Колектив авторів - Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство

благородного оленя, знайдений на поселенні Хебешешті І (Кукутені А) в Румунії. Другий, що складався з мідних сокир, ножа, намиста, діадеми, — на поселенні Городниця II на Дністрі. Із пізнього етапу маємо скарб із Цвиклівців, в якому було 822 предмети, в тому числі 68 мідних: браслети, пронизки, намиста. Отже, вже на ранньому етапі для трипільського суспільства було характерне майнове розшарування, коли в руках окремих осіб чи сімей нагромаджувалися багатства.

Рис. 127. Скарб мідних речей із Городниці (1 — посудина, в якій містився скарб; 2,3 — мідні сокири; 4 — мідний ніж; 5 — мідна діадема; 6 — мідні намиста).

Могильники, на жаль, відомі лише із пізнього етапу розвитку культури. У могильниках софіївського типу у Середньому Подніпров’ї і в усатівських у Північно-Західному Причорномор’ї серед загальної маси виділяються поховання з мідними прикрасами, знаряддями праці та зброєю. До того ж в Усатово такі поховання найчастіше траплялися в курганах із складними кам’яними конструкціями, тобто належали членам громад, які, очевидно, користувалися найбільшим авторитетом[225], а також племінній верхівці, в руках якої нагромаджувалися цінні та престижні на той час речі. Спостереження за кількістю і якістю поховального інвентаря в могильниках Середнього Подніпров’я дають змогу виокремити три соціальні групи населення: племінну верхівку, племінну аристократію та рядових членів громади, — а також дійти висновку, що соціальний статус жінок, дітей та юнаків був нижчий, ніж у чоловіків[226]. За даними поселень таке розмежування поки що не простежується. Не вдалося також виділити серед досліджених жител будинки знаті. Зважаючи на те, що в містах Стародавнього Сходу і Мезоамерики будинки суспільної верхівки споруджувалися ближче до центру, в Тальянках спеціально вивчалися житла поблизу центральної площі, але вони за розмірами, конструкцією та речовими знахідками не відрізнялися від розташованих в інших місцях поселення.

Про суспільний устрій інших груп ранньоземлеробського населення на території України відомостей дуже мало. Щодо суспільного устрою населення культури Болград-Алдень, то він, мабуть, був такий самий, як і у трипільців, беручи до уваги їхнє походження від спільного предка — культури Боян, а також тотожність господарства. Деякі відомості маємо про соціальні відносини у населення культури кулястих амфор. Виходячи, зокрема, з фактів спорудження кам’яних гробниць, що потребувало великих зусиль, існування звичаю ховати чоловіка, очевидно, главу сім’ї, в сидячому положенні, тобто інакше, ніж усіх інших, можна говорити про наявність у цього населення патріархальних відносин[227].

Питанням демографії ранньоземлеробських суспільств стали приділяти увагу в останні десятиріччя, і то лише стосовно трипільської культури. Перші палеодемографічні підрахунки були здійснені С. М. Бібіковим, відтак — К. В. Шишкіним, В. І. Маркевичем і В. М. Масоном, М. М. Шмаглієм, О. Г. Колесниковим і В. О. Круцом. Усі ці підрахунки стосуються трьох регіонів трипільської культури: Середнього Подніпров’я, Буго-Дніпровського межиріччя та Північної Молдови — і спрямовані на визначення щільності та кількості населення у кожному з них по етапах розвитку. За останніми підрахунками, найбільша щільність населення була у Середньому Подніпров’ї і Буго-Дніпровському межиріччі наприкінці середнього — на початку пізнього етапів трипільської культури і не перевищувала 5 чоловік на км2. Це був, мабуть, максимум для всіх ранньоземлеробських культур на теренах України в умовах екстенсивного використання території для господарської діяльності. У Північній Молдові на ранньому етапі культури вона не перевищувала 0,5 чоловіка на 1 км2, на середньому — 3 чоловіки на 1 км2, на пізньому — 1,2 чоловіка на 1 км2. Екстраполюючи середні значення даних по цих регіонах на всю територію, зайняту трипільцями, було обчислено кількість населення. Отже, наприкінці раннього етапу на площі 70 тис. км2 проживало близько 30 тис. чоловік; наприкінці середнього на розширеній до 110 тис. км2 території мешкало 410 тис. чоловік; наприкінці першої половини пізнього етапу на тій самій території при зменшенні щільності населення кількість його скоротилася до 330 тис. чоловік, а наприкінці пізнього етапу, коли територія становила 100 тис. км2 і різко зменшилася щільність, трипільців налічувалося всього 100—120 тис. чоловік. Така кількість населення, розпорошеного по великій території, не могла протистояти племенам кулястих амфор, з одного боку, і ямникам — з другого. Утративши територію, трипільці, очевидно, розчинилися в середовищі пришельців, не лишивши помітних слідів своєї культури.

Суспільний устрій скотарів

Археологічна наука має суттєві, але все ж таки досить обмежені матеріали для вивчення характеру соціальних відносин у первісних суспільствах із спеціалізованим скотарським напрямом господарства. Це здебільшого поховальні пам’ятки — грунтові безкурганні могильники, індивідуальні чи колективні поховання під курганними насипами — і лише частково побутові, а саме поселення з добре дослідженими системою планування та характером жител їхніх мешканців. У цілому ж ми намагаємось з’ясувати ті закономірності життя скотарів, що вказують на характер їхнього суспільного устрою, порівнюючи цю добу з попередньою та наступними та проводячи етнографічні паралелі. Звичайно, перехід населення до нових, пов’язаних із спеціалізованим розведенням та утриманням худоби форм господарської діяльності, зміна способу життя були органічно пов’язані із суттєвими змінами в соціальних відносинах, які визначалися насамперед власністю на худобу та пасовиська. Безумовно, соціальні зміни відбувалися поступово, а основи нового устрою скотарів були закладені маріупольськими племенами. Саме в могильниках останніх, ще колективних, грунтових, з’являються поховання чоловіків з ознаками влади — булавами, хоча місце поховань ще не виокремлювалося особливими зовнішніми прикметами. В усякому випадку, вони не зафіксовані в таких могильниках, як Микільський та Маріупольський. Соціальні зміни спостерігаються з появою поховань, які віднесені нами до скелянської культури та які Д. Я. Телегін визначив як новоданилівські. Найдавніші з них приурочені до тих самих маріупольських могильників, але вирізняються своїм відособленим положенням та наявністю зовнішніх ознак — кам’яної закладки, скрині тощо. Саме над похованнями представників цієї культури почали споруджуватися і перші кургани. Скелянці пройшли своєрідний шлях соціального розвитку, зумовлений не тільки внутрішніми чинниками, а саме формуванням груп населення, що перейшло до більш рухливих форм скотарства, а й зовнішніми. Останні визначалися передусім високим рівнем розвитку населення землеробських культур Балкано-Карпатського регіону, зокрема їхнім металургійним та металообробним виробництвом. Провідну роль у цей час у скотарів відіграє престижний обмін, основною метою якого було отримання мідних і золотих прикрас та знарядь, сировини для власного виробництва у племен гумельницької та варненської культури. Це спричинилося до виділення у скелянців окремих груп, котрі починають сконцентровувати в своїх руках усю посередницьку діяльність, набуваючи при цьому більш виразного соціального та, безумовно, майнового статусу в структурі скелянських громад. Це яскраво відображають археологічні пам’ятки. Від Подунав’я до Приазов’я з’являються