С Осте - Дорослішання Мрійниці, С Осте

Мілла хихотіла, але сміх той звучав трохи фальшиво і зловтішно.

— Раз ти знайшла, тобі й прибирати, — реготнула Абенні на прощання.

— Зайди-но, Магді, поговоримо, — Таран поставив чашку на мій стіл, обдавши потоком морозного повітря.

— Знаєш, Теа, поки тебе не було, нам якось спокійніше жилось, — Лі Мей Джоу, яка збиралась на обхід, схопила під руку протестуючу мріанку і потягнула до виходу.

Закінчивши з клінінгом, я тихенько постукала в двері. Вони з легкістю піддалися, впускаючи мене в знайомий аскетичний кабінет.

Таран розглядав фруктовий кошик, ніби перед ним лежала отрута.

— Це невеличка подяка. Якщо Ви хвилюєтесь через можливу корупційну складову, то я всім з медблоку привезла такий, — він повернувся обличчям, і мені знову згадався той дурнуватий сон.

— Оцінюєш своє життя у фруктових наборах, Ін-Марі? — темні очі пройшлись по мені і вткнулись в один з планштетів. Що хотів побачити, неясно.

Коли Таран серйозний, його голос стає нижчим і звучить глибше. Зараз він саме такий. Зосереджений, аж занадто. Чи не вперше я не могла зрозуміти, як краще відповісти.

— Подумала, щось суттєвіше Ви не приймете, — видихнула після секундної заминки.

На станції, коли Авім ще називався набором літер та цифр, ми врятували не одного бійця. Алієць терпіти не міг розшаркувань і після виписки подяки приймав виключно у словесній формі. Мабуть, нічого не змінилось, але прилетіти сюди з порожніми руками я просто не могла. Не те виховання.

Таран поставив кошик перед моніторами. Не знаю, як з іншими фруктами, а тангарини він любить, бачила одного разу гору шкірок в смітнику. У цьому пакунку їх найбільше.

— Вертайся на Тхрон. Подякуєш, коли закінчиш курс реабілітації, — його тон знову повернувся до менторського.

— Зі мною все гаразд. Є результати обстежень. Можу…

— Нічого, Хаос його дери, не гаразд, — алієць піднявся, гримнувши кулаком по столу. Я здригнулася і завмерла, не знаючи, чи то задкувати до дверей, чи вислухати, що знову не так. — Ми оперували не для того, щоб ти далі випробовувала удачу.

Хлопчик з Мелайї, для якого хірургічне втручання було єдиним шансом прожити трошки довше, ніж йому відміряла Матір Природа. І даорнка середніх років, яка обіцяла одужати, щоб мені не довелось заповнювати купу рапортів. Операція не допомогла жодному з них. Безжальні спогади – невидимі шрами, які нитимуть кожного разу, коли входиш в операційну. Викорінити їх неможливо, хіба що трохи полегшити відчуття, пробачивши собі і змирившись з тим, що пропри весь прогрес медики, роботи і регенератори не всесильні.

У кожного лікаря є своє персональне кладовище.

Ноги самі зробили кілька кроків назустріч. Знайомий відчай ліз крізь холодну байдужість колишнього наставника. Таран назбирав у собі більше болю, ніж міг витримати. Чисті й неприкриті емоції, відмінні від вічних злості, гніву і невдоволення, робили чоловіка навпроти більш живим. Опускали з рівня ідеальних ЗОХІ до простих смертних, таких як я. Першим поривом було обійняти колегу, поплескати по спині, і заспокоїти: словесно або медикаментозно. Але субординація і тяжкий алійський характер такого не дозволять.

— Я жива і здорова, — в пошуках правильних слів рука несміливо торкнулася напруженого плеча. — Все ж добре.

— Знала би ти, Ін-Марі, як я не хочу тебе тут бачити, — він ледь стримувався. — Ти маєш можливість жити спокійно, але ні. Треба прилетіти сюди, щоб ткнути мене у мої промахи.

Довелось поспішно забрати руку, запізніло констатувавши, що з дотиком я перегнула. Не думала, що він сприймає мою появу саме так. Від цього ставало ще паскудніше.

— Я ніколи не хотіла, щоб Ви себе картали чи мене жаліли. Така наша робота, Таране, — алієць прикрив очі і глибоко дихав, намагаючись повернути собі контроль над тілом. — Ризикувати, щоб в Системі жилось спокійні…

— Не роби цього більше, — перебив він різко, ховаючи погляд. — Там в регенераторі… коли підтвердили кому, я злякався… Боявся, що це кінець.

— Так-так, розумію.

— Ні, — він закусив нижню губу і дивився кудись вбік. Відмахнувся від моїх слів, ніби почув якусь дурницю, — Ти занадто важлива, щоб я дозволив знову так ризикувати. Тому прошу, — чоловік майже шептав, змушуючи слухати уважніше. — Подумай про… себе.

Голос захрипів, ніби зламався. Що це з ним? Треба сказати Лі Мей, щоб і справді накапала йому якогось заспокійливого.

— Добре, — промямлила, потихеньку задкуючи до дверей.

— Забирай, — рук торкнулося плетіння кошика, і я ледь стрималася, щоб не скрикнути. Пальці ніби випадково погладили мою руку, народжуючи всередині дивне збентеження. Як у сні.

Не встигла щось сказати, як алієць відсторонився і невдоволено нахмуриться:

— Йди, поки я не зробив чогось, за що нас обох відсторонять.

Тільки б дурень не здогадався, що він мав на увазі. Цей чоловік вабив, і лякав. Останнє, навіть більше. Якщо такі як він втрачають контроль, це поганий знак.

Наступні кілька днів рутина накрила усіх з головою. Спершу я хвилювалась, що доведеться знову працювати з ним в парі. Мілла Роже навіть жартувала, що так просто алійця мені не віддасть. Всі сміялись, але я була більш ніж впевнена, що мріанка говорила на повному серйозі. То ж перевіряти її слова на практиці не збиралась.