Станіслав Стеценко - Чорна акула в червоній воді

Звісно, що тут розуміти, в хисті користування косметикою в Дебори багаторічна практика, а в цього бовдура багаторічна практика розбуркування серед ночі і облаювання кретинами порядних людей. Кисть була в стані повної бойової готовності. Приємне тепло розливалося від пальців до ліктя. Я склав кулака — щільно стиснув і зігнув чотири пальці, притис великим.

— Вона згвалтувала мене, — Боб відступив, косячись на мої кулаки, — тричі підряд. А в перервах, коли я був мало на що здатний, продовжувала задовольнятися самим флаконом!

— Іди ти… — спочатку я вирішив, що ця заяча душа боїться за цілість гаманця, бо рівно через хвилину він мав схуднути на вартість вставної щелепи. Але роздумав, опустив руку і сперся на стіну. Навряд чи цей бовдур здатен придумати таку історію.

— То була справжня фурія! Ледве вирвався, і то лише тому, що з води з’явився тип в аквалангу. Я подерся на скелю і втік. Навіть згори чув, як той тип репетує.

Ми мовчки запалили.

— І ти залишив того ящика на пляжі? — невдоволено запитав я.

— Чого б то мав лишати добро, — відповів Боб. — Коли ти пішов, я зразу відніс його до «Челенджера».

«Челенджер» — це старий Бобів «Москвич». Якби «Москвичі» виробляли в минулому сторіччі, можна було б запідозрити, що то перша модель.

— І де він зараз? — я випустив кільце диму.

— Біля твого під’їзду, — Боб випустив своє, і кільця зависли над нашими головами, як німби над двома святими.

— Тут палити не можна, — сказав хтось поряд, мабуть, янгол. Та ні — в дверях сусідньої квартири стояла Голуба Болонка — моя сусідка: пудовогруда, з розкішними формами стара діва. Я називаю її Голубою Болонкою тому, що має улюблену зачіску — волосся, яке стирчить урізнобіч, вифарбоване у блакитний колір, аби приховати сивину. — Бо швидко зателефоную до пожежної охорони.

Ми перезирнулися. Хлопці «хоч куди» розуміються без слів.

— Відмінний дезодорант, — сказав я.

Запідозривши щось, вона відступила в квартиру, залишивши в щілині обличчя з виряченими очима.

Думаю, Боб мав народитися жінкою — в хисті користування дезодорантом цього разу навіть Деборі важко було б дати йому бодай очко наперед. Флакон «Марини» піднявся, наче голова очкової змії, і виплюнув Болонці в обличчя струмінь пахучої рідини. Двері зачинилися, та щоб заглушити прокльони, треба було б на їх місці звести стіну метрової товщини. В коридорі стояв тяжкий дух — схоже, це й був «хвилюючий запах східних трав і бальзамів». Боб шморгнув носом, а я навпаки — затулив обличчя коміром.

Завжди шкодував, що живу на другому, а не на п’ятнадцятому поверсі, та цього разу те було дуже до речі. Ми вийшли у двір і видерлися на величезного каштана, що ріс поруч з будинком. Вікно було відчинене. Боб довго вмощувався на гілці, наче папуга на хиткому кільці, і стих, лише коли я стусонув його ліктем поміж ребра.

Болонка швендяла кімнатою, приклавши до обличчя рушника, її губи ворушились, бурмочучи прокльони. Потім губи перестали ворушитися і розпливлися в дурнуватій усмішці. Болонка сіла на ліжко. Воно стояло поряд із підвіконням, і мені було чути навіть її важке дихання. Руки безладно заснували по стегнах, по грудях, по лиці. Поступово рух упорядкувався. Вона задерла халат, розсунула коліна, одна рука сховалася під халатом, і тіло затремтіло.

Я глянув на Боба — він сидів на гілці, подавшись усім тілом, з роззявленим ротом і виряченими очима. І дійсно, видовище було — я тобі дам! Схоже, вона так і не зрозуміла, що з нею діється. Тіло вигнулось дугою, Болонка застогнала. Це було схоже на сексуальну ломку. Дихання прискорилося до краю. Навіть не думав, що можна так швидко дихати. Лице вкрили краплі поту, очі були заплющені. Мабуть, губи пересохли, і вона без кінця облизувала їх рожевим язиком. Нарешті руки впоралися з поясом, і вона здерла халата. На моє здивування, на ній була дорога білизна. Мабуть, і деякі старі діви розуміються на цьому.

З кімнати долинули звуки, схожі на схлипування, котрі поступово перейшли в нервовий сміх. По щоках котилися сльози. Раптом вона зіскочила з постелі і схопила зі стола якогось журнала. Зробила це так рвучко, що я від несподіванки мало не гепнувся з гілки. На розвороті грав м’язами напівоголений Сильвестр Сталлоне. Вона поклала журнал перед собою на подушку і почала повільно стягати білизну. Впоравшись і, не відриваючи від Сільвестра погляду, обхопила коліньми обидві руки і зойкнула. Зойк відбився луною від сусіднього будинку, і десь поряд завив бродячий пес.

Боб штовхнув мене в спину:

— Я не можу на це дивитися. Дай пройти.

Я відсунувся, і він, підтягнувшись на руках, тихо опустився на підвіконня. Картина, й без того досить цікава, мала набути ще більшого динамізму. Болонка не здивувалася. Лише простягнула руки назустріч Бобові. Ця «Марина» творить чудеса. Мабуть, Болонка не здивувалася б, якби у вікно до неї ліз навіть сам Сильвестр. Я перебрався ближче, щоб краще бачити, та той мерзотник Боб обернувся і запнув вікно шторою.

Вилаявшись, я зліз, сів на сходах і запалив. Боб вийшов за півгодини. Навіть не вийшов, а вистрибнув, мов корок із пляшки шампанського, і обома руками причинив двері. Спітнілий, наче години три боровся з самим Рембо.

— Все, більше не можу, — сказав, одсапуючись і ледве стримуючи двері, що дрижали так, наче за ними був диявол. — На найближчий рік я — закінчений імпотент. Того, хто при мені заїкнеться про секс, розчленю на дрібні шматки і засолю