Вадим Григорович Бойко - Якщо на землі є пекло

не підвів голови. Хлопці м’ялися ні в сих ні в тих, побоюючись, щоб хтось не притарабанився й не завадив розмові. Нарешті Макс закінчив писати, клацнув порожнім портсигаром, виразно подивившись на нього, а потім на хлопців. Не довго думаючи, Жора підскочив й поклав три сигарети в портсигар з такою артистичною невимушеністю, буцім робив це уже сотні разів.

— Пане старший писарю! Ми так багато чули про вас, давно знаємо вас як чудову людину. Власне, це й привело нас сюди, бо ж, як відомо, до людей добрих усі тягнуться,— сказав Жора з такою щирістю, що Володя аж злякався, як би не передати куті меду.

Але Макс дружелюбно заусміхався, з насолодою закурюючи. Очевидно, йому подобалось, коли його хвалять, та ще й при цьому пригощають. Він виявився дуже говіркий та занадто хитрий і, перебивши Жору, тут же почав теревенити про свої міцні зв’язки з впливовими табірними промінентами і навіть з есесівцями.

— Куди б не закинула мене доля, я скрізь мав силу-силенну друзів,— вихвалявся Макс. — Щоправда, серед них нерідко траплялися падлюки та негідники. Взяти хоча б Зеппа — капо штрафної команди. Скільки добра я зробив для нього! І що ж ви думаете? На сьогоднішній день цей фармазонщик заборгував мені сорок пачок сигарет. Сорок пачок! І, як видно, не скоро збирається розрахуватися. А всьому причина — мій добрий характер. На цьому всі спекулюють. Я вже собі поклявся: досить! Зась! Скільки можна! Що я вам — дійна корова? Так я слухаю вас: що привело вас до мене?

Жора коротко виклав суть справи.

— Гм-м. А звідки ви? — поцікавився Макс.

— З тринадцятого блоку.

— Ні, мене цікавить, з яких країв будете?

— Ми — німці з Росії,— не змигнувши оком, сказав Жора.

— Невже? — здивувався Макс. — Така чиста, правильна вимова і раптом — з Росії...

— Кожний справжній німець повинен мати чисту, правильну вимову. Рідну мову треба любити, як неньку і як вітчизну. Так вчили нас батьки,— з пафосом відповів Жора.

— Це правильно,— погодився Макс, розплившись у широкій усмішці. — Ну, а як потрапили в «санаторій»?

— Дуже просто. Добровільно поїхали у Німеччину на роботу, щоб допомогти рідному фатерлянду і трішки прибарахлитися. Ви ж, мабуть, чули, які в Росії злидні? При цареві німці щось мали, а при більшовиках ми просто старцювали. Нас із світу зживали! Та мені з братом не повезло і в Німеччині. Потрапили в якийсь паршивий робочий табір — просто жах! Утекли, щоб підшукати кращу роботу. Звичайно, попалися — і ось тепер ми тут. Доведеться потерпіти до кінця війни...

— А потім? — запитав Макс, хитро примружившись.

— Фюрер звільнить нас! Безсумнівно! За великою перемогою прийде і велика амністія. Фюреру потрібен буде кожен німець — багато німців! — щоб заселяти і управляти Європою.

— Це оригінальна думка,— пожвавився Макс. — А все ж таки прокляті «івани» пруть і пруть... І де той Сталін набрав стільки війська — просто незбагненно! Здавалося, ось-ось капут, а вони пруть і пруть! — забідкався Макс.

В його голосі звучав щирий смуток, і Жора вирішив далі здобувати прихильність.

— Наступ росіян — це, по суті, агонія. Можна не сумніватися, що фюрер зуміє скрутити їм в’язи! Армія фюрера зараз нагадує стиснуту сталеву пружину. В потрібний момент за наказом фюрера вона спрацює, і ми переможемо.

— Так, але ж тут ще ці американці та англійці. Все ж таки багато мороки з ними...

— Не забувайте, Макс, що наші союзники японці ще не сказали свого останнього слова. Не сьогодні-завтра вони ударять в спину росіянам, а вермахту залишиться тільки завершити повний розгром. Тоді й американців та англійців фюрер змусить танцювати під нашу, німецьку музику!

— У тебе оригінальні думки — приємно послухати. Іншим разом продовжимо нашу розмову...

— Неодмінно! І я виконаю для вас прекрасні пісні, адже я співак. Ось послухайте,— сказав Жора і наспівав «Тиха ніч, свята ніч». То була перша фраза німецької різдвяної пісні, яку співали хором біля ялинок у кожній німецькій сім’ї.

— Голос у тебе нічогенький, але навіщо мені ці співи? У мене в ревірі вистачає своєї музики. Давай конкретно: десять пачок сигарет — і я зроблю те, про що ви просите. З яким-небудь паршивеньким поляком я б не став навіть розмовляти, але ж ви — німці, я теж німець, отже, ми повинні допомагати один одному... Тільки справа не така вже й проста, як може здатися на перший погляд. Я повинен провести цей номер по всій документації, та ще й погодити з центральною канцелярією. 1 зробити все так, щоб комар носа не підточив,— доводив Макс збентеженим хлопцям і солоденько посміхався.

Почалося щось схоже на змагання в перетягуванні каната, де в ролі каната було Володине життя. Жора зблід, але взяв себе в руки і твердо сказав:

— Я згоден, Макс. Найближчим часом я принесу вам десять пачок, але дуже прошу звільнити брата завтра.

— Давай без лірики, по-діловому: спершу — плата, адже я стріляний горобець. — Негідник-писар тримав хлопців за горло мертвою хваткою.

Деякий час Жора мовчав, а потім тяжко зітхнув:

— Гаразд. Домовились.

— От і чудово. По-діловому, як у банку. Так і належить усе робити, тоді все буде правильно. Зачекай-но, яка у тебе освіта? — зупинив Жору Макс.

— Та яку освіту міг отримати німець при більшовицькому режимі? Слава богу, батьки нас нишком удома потроху вчили, щоб не забували рідної мови. Ото й уся освіта,— відповів Жора.

— Як видно, батьки уміли вас виховувати. Ану послухай один лист, як він звучить. Чи нічого не