Антон Віталійович Санченко - Земля Георгія

до його друзів на Землі з ідіотськими запитаннями. Час було виходити з капсули у відкритий космос. This is Major Tom to ground control, I’m stepping through the door And I’m floating in the most peculiar way And the stars look very different today For here am I sitting in a tin can, far above the world Planet Earth is blue and there’s nothing I can do

Майор Том доповідав у Центр управління польотом, що виходить через люк і пливе в невагомості посеред кабіни, схожої на консервну бляшанку, високо над світом. Зорі здавалися йому дещо дивними.

Планета Земля була блакитною, і нічого з цим подіяти було неможливо.

Мене завжди найбільше розчулював саме цей рядок: «Planet Earth is blue and there’s nothing I can do».

Але Юрасик знову вдарив по струнах чосом і двічі прихлопнув долонею по деці.

Though I’m passed one hundred thousand miles, I’m feeling very still And I think my spaceship knows which way to go, tell my wife I love her very much she knows

Майор Том пролетів вже сто тисяч миль, але почувався добре. Космічний корабель неначе сам знав дорогу. Майор саме просив передати дружині, що він її дуже любить, коли сталося щось незрозуміле:

Ground control to Major Tom: Your circuit’s dead, there’s something wrong. Can you hear me Major Tom? Can you hear me Major Tom? Can you hear me Major Tom? Can you…

Майор Том не відповідав на безперервні виклики ЦУПу. І його контури життєзабезпечення відмовили.

Але мелодія Бові, яка наче сама була втіленням шаленого лету над голубою земною кулею, на висоті, з якої непомітні жодні кордони; Кавказ та Карпати здаються носами на зашкарублій шкірі земної поверхні, причому Карпати — кирпатим слов’янським, а Кавказ, відповідно, чималим носярою Фрунзика Мкртчяна чи Вахтанга Кікабідзе; з якої Чорне Море видається дрібною калюжкою, козячим копитцем, що з нього сестриця Оленка забороняла пити братику-Івасику; з якої Дніпро та Ріоні схожі на ручаї поту на чолі чи сліз на щоках; з якої усі наші негаразди і навіть війни здаються дрібними непорозуміннями, бо не війни, а лише мир, здатні змінювати вигляд Землі з космосу: розливати ріки, загативши їх греблями, намивати посеред моря рукотворні острови, диміти трубами невтомних заводів, змагаючися з хмарами, виривати цілі Великі каньони крокуючими екскаваторами та перевозити їх руду до пащек доменних печей самоскидами, схожими згори на мурашів; фарбувати цілі країни в колір тюльпанових полів чи стиглої пшениці, зеленити їх висадженими ще пращурами лісами, покривати простір суші мереживом автомобільних шляхів та залізниць, проганяти нічний морок на темній половині Землі блискітками ліхтарів на вулицях мегаполісів, міст, містечок та селищ, які з космосу здаються світляками різного розміру, що обсіли темну сушу; змінювати берегову лінію морів, насипаючи дамби чи вириваючи й поглиблюючи цілі затоки, перетинати океани на жуках-плавунцях, що залишають довгий білий слід за кормою, який помітно навіть з космосу, і везуть в череві нафту чи зерно, метал чи крам, навіть отари живих овець з місць, де цього з надлишком, до місць, де цього не вистачає; робити ще безліч справ, яких непомітно з космосу, але без яких наш метушливий гігантський мурашник посеред холодних зір не міг би жити й кидати виклик тим зорям.

Here am I floating round my tin can, far above the moon Planet Earth is blue and there's nothing I can do

Тож мелодія Бові несла Майора Тома над усім цим зі швидкістю 11 кілометрів за секунду, і майор був безпорадним, але, мабуть, щасливим, що зміг побачити нас з височини, з якої раніше міг нас бачити лише Бог.

Planet Earth is blue and there's nothing I can do, —

співав Юрик, і пісня його неслася над водою нічної гавані й відлунювала від хвилеломів.

КІНЕЦЬ МАНДАРИНОВИХ ЖНИВ

Навряд чи вам буде цікаво, як ми наступного дня таки пригнали того камаза до борту «Вадічки». Скажу лише, що зробили ми те занадто рано, впоравшись значно