Володимир Миколайович Владко - Аргонавти Всесвіту

дивно, що він такий простенький, непоказний зовні! Якісь камінці. Ну, світяться в темряві, велике діло! Звісно, забавно, втім… Ні, це просто досадно: якщо б камінці не світилися, вона, напевно, пройшла б повз них і не звернула ані найменшої уваги. Невже і ультразолото буде таким самим непомітним? Ні, ні, такого не може бути! Адже ж сама назва яка приваблива: ультразолото! Цікаво, як воно виглядає? І хто з них його відшукає? Мабуть, Вадим Сергійович, він спеціально ж розшукує його, те ультразолото. І навіть каже, що воно мусить бути десь поблизу…

Фантазія дівчини розпалювалася. А чому не може трапитися так, що ультразолото знайде також вона? Скажімо, це може відбуватися так…

Вони довго, цілий місяць копають глибоку шахту. Вадим Сергійович палко доводить, що ультразолото незабаром з’явиться, а проте його все немає й немає. Вони в скафандрах спускаються в шахту і шукають глибше й глибше. Складні прилади підтверджують слова Вадима Сергійовича: так, шукачі ультразолота на вірному шляху! Дедалі більше підвищується температура в шахті. Ось уже майже неможливо працювати, така жара. Мабуть, шукачі наблизилися до підземних вогнищ, де створюється магма. Так, певна річ, тільки там можна ще знайти дорогоцінний благородний метал, тільки там, у глибоких надрах Венери, збереглися його запаси. І жара, задушлива жара!.. Хтось падає непритомний. Його виносять з шахти, але Галя не кидає роботи. Вона знає, що саме їй треба бути попереду, завжди попереду! Галя обливається потом, вона вже через силу може дихати, в голові стоїть важкий гул, але вона вперто працює. Потім ще хтось непритомніє. Проте не вона! Вона лишається сама. На ній лежить уся відповідальність, від неї залежить успіх діла! Галя знає це — і працює. І ось лунає грім! Все навколо гуркотить і здригається, це дуже страшно, — але із отвору, який пробила останнім ударом Галя, вже ллється потік вогняного, сліпуче яскравого, дорогоцінного розплавленого ультразолота! І тоді втомлена вкрай, але безмежно щаслива Галя підіймається на поверхню і скромно доповідає Миколі Петровичу: ультразолото знайдене!..

Або ні, навіть не так. Адже ж ультразолото зовсім не обов’язково мусить бути розплавленим. І перед очима збудженої дівчини вже виникала інша, не менш фантастична приваблива картина…

Знову праця в шахті. Обов’язково в шахті, бо таємниче ультразолото мусить знаходитися десь глибоко під поверхнею Венери, адже ж це всім відомо. І знову товариші один за одним змушені кинути роботу. їм треба відпочити, їм бракує сил. Ніхто не може бути таким наполегливим і самовідданим, як вона, цього Галя певна, хоча, звісно, ніколи й нікому про це не скаже. І, звичайно, вона знову робить останній удар киркою. Перед нею відкривається величезна печера. Зрозуміло, ця печера аж ніяк не така похмура, як та, з потворою… Вона залита яскравим світлом. Посередині неї, наче неймовірний велетенський самоцвіт, в якому виблискує золоте полум’я, граючи всіма барвами райдуги, — лежить блискуча багатогранна брила ультразолота! До неї навіть не можна наблизитися, така вона сяюча, вона засліплює очі, від неї в усі боки розлітаються блискавки, сині, зелені, червоні холодні блискавки… Ось воно яке, ультразолото! І Галя приводить Миколу Петровича до цієї печери, показує йому: будь ласка, ультразолото знайдене, все в порядку!..

Легко зрозуміти, як страждала Галя Рижко протягом цих злощасних п’яти діб, які їй довелося провести в каюті, доки не зник біль і не спав опух. Адже решта працювали, тільки вона сама лежала, нічого не роблячи, і навіть заважала товаришам, які змушені були ходити біля неї. Втім, усе минає, — минула і хвороба. Галя взяла, нарешті, участь в спільній роботі.

Вона допомагала Соколові, який наполегливо шукав ультразолото, але ніколи не розповідала Вадиму Сергійовичу про свої мрії, пов’язані з цим таємничим елементом, що досі вперто ховався від них. За дорученням Миколи Петровича Галя збирала гербарій зразків рослинності Венери — і це було дуже цікаво. Колекція рослин юрського періоду! Кожен зразок, який Галя додавала до гербарію, збагачував не лише ботаніку, а й палеоботаніку — науку про найстародавніші, доісторичні рослини. Адже досі наука мала справу тільки з скам’янілими рештками подібних рослин або їх відбитками, що збереглися в нашаруваннях земної кори. А тепер учені побачать справжні рослини юрського періоду, зірвані Галею власноручно на Венері, справжні оранжево-червоні паростки, бруньки, різнобарвні квіти! Наукову цінність такого гербарію не можна було порівняти ні з чим. Галя чудово розуміла це — із захопленням збирала рослини, щиро радіючи, коли Микола Петрович хвалив її за який-небудь рідкісний екземпляр.

Але найчастіше вона подорожувала вдвох з Ван Луном до «печери потвори», як називали вони місце підземної бійки з гігантською вусатою твариною. Побоюючись повторення такої бійки, Ван Лун під час першого ж таки походу по інфрарадій знищив дитинчат тварини, які залишалися в печері.

— Могли зрости. Тепер безпечно, — лаконічно повідомив він Галі після того.

Ці подорожі були дуже втомлюючими. Обережний Ван Лун стежив за тим, щоб вони швидко збирали мінерал, як розпорядився Риндін, і без затримки переносили його до міжгір’я. Академік побоювався впливу інфрарадію на організми людей. Іноді Ван Лун буркотів:

— Носимо, не знаю, для чого. Забрати з собою на Землю не можна, тільки кладемо й кладемо. Для радості Вадима, мабуть.

Втім, таке було розпорядження Риндіна, який сподівався все ж таки знайти спосіб захисту інфрарадію від космічного проміння.

Думки про інфрарадій не давали Галі спокою. її захопило одне цікаве питання, пов’язане з цим дивовижним елементом.

Інфрарадій сильно обпік їй ногу. В його активності дівчина переконалася на власному досвіді. Але ж вона зазнавала дії інфрарадію дуже недовго. Тоді як же та потвора і її дитинчата? Адже ж вони жили в печері постійно, хоч та печера була вкрай насичена випромінюванням інфрарадію. І він ніяк не впливав на них. Чому? Потвора не лише не зазнавала шкоди від випромінювання, але навіть, думала Галя, не помічала його. Інакше хіба ж вибрала б вона цю печеру для свого лігва? А її дитинчата? Припустімо, що інфрарадій не впливав на дорослу потвору, тому що на ній був товстий панцир: хто його знає, може, той панцир так само затримував випромінювання, як свинець, Галя не знала цього. Проте на дитинчатах панцира ще не