Урсула К. Ле Гуїн - Сказання Земномор'я

— Схоже на те.

— Ну що ж, прекрасно! — заявив Травник; на його сповненому вічного терпіння обличчі була написана тривога, однак він більше нічого не додав, а відійшов на кілька кроків від стежки і опустився на коліна, розглядаючи якусь крихітну рослину чи клаптик моху.

Здавалося, час в Гаї взагалі не рухається, проте день все ж підходив до кінця, це відчувалося в глибоких зітхання слабкого вітерця, в шелесті листя, в призивному співі птахів, який доносився з укзлісся, коли другий відповідає їй звідкись із хащі, готуючись летіти до рідного гнізда… Іріан нарешті повільно випрямилася і, як і раніше не кажучи ні слова і дивлячись собі під ноги, вийшла на стежку і приєдналася до своїх супутників. Тепер попереду йшла вона, а четверо чоловіків слідували за нею.

Вони вийшли з лісу на тихе, відкрите на захід поле, освітлене останніми променями сонця. Коли вони перейшли на інший берег річки Твілберн і побрели через поле до Пагорба Рок, на заході все ще горіла широка яскрава смуга, а округла темна вершина Пагорба чітко виділялася на тлі світлого неба.

— Вони йдуть! — сказав Майстер Воріт. Дійсно, від Великого Будинку через сади і городи вгору по стежці рухався великий натовп — п'ятеро Майстрів і безліч учнів Школи. Попереду йшов сам Торіон-Заклинатель, він здавався дуже високим в своєму сірому плащі. В руках він тримав палицю з якогось білого, як кістка, дерева, і над його палицею розливалося слабке мерехтіння чарівного вогню.

Там, де обидві стежки зустрілися і поєдналися, перетворившись в ту єдину звивисту стежку, що вела на вершину пагорба, Торіон зупинився, чекаючи на них. Іріан швидко пройшла вперед і встала прямо перед ним, дивлячись йому в очі.

— Іріан з острова Вей, — повільно промовив Майстер Заклинатель своїм глибоким чистим голосом, — щоб в цьому світі знову могли встановитися порядок і Рівновага, заклинаю тебе: негайно покинь цей острів! Прости, але ми не можемо дати тобі того, що ти просиш. Якщо ж ти станеш опиратися і спробуєш тут залишитися, то ні про яке прощення з нашого боку мови вже не буде, а тобі доведеться на власному гіркому досвіді пізнати, що настає за порушенням закону.

Іріан стояла мовчки. Вона була майже такою ж високою, як Торіон, і трималася так само прямо. Витримавши паузу, вона промовила лише кілька слів — якимось дивним, пронизливим і одночасно хриплуватим голосом:

— Піднімемось на вершину, Торіон!

І, залишивши його біля схрещення стежок, піднялася на вершину пагорба — по суті, до вершини залишалося всього кілька кроків. На вершині вона обернулася і подивилася на Заклинателя.

— Що заважає тобі піднятися сюди, Торіон? — запитала вона.

Сутеніло. На заході тепер виднілася лише поблякла червона смужка, а східний край неба чорною тінню навис над морем.

Заклинатель підняв голову і теж подивився на Іріан, а потім повільно підняв руки із затиснутим в них білим посохом і почав вимовляти слова заклинання, тією Стародавньою Мовою, яку вивчають всі чарівники світу, бо це мова їх професії — Мова Творення:

— О, Іріан! Істиннимм іменем закликаю тебе і зобов'язую підкоритися мені!..

Здавалося, вона коливається і ось-ось поступиться йому, зійде з вершини, однак вона голосно вигукнула:

— Моє ім'я — не тільки Іріан!

Почувши це, Заклинатель кинувся до неї, широко розкинувши руки, наче хотів схопити її і утримати. Тепер вони обидва вже стояли на вершині, і тим, хто був внизу, здалося, що Іріан якимось немислимим чином підноситься над Заклинателем, стаючи високою, ніби вежа. А потім між ними в сутінках спалахнуло яскраве полум'я, блиснула золотисто-червона луска дракона, розкрилися величезні крила… і все зникло. На вершині знову стояли просто висока жінка і високий чоловік, який повільно схилявся перед нею, схилявся до самої землі і потім на цю землю впав…

Першим відновив здатність рухатися і говорити Майстер Травник, який кинувся до них і опустився перед Торіоном на коліна.

— Пане мій, — гукнув він його, — друже мій!

Але під сірим плащем чарівника руки його намацали лише купу одягу, купку старих сухих кісток і уламки білого ціпка.

— Так воно на краще, Торіон, — пробурмотів Травник, але сам плакав.

Старий Ономатет вийшов вперед і запитав у високої жінки, яка як і раніше мовчки стояла на вершині пагорба:

— Хто ти?

— Свого другого імені я ще не знаю, — відповідала вона йому на тій мові, яку повинні знати чарівники і яка рідна для драконів, — на мові Творення. І, нічого більше додавши, вона повернулась, немов збираючись піднятися ще вище, НАД вершиною Пагорба.

— Іріан, — гукнув її тоді Азвер-Путівник, — скажи: ти до нас ще повернешся?

Вона різко зупинилася і дозволила йому підійти до неї зовсім близько.

— Повернуся, якщо ТИ покличеш мене, — сказала вона і в прощальному жесті торкнулася його руки. І він, охнувши, затамував подих.

— Куди ти тепер підеш? — запитав він.

— До тих, хто назве мене Справжнім ім'ям — але в вогні, а не в воді! Туди, де мій народ!

— Значить, на захід… — прошепотів Азвер.

— На найдальший захід, — поправила його вона.

І, відвернувшись від нього і від усіх інших, пішла назустріч темніючим небесам. І чим далі, як їм здавалося, вона від них відступає, тим краще бачили вони боки дракона, вкриті золотистою лускою, як кольчугою, шипастий, звивний хвіст, пазуристі лапи, яскраве полум'я, що вириваються з пащі… Уже майже відірвавшись від землі, Іріан ще на кілька миттей забарилася, неквапливо повертаючи свою довгасту драконячу голову, і оглянула весь острів Рок, найдовше затримавши погляд на Іманентному Гаї, який у темряві здавався всього лише темною плямою. Потім з дзвоном, ніби струснули відразу кілька листів бронзи, розкрилися величезні крила, і дракон злетів у небо, зробив коло над Пагорбом і полетів геть.

Завиток полум'я, хмарка диму — ось і все, що залишилося в вечірньому небі.

Азвер-Путівник стояв нерухомо, затиснувши лівою рукою праву, обпалену прощальним дотиком Іріан, і дивився вниз, на мовчки стоячих біля підніжжя Пагорба людей, які не зводили очей з небес, де тільки що зник дракон.

— Ну що ж, друзі мої, - промовив він, — і як нам бути тепер?

Йому зумів відповісти лише Майстер Воріт:

— Я думаю, для початку нам слід піти у Великій Будинок і навстіж відчинити усі двері.

Короткий опис Земномор'я

Народи і мови

Ардичні землі

Основні заняття жителів ардичних островів Архіпелагу — це