Джеймс Фенімор Купер - Прерія

Тепер лише річка розділяла обидва загони. Вона була надто широка, щоб супротивники могли застосувати луки й стріли, але вожді обмінялися кількома марними пострілами з карабінів, більше хизуючись, ніж сподіваючись зашкодити ворогові. Оскільки на всі ці даремні зусилля пішло чимало часу, ми поки — що залишимо супротивників і повернемося до тих наших героїв, які досі були в руках у дикунів.

Коли нам тепер треба пояснювати читачеві, що від зору досвідченого трапера не уникла жодна з вищезгаданих подій, то ми марно витратили хтозна-скільки чорнила і лише змарнували так багато паперу. Як і всіх, його вразила несподівана втеча Твердого Серця, і на якусь хвилю його охопили жаль та розчарування, що взяли гору над співчуттям. Простодушний і приязний старий, бувши свідком слабкості воїна, якого він устиг щиро полюбити, відчув такий самий біль, що його переживає віруючий батько, схиляючись над своїм вмирущим сином-безбожником. Та коли він зрозумів, що його друг не просто зробив жалюгідну й не гідну мужчини спробу врятувати своє життя, а, навпаки, тримаючися з гордістю і звичайною незворушністю індіанського воїна, чекав слушної хвилини, аби звільнитися з полону, показавши при цьому рішучість і силу духу, властиві тільки справжнім сміливцям, старого охопила така радість, що він ледве міг її приховати. Посеред того галасу і сум'яття, що зчинилися після загибелі Уючі та втечі бранця, він став поруч своїх білих товаришів, вирішивши будь-що захищати їх від дикунів, коли ті раптом здумають зігнати на них гнів. Однак поява загону пауні врятувала його від такої відчайдушної і, очевидно, марної спроби, давши йому змогу більш-менш спокійно стежити за подіями та обміркувати свій новий план. Одна річ особливо привернула його увагу. Хоч усіх дітей та майже всіх жінок разом з їхнім майном поквапливо кудись відправили, — може, сховали в чагарнику неподалік, — намет Маторі залишився там, де стояв, з усім, що в ньому було. А біля намету двоє підлітків, які були ще надто молоді, щоб брати участь у сутичці, але вже вміли вправлятися з кіньми, тримали за вуздечки двійко найкращих скакунів. Завваживши це, трапер одразу зметикував, що Маторі боїться доручати кому-небудь своїх щойно знайдених «квіток», а водночас вживає заходів на той випадок, коли щастя відвернеться від нього. Ні вираз обличчя тетона, коли він давав доручення старому індіанцеві, ні люта радість, з якою той вислухав кривавий наказ, не залишилися непоміченими. З усіх цих таємних приготувань трапер зрозумів, що наближається вирішальна хвилина, і він прикликав на допомогу весь свій досвід довгорічного життя, щоб знайти вихід із цього безнадійного становища. Коли він міркував, що б його вдіяти, лікар знову відволік його увагу, жалісно благаючи про допомогу.

— Шановний трапере, чи, я сказав би за даних умов, визволителю, — почав сумовито Оубед. — Здається, нарешті приспіла нагода порушити неприродний і зовсім незаконний зв'язок між моїми нижніми кінцівками й тулубом Азінуса. Може, коли ця частина мого тіла звільниться настільки, що я здатний буду керувати й іншими і, скориставшися з цієї щасливої нагоди, дійти форсованим маршем до поселень, то не втратиться надія зберегти для людей ті скарби знань, негідним носієм яких я є. Важливість наслідків, безперечно, виправдовує-таки ризикований експеримент.

— Не знаю, не знаю, — відповів обачний старий. — Усіх цих комашок та повзуче гаддя, що ти поначіплював на себе, бог створив для прерій, і я не розумію, заради чого випроваджувати їх до тих країв, які їм, може, не припадуть до душі. Окрім того, сидячи отак-о на ослі, ти можеш нам неабияк прислужитися, хоч я не здивуюсь, коли ти цього не зрозумієш, адже ви, книгоїди, не звикли, щоб від вас була якась користь.

— Але чим я можу вам прислужитися в цих болючих кайданах, коли тваринні функції організму, так би мовити, завмирають, а духовні, чи то інтелектуальні, притуплюються завдяки таємничій спільності духу та матерії? Ці два поганські воїнства, певне, проллють кров, і — хоч, правду сказати, мені це не дуже до смаку, — я радше зцілюватиму рани, ніж марнуватиму дорогоцінні хвилини, отак от принижуючи душу й тіло.

— Червоношкірому не до ран і не до лікарів, коли у вухах йому лунає бойовий клич. Терплячість — чеснота індіанця, та й білому вона не завадить. Подивись на цих відьом-скво, друже лікарю: настрій у них кровожерливий, нівроку, і вони націляються вгамувати свій клятий апетит за наш рахунок, — або ж я нічого не тямлю в дикунській вдачі. Ну, а коли ти сидітимеш на ослі й отак грізно дивитимешся — хоч, сказати правду, це не дуже тобі до лиця, — то, мабуть, страх перед таким великим чаклуном трохи приборкає їхню хоробрість. Я тут наче генерал перед початком битви, отож мушу розпорядитися своїми силами, щоб використати все, на що вони здатні. Якщо я хоч трохи знаюся на цих тонкощах, твій вигляд зараз нам куди корисніший, аніж будь-який твій відчайдушний подвиг.

— Гей, старий, — закричав Пол, якому вже несила було терпіти розважливі та багатослівні пояснення трапера, — може, ти б покінчив з двома речами разом: з оцією твоєю балаканиною, яку, безперечно, дуже приємно слухати, наминаючи добре засмажений буйволячий горб, і з цими клятими ремінцями, що, скажу з досвіду, ніколи не бувають приємні. З одного помаху твого ножа буде зараз більше користі, ніж з найдовшої промови, що її коли-небудь виголошували в кентуккійському суді.

— Так, суди — то справжні тобі «щасливі мисливські угіддя», як кажуть червоношкірі, для тих, хто тільки й уміє, що язиком плескати. Колись і мене затягли до того лігва беззаконня — і за що? За якусь оленячу шкуру! Хай їм бог простить, вони й самі не відали, що чинять, покладаючись на свій слабкий розум; отож їх хіба що пожаліти можна. А все ж таки сумне було видовище: старого, що все життя прожив на вільному повітрі, закон забив у колодки і виставив на глум перед жінками й дітлахами марнотратного поселення, аби в нього тицяли пальцями!

— Якщо ви отак ставитеся до пут, мій чесний друже, то доведіть це, якнайшвидше звільнивши нас, — сказав Мідлтон — йому, як і бортникові, забарливість їхнього випробуваного товариша здавалася дивною та незрозумілою.

— Я з радістю звільнив би вас, особливо тебе, капітане, адже ти солдат, і тобі було б не тільки цікаво, а й корисно придивитися на волі до всіх обставин та хитрощів індіанської війни. А цьому нашому другові байдуже, що він побачить, бо з бджолами воюють зовсім не