Микола Хвильовий - Санаторійна зона
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Я бачу, що ти поділяєш мою думку, – сказав товариш Вовчик.
– Я її цілком поділяю.
– Ну, так тоді допомагай мені, друже. Я думаю зараз атакувати наших дам і сподіваюсь, що сьогодні вночі ми будемо з ними пиячити.
– Але де ж ми з ними зійдемось? – спитав Карамазов.
– Про це я вже подумав. Годині о восьмій ми сядемо в каюк, заберемо з собою що треба й поїдемо на Зелену Косу. Там можна буде навіть огнище розвести.
На Зелену Косу? Прекрасно. Як це він про неї не подумав. Це ж такий затишний куточок, що кращого й не треба. Там навіть можна буде й заночувати… саме в копицях сіна.
– Ти добре придумав, – сказав Карамазов. – Я з охотою підтримаю тебе.
Товариш Вовчик ще раз від задоволення крякнув і змовк: вони вже були біля флоберівських дам.
– Що ви там секретничаєте? – спитала тьотя Клава, коли каюк легко сів на пісок пляжу.
– Це я кажу Вовчикові, – знайшовся Дмитрій, – що пора вже вас познайомити з моєю дружиною.
– Ти це серйозно говориш? – спитала Аглая, примружуючи очі.
– Цілком серйозно… і ми зробимо так: я вас познайомлю з Ганною, а ви нас познайомите з чоловіком тьоті Клави.
Аглая поспішила погодитись. Більше того: вона гадає, що треба це зробити сьогодні увечері.
– Тільки не сьогодні, – кинув товариш Вовчик і поінформував дам про свій план щодо випивки.
Дами план прийняли, але Аглая сказала, що перш за все вона хоче познайомитися із Ганною.
– Чому це «перш за все»? – незадоволено спитав Дмитрій. – На цю історію ще буде час.
– Але й на випивку буде час, – уперто сказала Аглая.
Вона так рішуче стояла на своєму, що за кілька хвилин Вовчик уже виходив із себе. Тоді дами несподівано почали вдягатись і демонстративно покинули пляж.
– І на чорта тобі треба було говорити про це знайомство? – незадоволено сказав лінгвіст.
Але Карамазов і сам проклинав себе за необачність. У всякому разі, друзі вже знали Аглаю і зрозуміли, що ніякої вечірки не можна влаштувати, доки вони не задовольнять цю капризну й уперту дівчину.
VI
Звести Аглаю з Ганною вдалось тільки на четвертий день після розмови на річному пляжі. Це трапилось увечері біля хвіртки, саме на тому місці, відкіля флоберівські дами починали чергову гулянку з своїми кавалерами. Зустріч була холодна, і це особливо відчула Ганна.
– Чого це ви так цураєтесь громади? – спитала Аглая, беручи під руку дружину Карамазова.
– Відкіля це ви взяли? – в свою чергу підвела брови Ганна.
– От тобі й маєш! Скільки вже часу живемо тут, а вас жодного разу не бачили на вулиці. Хіба це не замкнутість?
– Ганна страшенна індивідуалістка, – пожартував товариш Вовчик.
Тьотя Клава ні з того ні з сього засміялась дрібненьким і негарним смішком.
– А я от думаю, що тут зовсім інша причина, – сказала Аглая. – Ти, Дімі, як думаєш?
Карамазов іздригнув. Він зовсім не чекав, що Аглая буде так фамільярно поводитись із ним у присутності Ганни.
– Я вас прослухав, – червоніючи сказав він. – Про що ви там?
– Цебто я?
– Ну да, ви!
– Ти подумай, тьотю Клаво, – засміялась Аглая. – Він уже до мене звертається на «ви».
– Ха, ха! – знову розсипалась дрібним і неприємним смішком друга флоберівська дама.
Утворилось ніякове становище. Таке ніякове, що навіть товариш Вовчик відчув це.
– Ви Дмитрія не зрозуміли, – раптом спокійним голосом сказала Ганна. – Він під цим «ви» мав на увазі й вас, і мене.
– Ти, Дімі, підтверджуєш це? – спитала Аглая і уважно, навіть з деякою повагою подивилась на Ганну.
– Звичайно, – зрушив плечима Дмитрій і вийняв портсигара.
Він уже взяв себе в руки, і обличчя йому було спокійне.
– Так от що, – сказала Аглая. – Чи не тому ви так рідко виходите на вулицю, що не хочете зустрічатись із міщанками?… Так би мовити, тікаєте від обивательського оточення? Я не помиляюсь?
– Я тільки не знаю, кого ви маєте за міщан? – спокійно спитала Ганна.
– Кого я маю? Ну хоч би саму себе, тьотю Клаву й так далі.
– Я вас так мало знаю, що вважати вас за міщан поки що не ризикую.
– Ну, а як узнаєте – тоді ризикнете?
Ганна взяла свою косу й положила її на груди. Вона помовчала декілька секунд і нарешті сказала:
– Тут і ризикувати нічого. Коли ви міщанки, то, значить, міщанки… Але я сподіваюсь, що маю справу з людьми іншого ґатунку.
Тьотя Клава по-солдатськи скинула свою голубу парасольку на плече і взяла праву руку «під козирок».
– Рад стараться, ваше-ство! – чітко сказала вона, звертаючись до товариша Вовчика.
Знову утворилось ніякове становище. Ганна, звичайно, зрозуміла, що тьотя Клава глузує з неї, але тепер вона вже не зуміла розрядити напружену атмосферу й мовчки дивилась убік.
– Давайте покинемо ці розмови, – сказав товариш Вовчик.
– Навіщо це робити? – промовила Аглая. – Ця тема дуже цікава… Ти, Дімі, як гадаєш?
Карамазов нічого не відповів на це запитання і раптом зробив кілька кроків убік.
– Почекайте мене, будь ласка, хвилини дві. Я зараз буду тут.
– Це ж ти куди збираєшся втекти? – не без іронії сказала Аглая.
– Нікуди я не думаю тікати, – грубо кинув Карамазов. – Я йду в буфет води напитись.
– А чому ти думаєш, що ми води не хочемо? Правда, Ганно?
– Так, і я хочу води, – сказала Карамазова.
– Ну, так тоді ходімте всі, – незадоволено кинув Дмитрій.
Вони вже стояли посеред базару, недалеко від «буфету найкращих фіалок І. Л. Карасика». Саме в цей буфет і рушили вони.
– Я думаю, – сказала Аглая, сходячи на ґанок, – що шановний І. Л. Карасик угостить нас не тільки фіалкою, але й святою водою?
– Про що ви говорите, баришня? – спитав крамар, люб’язно усміхаючись.
– Я говорю про святу воду, цебто – про горілку.
– Ви, очевидно, гадаєте, що я, крім фіалки, продаю ще й горілку з-під поли? – ображено cказав І. Л. Карасик.
– Я не тільки гадаю, але й певна, що це так.
Крамар із задоволенням подивився на своїх гостей і раптом заметушився біля столиків.
– Ну, коли ви так певні, то хай буде по-вашому… Якої ж вам горілки треба і скільки ви її подужаєте?
Компанія зареготала: мовляв, так би й давно. І нічого куражитись. Хіба вони не знають, що І. Л. Карасик симпатична людина і, як усяка симпатична людина, вміє кожному прислужитись?
– Ми серйозно будемо пити горілку? – сказав Карамазов (він
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Санаторійна зона», після закриття браузера.