Ешлі Голд, Ксенія Мур - Заміж за Темного, Ешлі Голд, Ксенія Мур

От тільки серце щеміло від туги за коханим. Фізичного болю після смерті не існувало, а от від душевних мук мене схоже позбавляти ніхто не збирався. І богиня ще стверджує, що вони не жорстокі? Скільки часу має пройти, щоб ця рана хоч трішки затяглася? Чи мені доведеться носити її у собі вічність?

-  Час тут іде по-іншому, Кіро. Якщо бажаєш, то я тобі покажу, що відбулося відразу після твоєї смерті. Згодна?

Це така витончена форма знущання? Чи хочу я бачити своє мертве тіло і Клода, який схилився над ним? Мало мені, що рана на серці кровоточить і невідомо скільки ще буде нити – давайте зверху ще й сіллю притрусимо? 

Першим поривом було відмовитися. Навряд мені стане легше від того, що я спостерігатиму за муками коханого. Але ж… так я зможу ще хоч раз побачити його. А цього моя душа прагнула найбільше, навіть попри здоровий глузд. Та й цікаво чим там все скінчилося. 

Богиня зрозуміла все без слів. Провела рукою, і перед нами ніби величезний екран з’явився. На ньому, як на долоні видно все, що відбувається навколо палацу. Спочатку я побачила поле битви. Тільки-но звір впав мертвим на землю, відразу і його створіння щезли, ніби перетворилися на попіл, який без сліду розпорошило вітром. Люди і магічні істоти допомагали пораненим і збирали тіла тих, хто вже ніколи не підніметься. 

Каркоріо лежав у підніжжя башти. Невже він теж загинув, рятуючи нас з Клодом? В грудях знову защеміло. Та тут я помітила, що він поворухнувся: важко, ледь помітно, але поворухнувся! Значить живий! Головне, щоб Клод його потім сам не вбив за те, що не виконав його наказ. А я ж і захистити не зможу…

Ракурс на екрані змінився. На башті коло мого тіла, яке вже покинула душа, навколішки стояв Клод і… плакав? Від виду цього сильного і могутнього чоловіка, який зараз не ховав своїх сліз, у мене здавило горло і захотілося завити вголос. Краще б я цього не бачила!

-  Мелі, чому? Навіщо ти це зробила? Якщо я мав загинути, то хай би так і було. Мені не потрібне життя такою ціною.

Він підвівся, підняв голову до неба і закричав:

-  Боги, якщо ви мене чуєте! Всім, чим тільки можливо, молю вас! Заберіть мою душу в обмін на її! Вона прийшла у цей світ, щоб врятувати нас. Все, що вона зробила – було заради нашого порятунку. Вона має право жити! А мені не потрібне життя без неї! Я кохаю її більше життя!  

І тут я побачила, як з неба почали падати пелюстки чорних тюльпанів і кружляти навколо мого тіла. Повернулася до богині і завмерла. Вона тримала в руках квітку, від якої і летіли пелюстки.

-  Ми почули тебе, Володарю Темного лісу! Хай буде так!

-  Ні-і-і! Не робіть цього!

Я впала навколішки і схопила її за поділ сукні. Мені було все одно, який вигляд це мало. Я готова була повзати в неї в ногах і молити змінити своє рішення. Невже я пройшла стільки випробувань, принесла себе в жертву, щоб урятувати коханого, і все це дарма? 

-  Благаю, не забирайте в нього життя!

Богиня перевела на мене задумливий погляд, замислилася, а потім запитала:

-  Ти не хочеш жити?

-  Без нього – не хочу! 

Почувши мою рішучу відповідь, вона усміхнулася.

-  А без нього і не потрібно! Кіро, пам’ятаєш, як Клод розповідав тобі легенду про чорний тюльпан? Це не просто красива казка. Це було насправді. Ми ніколи не бачили такого щирого кохання і такої самопожертви ні до них, ні після - тому й подарували їм життя. Не бачили до цього дня.  

Вона замовкла, а я навіть дихати перестала. Надія затріпотіла у серці, а я боялася повірити. Раптом я не правильно зрозуміла її слова? Може я почула те, що хотіла почути? Вона знову лагідно усміхнулася і погладила мене по голові.

-  Тобі пора. Сподіваюся, що свою першу доньку ви назвете на мою честь. Мені буде приємно.

Я хотіла подякувати, запевнити, що буду молитися їй все життя, але не встигла. Раптом все зникло: і кімната, і екран, і богиня. В очах спочатку потемніло, а потім різкий спалах світла і в голову увірвалися звуки. Багато різноманітних звуків.

Я розплющила очі. Я жива! І Клод живий! Він стояв поруч і спантеличено дивився на водопад з чорних пелюсток і схоже, що не вірив власним очам.

-  Я теж кохаю тебе більше життя! Але ще більше я люблю це життя поряд з тобою, коханий.

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно