Ігор Ільюшин - Українська Повстанська Армія і Армія Крайова: Протистояння в Західній Україні (1939-1945 рр.)

від усієї кількості вантажів, отриманих ними на території Східної Галичини), що дало змогу порівняно добре озброїти місцеві польські лісові загони. Вже з кінця березня під Мостиською йшло формування першого на території Львівського регіону польського партизанського загону під командуванням З. Кубського («Лех»)[578].

У польській підпільній документації звернуто особливу увагу на активність польських партизанських загонів, а також інтенсивність українсько-польських боїв на території Львівського округу в червні 1944 р. Наближення Червоної армії до Львова, а також зростання бойових можливостей АК у зв’язку з її підготовкою до здійснення «посиленої диверсійної акції» «Бужа» підштовхнули польське командування до поновлення антиукраїнських репресивних акцій. У ніч з 9 на 10 червня силами лісових загонів за підтримки мешканців сіл Чишки, Ганьчар, Віннічки та обох Білок було спалено українське село Шоломия. У відповідь за напад 13 червня загонів УПА на село Румно біля Комарно місцеві відділи АК та БХ вбили понад 20 провідних українських діячів — мешканців сусідніх сіл, а в селі Конюшки Тулігловські спалили 10 українських господарств[579].

На території Самбірщини в деяких українських селах з’явилися листівки такого змісту: «До української людності Східної Малопольщі (Східної Галичини. — І. І.). Українці! Напади ваших банд на мирне польське населення та його мордування у злочинний спосіб унеможливлюють наше співжиття і змушують нас до відплати. Наказуємо українській людності впродовж 48 годин залишити місцевості, де проживають поляки. Невиконання наказу буде покарано смертю. Командувач виплатними польськими загонами Ярема»[580]. Навряд чи польські листівки подібного змісту, а також «відплатні» акції загонів АК могли запобігти подальшому розгортанню українсько-польської ворожнечі.

Крайовий провід ОУН на ЗУЗ вимагав усі терористичні акти поляків проти українців протоколювати і «слати догори»[581]. Аналогічні інструкції він давав щодо обов’язковості складання звітів про всі «відплатні» акції українських боївок. Звіти з антипольських «відплатних» акцій мали складатися за єдиною схемою та мали приблизно такий вигляд: «17.IV.44 р. відділ УПА (самооборонний відділ) провів відплатну акцію в с. Рудки коло Любачіва... Опис акції... Втрати ворогів... Наші втрати... Що здобуто... Як заховувалося населення... Заключення: Згадану акцію проведено тому, що польське село своїм шовіністичним ставленням до всього, що українське, шкодило не лише нашим визвольним змаганням, але й українському населенню як такому, бо навіть загрожувало сусіднім українським селам своїми частими нападами»[582].

Своєрідним узагальненням мотивів проведення антипольських «відплатних» акцій був наказ командувача УПА-Захід полковника «Шелеста» від 10 липня 1944 р.: «Провокації, донощицтво і вислужництво поляків німцям і большевикам має вже свою ганебну історію. Наказую постійно по поляках вдаряти до остаточного винищення з цих земель. Черговість протипольських акцій: а) нищення бойової сили ворога; б) активісти і сексоти; в) відплатні акції. Форми: а) з’єднана акція відділів на польські скупища; б) непокоюча акція підвідділів, стеж і т. д. Як і передне, не вільно ліквідувати жінок і дітей. В деяких випадках визвати поляків терміново покинути українські землі»[583].

Особливо дошкульних ударів завдали українські повстанці по польських осередках та цивільному населенню на території Тернопільщини. Як зазначав в організаційному звіті № 240 від 1 березня 1944 р. командувач АК генерал Т. Бур-Коморовський на Тернопільщині, «...жертвами українських злочинів стали у серпні 1943 р. 45 осіб, у вересні — 61, у жовтні — 93, у листопаді — 309, у січні 1944 р. — 466...»[584].

Українська активність у цьому регіоні пояснювалася, по-перше, невеликою різницею в кількості української і польської людності (відповідно до перепису 1931 р. співвідношення було таким: 872 тисячі греко-католиків на 586 тисяч римо-католиків[585], по-друге, тим, що місцеві польські воєнізовані формування становили тут поважну силу, а Тернопільський округ АК, на думку самих польських підпільників, вважався найкраще організованим з усіх інших округів Галичини[586].

Упродовж січня — березня 1944 р. польські поселення зазнавали нападів загонів УПА, а також відділів дивізії СС «Галичина» вже по всій Тернопільщині. Особливо масового характеру ці напади, а також убивства, що їх супроводжували, набули в лютому. Згідно з повідомленнями місцевих керівників АК тоді від дій УПА та українських військових підрозділів, що знаходились на німецькій службі, загинуло: в селі Мала Березовиця (Збаразький район) — 131 особа, в селі Лапівці (Борщівський район) — 80 осіб, у селі Коростятин (Монастирський район) — 78 осіб, у селі Бичковиці (Чортківський район) — 73 особи, в селі Гермаківка (Борщівський район) — 30 осіб і т. д.[587].

Не можна не згадати про те, що найбільша кількість людей загинула під час «пацифікації» 28 лютого 1944 р. польського поселення Гута Пеняцька на Бродівщині. Напередодні трагедії в селі якийсь час перебував радянський партизанський загін на чолі з лейтенантом Б. Крутіковим зі складу угруповання полковника Д. Медведєва. Спільними зусиллями радянських партизанів і місцевого польського загону «Кедив» на чолі з К. Войчеховським («Сатира») було проведено кілька антинімецьких диверсійних акцій, зокрема висаджено в повітря залізничний міст у районі поселення Плухів. Члени польської бази самооборони з Гути Пеняцької під командуванням М. Шерочука надали допомогу радянському розвідникові М. Кузнєцову в його подорожі до Львова та налагодженні контакту з місцевим керівництвом Гвардії Людової.

Звіт представників Делегатури