Ден Браун - Джерело

ви це зробити? Звичайно, ні. Події можуть розвиватися буквально тисячами способів. А якби у вас була машина часу і ви могли б перенестися на п’ятнадцять секунд у майбутнє, подивитися, що буде з кулями, а тоді повернутися? Вірте чи ні, друзі, але техніка нам уже може в цьому допомогти.

Едмонд показав на численні камери, розставлені понад краями столу.

— Використовуючи оптичні сенсори, які визначають швидкість, напрямок руху і кут обертання битка, я можу за допомогою підрахунків зробити «знімок» кулі в будь-який заданий момент. Завдяки таким знімкам я можу робити надзвичайно точні прогнози подальшого руху.

Ленґдон згадав, як використовував симулятор гольфу, де подібна технологія з гнітючою точністю передбачала йому типову ситуацію: м’яч завертає просто в ліс.

Едмонд тим часом вийняв великий смартфон. На його екрані було зображення більярдного столу з завмерлою віртуальною кулею. Над битком маячило кілька рівнянь.

— Знаючи точну вагу битка, його розташування і швидкість, — промовив Едмонд, — я можу розрахувати його взаємодію з іншими кулями й перебачити результат.

Він торкнувся екрана — і віртуальний биток ожив, розштовхав фігуру з куль, і чотири з них упали в різні лузи.

— Чотири кулі, — прокоментував Едмонд. — Непоганий удар. — Він поглянув у камеру. — Не вірите?

Він клацнув пальцями над справжнім більярдним столом, биток зірвався з місця, покотився, з гуркотом врізався у фігуру з куль і розігнав їх. Ті самі чотири кулі влучили в ті самі чотири лузи.

— Не зовсім машина часу, — посміхнувся Едмонд, — але майбутнє завдяки їй побачити можна. До того ж за її допомогою я можу змінювати вплив законів фізики, коли це потрібно. Ось, наприклад, можу прибрати тертя — і тоді наші кулі ніколи не сповільняться… так і будуть качатися, доки всі потраплять у лузи.

Він натиснув кілька клавіш і знову запустив віртуальний більярд. Цього разу, коли фігуру було розбито, кулі, відбиваючись від стінок, не сповільнювались і шалено ганяли столом, падаючи в лузи, доки залишилися кружляти на столі тільки дві кулі.

— І якщо мені набридло чекати, доки попадають оці дві, — мовив Едмонд, — я просто можу прокрутити процес уперед. — Він торкнувся екрана, і ті дві кулі прискорилися настільки, що їх стало ледь видно, і врешті теж упали в лузи. — Ось так я можу зазирнути в майбутнє задовго до того, як подія станеться. Комп’ютерні моделі — це дійсно віртуальні машини часу. — Він трохи помовчав. — Звичайно, в малій замкненій системі, на кшталт цього більярда, це доволі проста математика. А якщо взяти складнішу систему?

Едмонд показав пробірку Міллера — Юрі і всміхнувся.

— Гадаю, ви розумієте, що я з нею зробив. Комп’ютерне моделювання — це така собі машина часу, і загляньмо в майбутнє… можливо, навіть на мільярди років уперед.

Амбра посунулася на дивані, не зводячи очей з Едмонда.

— Як ви розумієте, — мовив Едмонд, — я не перший науковець, який досліджує первісний бульйон. У принципі, експеримент очевидний, але реалізувати його на практиці жахливо складно.

Знову з’явилося бурхливе первісне море з блискавками, вулканами й високими хвилями.

— Відтворення хімії океану треба симулювати на молекулярному рівні. Це десь так, як передбачати погоду, враховуючи точне розташування кожної молекули повітря в певний момент. Отже, пристойно змоделювати первісний океан можна тільки на комп’ютері, який розуміє не лише закони фізики стосовно руху, термодинаміки, тяжіння, збереження енергії і так далі, а ще й закони хімії, щоб можна було точно відтворити зв’язки, які утворює кожен атом у тому кипучому супі.

Тепер глядачам уже показували океан не згори, а з глибини за велетенського збільшення: у краплині води шумували віртуальні атоми й молекули, то з’єднуючись, то розпадаючись.

— На жаль, — промовив Едмонд, знову з’явившись на екрані, — така великомасштабна симуляція вимагає гігантської потужності процесора, якої не має жоден комп’ютер на землі. — Його очі знову радісно загорілися. — Жоден — крім одного!

Почулися звуки органа: залунав славнозвісний початок «Токати й фуги ре мінор» Баха — і на екрані з’явилося зображення величезного двоповерхового комп’ютера Едмонда.

— E-Wave, — прошепотіла Амбра, яка до того не могла спромогтися на слово.

Ленґдон дивився на екран. «Звичайно… це прекрасно».

Під драматичну органну музику Едмонд показав глядачам свій суперкомп’ютер: шалену екскурсію завершило відкриття «квантового куба». Орган вибухнув громоподібним акордом: Едмонд не шкодував ефектів.

— Головне, — відзначив він, — що E-Wave може відтворити експеримент Міллера — Юрі у віртуальній реальності надзвичайно точно. Я не міг змоделювати весь первісний океан, звичайно, так що створив таку собі замкнену п’ятилітрову систему, до якої вдавалися Міллер і Юрі.

На екрані з’явилася віртуальна посудина з хімічними речовинами. Вона більшала й більшала, доки її вміст стало можна розгледіти на атомному рівні: атоми носилися нагрітою сумішшю, з’єднувались і роз’єднувались під дією температури, електрики й руху.

— У цій моделі є все, що ми знаємо про первісний бульйон від часів експерименту Міллера — Юрі, зокрема й імовірна наявність гідроксильних радикалів від наелектризованої пари та сульфідів карбонілу від вулканічної активності, а також вияви теорій «зменшення атмосфери».

Віртуальна рідина на екрані й далі шумувала, у ній утворювалися групи атомів.

— А тепер прискормо процес… — радісно промовив Едмонд, і відео замелькотіло перед очима: утворювалися дедалі складніші сполуки. — За тиждень ми побачимо ті самі амінокислоти, які бачили Міллер з Юрі… — Тепер зображення рухалося ще швидше. — І ось… приблизно через п’ятдесят років ми починаємо бачити натяк на елементи РНК.

Усе кипіло, шумувало дедалі швидше.

— А тепер — іще швидше! — збуджено вигукнув Едмонд. Молекули на екрані з’єднувалися, структури ускладнювались, а програма накручувала сотні, тисячі, мільйони років. Усе мінилося з карколомною швидкістю, й Едмонд весело вигукнув: — І вгадайте-но, що в нас буде у пробірці?

Ленґдон з Амброю аж нахилилися до екрана.

Раптом радість Едмонда різко зникла.

— Абсолютно нічого… — промовив він. — Нема життя. Ніяких спонтанних хімічних реакцій. Ніякого моменту Творіння. Просто мішанина неживих речовин… — Він важко зітхнув. — Я б міг зробити тільки один логічний висновок…

Він печально поглянув у камеру.

— Щоб вийшло життя… необхідний Бог.

Ленґдон був глибоко вражений: «Що це він каже?!»

Але за мить обличчя Едмонда осяяла легка усмішка:

— Або ж, — промовив він, — може, я просто не врахував якогось важливого компонента?

Розділ 92

Амбра Відаль сиділа зачарована, уявляючи, як мільйони людей по всьому світу просто в ту саму мить, як і вона, захоплені презентацією Едмонда.

— То чого ж мені бракує? — промовив Едмонд. — Чому в моєму первісному бульйоні не утворюється життя? Я не знав — тож я зробив те, що роблять усі успішні