Люко Дашвар - Ініціація

Отоді-то і накрило Оверкового сина Івана справжнє горе. Гроші з кулька перерахував: мамо рідна! Менше шести тисяч лишилося. Це що ж виходить? Що Іван на захист від Перегуди вже більше чотирьох тисяч баксів від себе відірвав?

— Твою мать, твою мать! — аж розплакався над тим кульком. А ще ж якось треба дружині пояснювати, куди грошики розлетілися. І що казати? Не признаватися ж, що підпалив Перегудину хату! Іванова жінка, хоч і прагматична, але як на базарі яйцями торгує, так віддає покупцеві решту до копійки, дурна жінка, бо їй, бач, чужого не треба! Та й не повірить. Знову почне: курву завів, курву!

— Твою мать!

Розгнівана дружина покинула Івана з кульком у руках біля котла на кухні, пішла на поминки Шовкопляса, аби набратися снаги для подальших катувань чоловіка.

— Готуйся, козел! — пообіцяла. — До сутінків повернуся і вже не зупинюся, поки не скажеш, куди гроші подів!

Твою ж мать! Дивився Іван на залишки баксів зі схованки, уже не плакав. Така лють охопила, аж обісцявся на автоматі, бо перестав контролювати скривджений Перегудою (а ким іще?) сечовий міхур. Усі біди від Перегуди. Стирчить дровинякою в Івановому оці!

— Сам дурний! Сам! — шепотів злостиво. — Треба було дочекатися, щоби Перегуда до своєї хати повернувся, спати вклався, і після того підпалювати. Жив би тепер, горя не знав!

Труси поміняв, задумався: що робити? Аж у голову прозріння — бемц!

— Так он ти що задумав, гнидо! Ходиш, удаєш, що забув про мене, а сам мене зі світу зжити хочеш! — промовляв до уявного Перегуди. — Знайшов чорну відьму, дав їй грошей, аби вона мене зурочила! Щоби я розум втратив, став грошима фінькати, як дурний, щоби обсцикався-обсирався, щоби член не стояв, щоби здох, як собака!

Твою ж мать! Заметушився: сьогодні ж знайде альтернативну Павловій надзвичайно могутню чорну відьму (десь же вони є!), віддасть їй шість тисяч баксів: хай переборе закляття Павлової відьми і вб’є Перегуду! Бакси до рук знову взяв, а вони прилипли до Іванових долонь, просяться, віщують: не віддавай, бо до ранку не доживеш! Дружина тебе і без Перегуди ухойдокає.

— Так і буде! — засмутився, аж знову заплакав. — Пропав я. Геть пропав!

А сутінки вже ось. Зараз п’яна дружина повернеться з поминок! Бакси в кульок сховав, застиг: куди від біди бігти, де сховатися? Та коли сердита дружина стала на порозі, підвівся, випнув грудну клітку, як гордий партизан у гестапівській катівні зі старих радянських фільмів.

— Стріляй! — вигукнув, хоч вогнепальної зброї в хазяйстві ніколи не водилося. — Стріляй, паскудо!

— Зараз! — хижо мовила дружина. А вогнепальної ж зброї ніколи в руках не тримала, бо не було за що триматися. Мабуть. Чи Іванова жінка теж від чоловіка секрети мала?

Відскочив до стіни, заволав:

— Присягаюся, до зими замість чотирьох тисяч — шість матимемо! Присягаюся! Я чотири тисячі Тасі Ягольник позичив під великі відсотки! А тобі не казав, бо ти дурна! Тобі курви ввижаються там, де в мене ділові стосунки. А я для сім’ї старався! Для тебе, кобила ти невдячна! Що?! Не віриш? Нотаріусисі подзвони! Завтра, бо ніч уже і ти п’яна!

— Подзвоню! — пообіцяла дружина, та Іван видихнув лише тоді, коли вона вклалася спати і захропіла. Виграв кілька годин часу!

До ранку встиг відіслати Тасі Ягольник сувору есемеску, в якій повідомляв: збрехав дружині, що позичив Тасі чотири тисячі баксів під відсотки. Тож, якщо Іванова дружина про те Тасю запитає, хай Тася підтвердить, якщо хоче, щоб ніхто не дізнався, які вона оборудки з нерухомістю провертає і які скажені гроші за те бере! Трохи подумав і ще одну есемеску навздогін надіслав: «Потопиш човен — сама підеш на дно!»

«І Перегуду треба на дно», — допетрав. Навіть зрадів: ще лишилося клепки в голові! Нащо мотатися в пошуках якихось відьом, власні грошики їм віддавати, просити, щоби знищили хутірського житця? Сам усе зробить. Безплатно. Ані копійки не витратить!

— Уб’ю, — шепотів. — Кілька днів подумаю, як це зробити, і вб’ю. Розберуся з Перегудою, потім подумаю, як до зими шість тисяч баксів собі повернути.

2.

Уночі після похорону Сашка Шовкопляса Павло Перегуда теж не спав. Сидів поряд із Галею в дворі Шовкоплясів під виноградом, мовчав. Що казати? Хіба є Галина провина у тому, що чорна смуга в Павловому житті розрослася до величезного чорного поля: стелилося перед хутірським житцем аж до обрію? За що не візьметься, все з рук валиться. З сирами був почав, та скоро зрозумів: без нової сироварні марно метушитися. Ані кількості, ані якості. Хотів було міні-сироварню купити, та для того довелось би брати останні гроші з будівництва. А хіба можна в зиму недобудований дім без вікон-дверей лишати? Кинувся вікна-двері замовляти, виробники такі ціни загилили, що аж загальмував, бо вигідніше було самому їх змайструвати. Тільки того і зробив, що замовив деревину, та і ту треба було чекати, бо її ще мали якісно висушити.

— У літній кухні зимуватимеш? — спитала Галя.

— Давай теє… вдвох перезимуємо, — сказав.

— А свекруху куди? Чи ти мене до себе кличеш разом із Сашковою матір’ю?

— Хай буде собі і баба.

— Тоді сам до нас перебирайся. Одному мужикові легше з місця знятися, ніж двом бабам разом із їхнім мотлохом. І хата в нас нормальна. І асфальт.

— Не можу. Робити щось на обійсті треба, бо скоро Валєрчик повернеться, а мені і постелити йому нема де. І ти б допомогла по господарству. А у вашій хаті мені що робити? Сидіти?

— Свекруха не погодиться на хутір перебратися.

— Сам із нею побалакаю, — підвівся, брови насупив.

— Куди? Зараз зібрався з нею балакати?

— А чого чекати?

— Та стій! Сашка щойно поховали! Свекруха тобі очі видряпає, якщо про переїзд заведеш.

— Таке кажеш! — на землю плюнув, посунув до хати Шовкоплясів.

Галя на ноги зіпнулася, стала біля вікна, зазирнула: хоч би не побилися!

Галина свекруха сиділа біля столу, хитала головою у чорній хустці, дивилася в одну точку. Ніби не помічала Перегуду, що він стояв за метр від баби, яку в Карасівці всі знали як іще те стерво, бо з роками не тільки старішала, але й набиралася ще більшої стервозності. Торік навіть вилила в єдиний на всю