Євгеній Шульженко - Знайдені, Євгеній Шульженко

Мілана сіла на коріння та трохи відпочила. «Що робити в таборі?» - подумала дівчина, поки відпочивала та вирівнювала дихання. Діма світиться, адже він стрибнув у криницю. З Іваном було простіше – надріз, витягнула непотріб, все швидко загоїлось. А в випадку з Дімою – не зрозуміло. Вона сподівалась, що деякі діти будуть також мати сторонні речі всередині себе. Мілана побачить світіння та зможе витягти це. Але, звичайно, будуть ті, хто своєю волею забажав залишитись. «Наприклад, Василь?» - подумала дівчина.

Вона встала та потягнулась. Розвернувшись трохи вправо від дерева лисиць, почала підніматись на пагорб. Саме в цьому місці друзі опинились декілька разів, намагаючись вийти до табору. Мілана була впевнена, що таку петлю неможливо зробити в проміжному світі, адже істоти самі не змогли б пройти далі. Несподівано, дівчині прийшла цікава думка, тому вона сіла біля одного з дерев та закрила очі.

Мілана зосередилась на відчуттях того, що може бути навколо. Погоду уявити складно, адже вона не розуміла що зараз відбувається в світі лісу. Вона спробувала відчути лисиць.

Деякий час нічого не відбувалось, але потім вона відчула сморід. Це було щось знайоме, але неймовірно огидне. Мілана не могла рухатись в цьому стані, але вона могла присягнутись, що ніс точно зморщився. В мить, вона зрозуміла, що сморід йде від дерева, це були лисиці! Дівчина відчула декілька десятків хижаків, що спали. Отже, надворі вже ніч  Більш за все, друзі вже зрозуміли, що Мілана зникла. «Чи продовжили вони заняття? Чи був у них успіх?» - захвилювалась дівчина. «Головне, щоб вони не кинули все, та не почали її шукати» - Мілана зітхнула та зосередилась на тому, що відбувалось навколо.

Крім лисиць, дівчина не відчула інших істот. Навколо не було жодних рухів, тому що погода в світі лісу була тиха та спокійна. Відчула чисте небо та тисячі зірок. Спробувала побачити їх, але як тільки все почало навколо біліти, відмовилась від цієї ідеї. «Наче все чисто» - дівчина хотіла вже виходити з цього стану, але згадала за поклик. Вона спробувала уявити собі стіну в голові, та думки, які не могли пройти крізь цю стіну. Чи буде мати це результат – не відомо, але дівчина відчула, що як тільки вона посилає думки в цю стіну – вони просто зникали, забувались.

Мілана відчула можливість рухатись та відкрила очі, глибоко вдихнувши повітря проміжного світу. Воно не мало запаху, лише відчувалась температура, що почала падати вниз. Не суттєво, але дівчина пошкодувала, що не взяла з собою кофту.

Встала та пішла в сторону табору. Невдовзі, побачила гай з ліщиною та іншими кущами, що росли по праву сторону. Саме на цьому шляху, в свій час з’явився Костя, та згодом, Мілана побачила, що це був той самий олень. Вона згадала, що олень на початку постійно приходив до неї, хоча, якщо вона сама переходила в світ сутінків, олень просто повертався на своє місце в таборі. Кожен раз. Дивно, але тоді Костя та Аринка ще не знали, які в них виникли проблеми. Мілана всміхнулась цій думці. «І це ще не кінець, шановні» - подумала вона та хмикнула.

Дівчина чкурнула вперед, але потім зрозуміла, що цим шляхом можуть пересувати Костя та Аринка. Швидко заскочила до ліщини та вийшла на струмочок, яким добирався Костя. Обережно дивлячись під ноги, пішла паралельно дорозі. Вийшовши на відкриту місцину, оглянулась та пішла далі. Цей шлях – останній до табору. Далі лише відкрита галявина з деревами та година пішки.

Мілана випрямилась, поправила волосся та пішла вперед. «Спочатку, обійду табір та спробую вийти з лісу» - подумала дівчина, уважно слідкуючи за місцевістю. «Сумніваюсь, але надія вмирає останньою» - сама собі сказала вона. Крок за кроком йшла впевнено вперед, час від часу ховаючись за стовбурами дерев. «Як же цей проміжний світ сумний» - подумала вона, дивлячись на переважно сірі відтінки. Як тут можна жити? «Я напевно сама б почала заганяти до лісу дітей та висмоктувати їх радість» - всміхнулась Мілана, але згадала Бегемота, який запевнив, що цей світ був інакшим.

Через годину шляху, Мілана вийшла на високий пагорб та подивилась вперед. Вона впізнала паркан, який діти зробили для охоронців та всміхнулась. «Я прийшла!» - крикнула дівчина собі в голові.