Анна Лерой - Дім для Пенсі, Анна Лерой

***

Нитка ковзає між пальцями, плутається на спицях, петля знову виходить крива, і вона зовсім не схожа на свою сусідку: це так Пенсі намагається в'язати. Крім як спробами новачка, кособокий виріб, що в неї виходить, назвати ніяк не можна. Проте це заняття допомагає їй заспокоїтися і продовжити чекати, поки батько принесе хоч якусь хорошу звістку.

Кейра почувається добре, головний біль зник, а ріжки, підживлені відерсом, виросли зовсім трішечки, зараз вони десь з фалангу її пальця. І їй вони вже точно не заважають веселитися. Зараз донька регоче з жартів бабусі й поглядає в бік Пенсі. Пальці Тівари Гострої миготять, спиці стукають одна об одну і живуть своїм власним життям — потроху, рядок за рядком, з'являється кольоровий візерунок. У мами з в'язанням усе навпаки чудово, робить вона це з нечуваною майстерністю, так само охоче в'яжуть і батько, і брати, і сестра. Одна тільки Пенсі все ніяк не може освоїти цю науку. Здається, навіть у Кейри виходить краще, а дитині лише шість із хвостиком років.

Відерс у продажі шукає вся родина, але знаходить зрештою молодший братик Рег у західних землях. Продавець просить двадцять жар-каменів — небувала, надто завищена ціна, але Пенсі погоджується. Могло бути й гірше. Вона загалом не розраховувала, що ця дивність, це каміння, залишиться в її кишенях до старості. Не останнє віддає — і то добре. Тож одна тоненька гілочка відерсу наразі дійсно коштує двадцять жар-каменів. 

Одразу ж повзуть чутки про те, що в Тівари Гострої та Каміла Білястого щось не в порядку зі здоров'ям. Інакше навіщо шукати відерс, навіщо стільки метушитися і терміново збиратися в столичному місті всім їхнім дітям?

Звісно гілочка відерса розсипається в пил, варто доньці взяти її до рук.

— Кейро, сонечко, почитаєш щось бабусі вголос? А то так нудно сидіти в тиші, — посміхаючись, просить Кейру бабуся. — І я, здається, чую, як напружуються і хрустять пальці твоєї матусі, коли вона пров'язує чергову виворітну.

Пенсі фиркає, але продовжує боротися з петлями. Кейра повертається дуже швидко, вона явно не роздумує, що взяти. З улюблених книжок вона привезла всього дві: словник з кольоровими картинками і книжку з міста каренів.

— Жила-була колись Щасливиця, — відкриває на першій сторінці книжку Кейра і починає розповідати. Слідкуючи за картинками, можна скласти гарну історію, якщо маєш хоча б краплю фантазії. У доньки останньої величезне озеро, якщо не більше.

— Чому Щасливиця? — перепитує її бабуся, а Пенсі тільки сміється тихо, адже вона чула цю казку з варіаціями не раз і навіть не два.

— Тому що, бабусю, вона красива, сильна і їй все вдається. А ще з кого казкам починатися, як не з Щасливців? — дуже серйозно дивиться Кейра: мовляв, дорослі, ви нічого не розумієте. — Жила-була колись Щасливиця, і якось рано-вранці знайшла вона відерс... І прийшла вона до старійшин союзу...

Пенсі задумливо киває вслід казці, яку розповідає Кейра. Звісно, там не про Щасливців і не про союз, це точно. Підписи до яскравих картинок великі, прості й короткі, якраз для дітей, і намальовано все так, що зрозуміло і без слів. Історія справді розповідає про якусь значущу особу в історії каренів, про відерс, який відіграв чималу роль у їхньому житті, і про те, як створювалася спільнота каренів.

Героїня — на картинках явно видно, що це жінка, — більше схожа на того страшного руїнника з міста в Крижаному краю. Але ті, хто зустрічається з нею, хто залишається поруч, кому вона допомагає, виглядають зовсім по-іншому. Якби Пенсі сама не бачила, як такі різні зовні істоти спілкуються між собою і визнають себе каренами, то ніколи не повірила б, що вони один народ. Мабуть, в книжці показані часи до створення суспільства, до об'єднання. Тому що поступово під гілками сяючого дерева збираються всілякі карени, і та, найперша, кличе всіх у новий дім. Той дім, який вони ж самі й створять: сяючі вежі, білі, золотисті й червоні будинки та різнобарвна бруківка. Цікаво, чи могло це місто багато років потому, після знищення спільноти каренів і після приходу людей на ці землі, стати теперішньою столицею? Або ж воно досі приховане десь у непрохідних хащах Чорного лісу?

Картинки наприкінці книжки нагадують Пенсі статуї на нижніх поверхах міста у Крижаному краї: особливості в зовнішності, різні заняття та емоції намальованих персонажів показують, як склалося майбутнє цієї спільноти. Після першого прочитання Пенсі ще довго не може прокинутися, все марить уявними картинами загадкового зниклого світу. Якщо крихти, що залишилися, настільки неймовірні, то якими ж були ці землі до всіх тих катастроф, що зруйнували світ каренів?

— ...Але, бабусю, це ж відерс! — поки Пенсі відволікається, розгорається неабияка суперечка.

— Так, дорогенька, але в самих руїнників він певно інакше називається.

— Мамо, це дивно прозвучить, — втручається Пенсі в суперечку. — Але, здається, так і називається. Принаймні, два руїнники називали це дерево відерсом. І пригадую, що вони також розповідали про деякі дивності, назви яких для мене нічого не значили, але були й ті, що однакові в наших мовах.

— Скоріше за все ці назви прийшли з їхньої мови, — мама відкладає в'язання вбік, з'єднує пальці між собою і замислюється. Пенсі також перестає мучити спиці, а раптом думка зникне, перелякана стуком спиць і її незграбними рухами. Нарешті Тівара Гостра повертається до розмови: — А якщо?.. Доню, а якщо ти не перша і не єдина, хто говорила з ними? Якщо протягом довгих років люди стикалися з цими каренами, і дуже рідко, але ті ділилися своїми знаннями. Наприклад, де і як збирати відерс, навіщо він потрібен і як називається. Як зловити ту чи іншу дивність. Знешкодити. Отримати здобич і не вбити. До того ж у деяких дивоностей є дві назви: народна і складніша, незрозуміла. Що, як та, друга, іноді не вигадка людей, а просто слово іншої мови? Просто мисливець, якому пощастило отримати частку знання, називає нову тільки-но відкриту дивність тим словом чи виразом, що він почув від руїнників.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍