Джон Гришем - Адвокат негідників

— У Вуді вистачає влади, Моссе. Він може це зробити.

— Чому це має бути в угоді? Чому ви не можете просто зробити як належить і співпрацювати з поліцією? Якщо ви вірите Сванджеру, і якщо він справді не є вашим клієнтом, то допоможіть копам. Чорт забирай, ідеться про невинну молоду жінку.

— Тому що я так не працюю, — кажу я, хоч і втратив сон, силкуючись самому собі відповісти на це запитання. — Я маю представляти клієнта — винного, як і більшість із них, — і я шукаю способи йому допомогти. У мене нема клієнтів, які мають потенціал законно заробити багато грошей, але цей малий не такий. Він міг піднятися сам і витягти свою чималу родину з гетто.

— Гетто тут — це краще, ніж там, звідки вони прибули, — кидає він, і одразу шкодує про ці слова.

Не коментуючи, розважливо пропускаю це повз вуха.

Спостерігаємо за групою вищих хлопчаків: вони розминаються і знервовано виструнчуються на старті.

— Є ще дещо, — кажу я.

— О, угода з кількох частин. Оце так дивина.

— Близько місяця тому копи знайшли на звалищі два тіла. Двох типів, які працювали на Лінка Скенлона. Я з якоїсь причини став підозрюваним. Не знаю, наскільки все серйозно, але я не хотів би бути причетним до цього.

— Я думав, Лінк був вашим клієнтом.

— Був, але, скажімо так, коли він здимів, йому мої послуги стали непотрібні. Він послав цих двох відморозків, щоб витрясти з мене трохи грошей.

— Хто їх прикінчив?

— Не знаю, але не я. Справді, ви вважаєте, я б так ризикував?

— Можливо.

Я неприродно пирхаю.

— У жодному разі. Ці типи — професійні горлорізи, жертв у них було багато. Тих, хто бажав би пришити їх, набралося б на довгий список.

— Так, певно, я скажу як є. Перше — ви хочете, щоб мер змусив Манчіні бути поблажливішим до вашого бійця, щоб він міг підписати вигідну угоду про визнання провини і захистити власну кар’єру. Друге — ви хочете, щоб мер натиснув на департамент поліції, аби вони пошукали убивць хлопців Лінка десь в іншому місці. А третє — що було третє?

— Найцікавіше — Сванджер.

— Ага, точно. А мер натомість має підставити себе під удар, ви, можливо, допоможете поліції знайти Сванджера, який, можливо — лише можливо, — може казати правду і який, можливо, зможе привести до дівчини. Все правильно, Руде?

— Саме так.

— Повна маячня.

Дивлюся, як він спускається сходами проходу між трибунами і обходить басейн довшим шляхом. По той бік він піднімається на четвертий ряд і сідає поруч із дружиною. Звідси, здалеку, довго дивлюсь на його обличчя, але він не кидає ані найменшого погляду навіть у моєму напрямку.

«С» — печера. Це на кілька миль на схід від міста, у бруднуватому передмісті, в спальному районі з типових будинків, зведених шістдесят років тому, з матеріалів, створених, аби прослужити п’ятдесят років. Ресторан пропонує шведський стіл з риби і овочів, зараз уже пом’ятих і добряче пересмажених, а перед тим заморожених протягом кількох місяців, коли не років. Всього за десять баксів відвідувачі годинами можуть їсти-об’їдатись без обмежень. Вони накладають на свої тарілки стільки, ніби голодують, і поглинають усе, запиваючи літрами солодкого чаю. З якихось причин, хоч алкоголь і подають, люди не приходять сюди, аби перехилити скляночку. У темному занедбаному кутку ховається порожній бар, і саме там я час від часу зустрічаюся з Нейтом Спуріо.

Останнього разу місцем нашої зустрічі було «В» — крамниця бейглів. А перед тим — «А», бургерна Арні в іншому передмісті. Кар’єра Нейта зайшла в глухий кут десяток років тому. Його не можуть звільнити і, очевидно, не можуть просувати. Але якщо його якимось чином помітять за розпиванням алкоголю зі мною, то він отямиться за регулюванням дорожнього руху перед початковою школою. Він надто чесний для роботи в поліції у цьому місті.

Його керівник — капітан Труітт, цілком гідний чоловік, дуже близький до Роя Кемпа. Якщо я хочу доставити повідомлення Кемпу, то шлях повідомлення починається тут, за випивкою. Викладаю все як є. Нейта дивує наявність у мене хоч примарних надій на те, що Джиліана Кемп досі жива. Запевняю його, що не знаю, у що вірити, а вірити словам Сванджера, найпевніше, — помилка. Але що втрачати? Він, напевно, знає набагато більше, ніж можуть сказати наші слідчі. Що більше ми розмовляємо і п’ємо, то більше Нейт переконується, що департамент поліції і його об’єднання можуть натиснути і на мера, і на Макса Манчіні. Колишній наш шеф поліції був бовдуром, який дозволив силовикам перетворитися на те, чим вони є зараз, але до Роя