Максим Іванович Дідрук - Доки світло не згасне назавжди, Максим Іванович Дідрук

сайті «Рівне вечірнє». Рута відкрила його, вникла в заголовок, після чого її палець відскочив від екрана, а очі розширилися. Стаття була короткою.

ЗВИНУВАЧЕНА В ЗАМАХУ НА СВОГО ЧОЛОВІКА ВЧИТЕЛЬКА ПОМЕРЛА У СЛІДЧОМУ ІЗОЛЯТОРІ

13.06.2019 08:27

У ніч на четвер у слідчому ізоляторі Рівного померла жінка, що напередодні намагалася вбити свого чоловіка.

Тридцятивосьмирічну вчительку біології однієї з рівненських загальноосвітніх шкіл арештували після того, як вона кілька разів ударила ножем свого чоловіка, також учителя. Чоловік відбувся легкими пораненнями, його життю наразі нічого не загрожує.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У Рівному жінка намагалася вбити свого чоловіка

Як зазначив представник Головного управління Національної поліції у Рівненській області, повідомлення про смерть підозрюваної надійшло близько четвертої години ранку. На місце події виїхала слідчо-оперативна група. За попередньою версією, жінці раптово стало погано, вона померла в камері до прибуття парамедиків. На цей момент судмедексперти встановлюють причину смерті.

Рута пробіглась очима по новині, проте ще довго після цього просто тупилася в екран смартфона невидющим поглядом. Серце працювало з перебоями, наче поламаний насос.

(тікатимеш, може, досить довго)

(але врешті-решт вони наздоженуть тебе)

(і тоді світло згасне назавжди)

Коли телефон потемнів, Рута підвелася та пройшла на кухню. Інді ще спала, а більше нікого у квартирі не було: Григір сьогодні виїхав раніше, а Аміна ще до восьмої вирушила до лікарні приймати зміну.

На плиті стояв приготований матір’ю сніданок, одначе Рута навіть не глянула в той бік. Через передозування енергетиками її піднуджувало, перед очима час від часу миготіли сірі мушки, а у вухах не стихав низький шум, що нагадував відгомін моря звіддалік. За якийсь час дівчина знову подивилася на телефон, відкрила Месенджер і розгорнула вчорашнє повідомлення від Анни. Ще раз перечитала його. Анна шукала перемикач у мозку, деактивація чи ліквідація якого розірвала б зв’язок зі світом по той бік снів. І вважала, що знайшла.

«Ні. Бляха, ні! — Рута спересердя стукнула кулаком у бокову стінку холодильника. — Це нечесно!» Що, як на ту мить жінка вже втратила розум, а відтак усе написане є маренням божевільної? Та про це тепер ніяк не дізнатися, бо Анна мертва. Це нечесно, чорт забирай!

Дівчина знесилено відклала телефон. На секунду в голові зависла якась незріла думка, але доки Рута змогла на ній зосередитися, вона потонула в тривожній гнітючості, що чорною хвилею затопила свідомість.

Коли перший шок минув, а відчуття, ніби серце намагається вискочити через горло, зникло, дівчина взялася гарячково міркувати. Отже, Анна Ігорівна пише їй повідомлення, стверджує, начебто знає, як позбутися сновидінь, однак не зазначає подробиць і просить улаштувати зустріч із Тимофієм. За кілька годин вона нападає на Якова Демидовича з ножем. Можливо, через галюцинації. Анні могло здатися, що вона потрапила в сон, тож, сплутавши чоловіка з тими потворами, жінка, захищаючись, ледь не вбила його. А можливо, й ні. Може, вона добре усвідомлювала, що робить. Ось тільки все це не має значення, оскільки приблизно за добу Анна Ігорівна гине й точно — абсолютно точно! — не через галюцинацію.

Та сама — невикінчена — думка знову промайнула перед внутрішнім зором. Рута насупилася. Не панікувати. Цілком імовірно, що Анна загинула, бо її замкнули в чотирьох стінах. Ну справді: як довго вона могла опиратися сновидінню, перебуваючи за ґратами? Та ще й після сімнадцяти безсонних ночей? Рута раптом збагнула, що конче мусить довідатись, як саме померла її колишня вчителька. І схоже, дівчина здогадувалась, до кого звернутися. Вона взяла до рук телефон і набрала матір.

Аміна відповіла майже відразу:

— Алло.

— Мам, доброго ранку, це я.

— Я чую.

Дівчина, закинувши голову, вперлася тім’ям у стіну й далі розмовляла, неначе звертаючись до стелі:

— Можеш говорити? Я не заважаю?

— Кажи.

— Хочу дещо попросити.

Аміна відчула, як здригнувся доньчин голос, і занепокоєно спитала:

— Щось сталося?

— Ні, — Рута взялася терти лоб понад шрамом. — Тобто так, сталося.

— Я слухаю тебе.

Дівчина помовчала, збираючись із думками.

— Ти ж чула новину про те, що мою біологічку звинуватили в замаху на Якова Демидовича?

— Я щойно прочитала, що вона померла в ізоляторі.

— Ага. Це Анна Ігорівна. Дружина Якова Демидовича.

— Знаю. І що?

— Можеш дізнатися причину?

Аміна не зрозуміла.

— Причину чого?

— Її смерті.

На кілька секунд мати підвисла.

— Навіщо тобі?

Рута видушила з горла нервове покашлювання. Вона не мала заготовленої відповіді.

— Можеш чи ні? Я не уявляю, до кого ще звернутися.

— Руто, але вона ж не на операційному столі померла, — з хисткою настороженістю зауважила жінка, — вона взагалі не лежала в лікарні. Звідки я…

Дівчина нетерпляче перебила її:

— Я розумію, мам. Але повинні ж проводити експертизу, щоб з’ясувати, що з нею сталося? Ну, так же ж? І я подумала, може, в тебе є знайомі та хтось розкаже, що там і як.

— Я не маю знайомих серед судмедекспертів, — відповіла Аміна, — але якщо тебе це аж так цікавить, попитаю в Борисовича. — Вадим Борисович Веремієнко завідував ургентним хірургічним відділенням, у якому вона працювала. — Він може когось знати.

— Мам, попитай, — промовила Рута таким тоном, нібито хтось тримав біля її горла ножа, а від того, яку інформацію роздобуде мати, залежало її життя. Хоча певною мірою саме так і було. — Будь ласка.

— Добре. — Жінка притлумила бажання продовжити розпитування. — Я наберу тебе.

82

Аміна зателефонувала значно швидше, ніж Рута сподівалася — не минуло й години після їхньої розмови.

— Ти слухаєш мене? — озвалася мати, щойно дівчина прийняла виклик.

— Так. Кажи.

— Я дізналася. Тобто Вадим Борисович дізнався. — Аміна рідко підвищувала голос через хвилювання, але зараз вимовляла слова набагато голосніше, ніж зазвичай. Руті навіть довелося тримати телефон на певній віддалі від вуха. — Він поговорив зі знайомим з обласного бюро судово-медичної експертизи. Там зараз страшний переполох. Справа дуже дражлива, жінка померла в СІЗО, це ніби як кидає тінь на правоохоронні органи, тож розтин закінчили ще о восьмій ранку. Але, Руто, перед тим як розповідати, я мушу тебе запитати: ти щось знала? Чому для тебе це важливо?

Рута відчула, як пришвидшується пульс. Аби ж вона могла пояснити.

— Нічого такого, — вона намагалася надати голосу якнайбуденнішого звучання. — Просто цікаво. Останнім часом Анна Ігорівна була трохи нервовою і, е-е, засмученою, але нібито нічого підозрілого.

— Твоя Анна Ігорівна померла від задушення, — сказала Аміна. — Хоча у висновку експерта майже напевно стоятиме «серцева недостатність».

— Умгу, — крізь стулені губи мугикнула Рута.

— Там усе дуже непросто, — уже майже кричала мати, наче боялася,