Кулик Степан - Яничари, Кулик Степан

— І що, ти навіть не спробуєш?

— Ні, — Уна більше не здавалася розгубленою і дивилася на Климука дуже серйозно. — Дякую тобі за турботу, але доти, доки я залишаюся вдома, ще є шанс довести свою непричетність. Але, як тільки спробую втекти, зникне і ця можливість.

— Впевнена?

— Так!

— Але…

— Не треба її вмовляти, Весте! Уна дівчинка розумна і все правильно вирішила… Нелегальний стан на Белоні — рівнозначний вироку смерті. Так буде краще для всіх… — голос, що пролунав ззаду, змусив Климука рвучко озирнутися.

— Без різких рухів, гаразд?

Але Вест і сам завмер, коли побачив, хто саме стоїть у дверях, недбало спираючись плечем об одвірок.

— Ти?!

— Не чекав? Ну, привіт, яничаре. Давненько ж ми з тобою не бачилися.

— У мене галюцинації? Чи це й справді ти?

— Я, Весте, я. Не сумнівайся. І обійдемося без фокусів. Домовились? Зі мною ти, звичайно, впораєшся. Але хто ж ходить у гості без супроводу. Та й не продуктивно це. Повір, нам є що обговорити. Тебе прислали на розвідку. Ось і не поспішай назад, поки не збереш усю можливу інформацію.

— І ти мені її даси?

— О, про це можеш не турбуватися. Співрозмовників у тебе і без мене буде достатньо. Обіцяю. Замучишся вислуховувати…