конселю! — вигукнув я. — Але ж родини діляться на роди, і, якщо я не помиляюся, ми матимемо нагоду поспостерігати за ними. Ходімо!

Настала восьма година ранку. До полудня залишалося чотири години. Я вже не міг дочекатися того часу, коли ми встановимо координати місцевості, де перебуваємо. Маючи вільний час, ми з Конселем вирішили прогулятися берегом широкої бухти, яка глибоко врізалася у гранітні береги.

Усе довкола — береги, прибережні крижані брили, воду — заполонили морські ссавці. Найбільше тут було тюленів. Вони трималися групами: самці турботливо оберігали своє сімейство, самки годували тюленят, молоді тюлені бавилися поодаль. Ластоногі важко пересувалися короткими недоладними стрибками за рахунок мускульних скорочень тіла, безпорадно ласкали своїми погано розвиненими плавцями, які у їхнього родича ламантина утворюють справжнє передпліччя. Але у воді, у своїй рідній стихії, тюлені почуваються набагато краще: ці тварини з гнучким хребтом, вузьким тазом, гладкою короткою шерстю з перетинчастими лапами плавають пречудово.

Я звернув увагу Конселя на те, як сильно розвинуті у цих тварин мозкові півкулі. Жоден ссавець, окрім, звичайно, людини, не має такої кількості мозкової речовини. Тому тюлені легко піддаються дресируванню, швидко звикають до людей, які їх приручають.

Більшість тюленів вилежувалися на прибережних каменях і на піску.

Ми пройшли ще зо дві милі. Але тут перед нами виріс скелястий мис. Скелі звисали над морем, і пінисті води прибою розбивалися об їхнє підніжжя. З протилежного боку мису чулося грізне ревіння, так, немов там було пасовище, а на ньому — стадо жуйних тварин.

— Оце так! — вигукнув Консель. — Бики виступають!

— А от і ні! Сьогодні моржі за артистів.

— Це бої моржів?

— Або бої, або ігри.

— З дозволу пана професора, так хотілося б це побачити.

— Авжеж, Конселю, мені також дуже хочеться.

І ось ми знову пробираємося уздовж базальтових скель, під гуркіт обвалів, по слизькому обледенілому камінню. Я не раз падав і відбивав собі боки. Консель від природи був обачнішим, він твердіше стояв на ногах, рідше спотикався. Допомагаючи мені підвестися, він щоразу примовляв:

— Якби пан професор ширше ступав, то падав би рідше.

Вибравшись на гребінь мису, я побачив перед собою простору снігову рівнину, а на ній величезну кількість моржів. Тварини бавилися, і їхнє голосне ревіння було виявленням радості, а не гніву.

Деякі моржі, не дивлячись на весь той гамір, спокійно собі спали. Тож, проходячи повз них, я міг їх вільно розглядати. Ці тварини мають товсту зморщену шкуру, їхня шерсть рудувата, коротка і не дуже густа. Тутешні моржі спокійніші і сміливіші за своїх північних родичів, тому й не виставляють вартових для охорони свого лігвища.

Вирішивши повернутися до «Наутилуса», ми пішли вузькою стежиною, що огинала вершину берегової скелі. О пів на дванадцяту ми дійшли до того місця, де висадилися на берег. Я одразу ж побачив капітана Немо. Стоячи на базальтовій глибі, він вдивлявся у північну частину небокраю. Поряд були розкладені астрономічні прилади.

Я мовчки підійшов до капітана Немо. Настав полудень, але сонце так і не виглянуло. Визначити координати знову не вдавалося. Якщо ще й завтра все повториться, нам доведеться відмовитися від спроби встановлення місця нашого перебування.

То було 20 березня, а 21 березня, як відомо, настає рівнодення. Це означало, що наступного дня денне світило сховається за обрій аж на півроку, тобто розпочнеться тривала полярна ніч. Від початку вересневого рівнодення сонце, що зійшло над північним горизонтом, до 21 грудня піднімалося небом все більш видовженими спіралями. У період літнього сонцестояння у північних зонах воно знову почало хилитися до небокраю, і ось завтра, за віковим законом, пошле нам прощальні промені.

Я поділився своїми прогнозами з капітаном Немо.

— Ви маєте рацію, пане Аронаксе, — сказав він. — Якщо завтра нам не вдасться визначити висоту сонця, то цю справу доведеться відкласти на шість місяців. Але може так статися, і я на це сподіваюся, що завтра сонце таки прогляне крізь хмари і туман. І тоді я з легкістю визначу його висоту, адже випадок привів мене сюди саме напередодні рівнодення.

— Ну то й що з того?

— Важко точно визначити висоту сонця, коли воно описує видовжену спіраль. У такому разі показання приладів не завжди точні.

— То як ви діятимете завтра?

— Я скористаюся хронометром, — відповів капітан Немо. — Якщо завтра, 21 березня, опівдні сонячний диск, беручи до уваги переломлення променів, буде пересічений рівно навпіл лінією горизонту, це означатиме, що ми перебуваємо в самому серці Південного полюса!

— Он як! — вигукнув я. — Та все ж таке визначення не можна вважати математично точним, бо настання рівнодення не збігається із полуднем.

— Безсумнівно, пане професоре, але похибка буде незначною, становитиме лише якусь сотню метрів. А це для нас не так вже й важливо. Тож до завтра!

Капітан Немо повернувся на борт. Ми з Конселем блукали берегом до п'ятої години вечора, спілкувалися, спостерігали за рослинним і